Ікона Миколи Мокрого і мощі Ярослава Мудрого найближчим часом повернуться в Україну. Таку впевненість висловив відомий український письменник, мандрівник Микола Хомич. До уваги читачів — компетентні думки з цього приводу:
Храм, де не служили каґебісти
— У романі «Загадка гробниці» я детально описав, яким чином ікона ХI століття й останки князя Ярослава Мудрого під час Другої світової війни (1943) були вивезені з Києва. А саме: німецький офіцер Пауль фон Денбах посприяв передачі цих реліквій архієпископу Краківському і Лемківському Палладію Видибіді-Руденку. А той, пройшовши табори для переміщених осіб, перевіз їх через Атлантику до США.
Зараз ікона Миколи Мокрого — та сама, з якою Анна Візантійська приїхала до Херсонеса і повінчалася там з князем Володимиром Святославовичем — хрестителем України-Русі, перебуває у Нью-Йорку, в церкві Святої Трійці, яка належить Українській православній церкві в Америці та підпорядковується Вселенському патріарху.
Вірогідно, там само перебувають і мощі Ярослава Мудрого, адже вони зникли з київського собору Святої Софії разом з іконою Миколи Мокрого.
Письменник покликаний не лише описувати минуле, а й передбачати майбутнє. Тому я стверджую: найближчим часом, з наданням Україні Автокефалії, будуть повернуті ікона Миколи Мокрого та мощі Ярослава Мудрого.
На чому базуються такі припущення?
По-перше, одним з екзархів у процесі підготовки до надання автокефалії православній церкві в Україні призначений (на мою думку, не випадково) архієпископ Даниїл Памфликійський — правлячий єпископ Західної єпархії УПЦ в США. Той самий, в чиєму підпорядкуванні є церква Святої Трійці в Нью-Йорку.
По-друге. Надання автокефалії Україні — грандіозна подія для всього православного світу. На такі урочистості прийнято з’являтися з дарами та реліквіями, які не мають ціни. Україні довелося очікувати Томоса не одне століття, тож логічно, що українська діаспора може подарувати своїй омріяній державі та українській нації те найцінніше, що зуміла зберегти: ікону XI століття, з якою князь-хреститель стояв під вінцем в Херсонесі, і мощі Ярослава Мудрого.
Ця подія стане сенсацією, здатною у такі складні часи примирити прихожан УПЦ Московського патріархату з нововідтвореною Єдиною українською помісною православною церквою.
Мощі князя спричинять «багато галасу» в науковому середовищі, стануть сенсацією у ЗМІ, розвінчають антрополога Ґєрасімова з його «бюстом князя» та дадуть матеріал для генетичного дослідження княжого родоводу. До речі, кіот, де містилася ікона Миколи Мокрого, вже відреставрований, стоїть у соборі Святої Софії в очікуванні реліквії.
А яка ж доля очікує сам собор після отримання автокефалії? Насмілюсь припустити, що саме собор Святої Софії стане головним храмом Автокефальної української церкви. Це, напевне, єдиний храм, поріг якого ніколи не переступав співробітник ОГПУ чи КГБ в рясі, адже тут був музей...
І ще. Під час роботи над романом «Загадка гробниці» я побував у церкві Святої Трійці у США та мав розмову з її настоятелем Володимиром Вронським. На моє запитання «Де знаходяться мощі Ярослава Мудрого?», владика відповідав: «У Божій владі». Напевне, він був правий...
«Не шукайте — ми знаємо, де мощі»
Чи можливо це? Чи не фантастика: сподіватися на повернення до України ікони Миколи Мокрого та ще й мощей Ярослава Мудрого? Розповідає Неля Куковальська — генеральний директор Національного заповідника «Софія Київська»:
— Дуже хочеться вірити, що з наданням Україні Томоса сакральні речі українців повернуться на своє предковічне місце — до Софії Київської. Ці духовні реліквії мають знову творити в Україні чудеса зцілення не тільки окремої людини, а всієї нації. Надто потребуємо цього. Всюди: в економіці, в обороні, в культурі, в освіті. На це має бути воля. Не тільки людська, а й Господня. Вірю в неї.
Якщо зайти на сайт церкви Святої Трійці у Нью-Йорку — можемо бачити ікону Миколи Мокрого в інтер’єрі. Це не таємниця, що вона там. Настоятель храму отець Володимир Вронський підтвердив в розмові зі мною, що цей образ — з собору Святої Софії Київської. І розслідування, котре ми проводили, теж цей факт доводить.
А от місце перебування мощей князя Ярослава Мудрого — не доконаний факт, а наше припущення. Чому воно виникло? Тому що ікона, богослужбові книги, які зберігаються теж у цій церкві, — все вивозилося з Києва
РАЗОМ. Ми відслідкували історію переміщення раритетів з України до Польщі, а тоді до Німеччини, США, Канади, і знову до Нью-Йорка. 2017 року під час поїздки до Нью-Йорка я мала зустріч з Михайлом Герецем, колишнім старостою приходу церкви Святої Трійці, коли та ще перебувала на Манхеттені, а не на Брукліні, як нині. І він мені розповів, що весь приход знав: ці українські реліквії там, «Все з нами».
Коли я 2010 року вперше зустрічалася з архієпископом Антонієм — настоятелем УПЦ у США, він сказав: «Пані Нелю, не шукайте. Ми знаємо, де є мощі». Але то була перша розмова. Та коли стрілися знову, він різко обірвав розмову: «Пані Нелю, не на часі!» Відкрив комп’ютер і каже: «Подивіться, що у вас в Україні твориться». А там — новина про підписання Харківських угод.
Минулоріч мала тяжку і довгу розмову з громадою церкви Трьох Святих на Брукліні. Приход мовчить про мощі Ярослава. Церква зараз у приватній власності. Отець Вронський, будучи свого часу серйозним гравцем на біржі, заробив чималі кошти і вирішив їх вкласти в духовність та купив цю церкву. Саме ж приміщення будувалося на початку ХХ століття під банк (з підвалами і сховищами).
Владика Вронський не твердить, що не знає, де мощі. Коли починаємо говорити на цю тему — просто ставиться крапка. І психологи, котрі з ним розмовляли, підтверджують: він знає, де мощі; і найвірогідніше вони перебувають у нього в храмі.
Не так давно надійшла інформація, буцімто, коли почалися ці рухи з боку України, українці-діаспоряни могли підхоронити Ярославові мощі до саркофага Мстислава у церкві Святого Андрія в Сан Баунд Брук, де є нині осередок Української православної церкви. Не вельми в те вірю. Втім, аби зберегти реліквію — могли й таке зробити.
Я прийшла працювати у заповідник 2000 року. А 2009-го треба було скласти науково уніфіковані паспорти на музейні предмети. Саркофаг теж є музейним предметом, що має свій інвентаризаційний номер та обліковується у фондах. Його потрібно було ретельно дослідити. Вчена рада заповідника ухвалила рішення відкрити саркофаг. На той момент 70 років минуло з часу останнього дослідження 1939 року. Залучили провідних вчених: патологоанатомів, антропологів, біологів, археологів. Підготували програму наукових досліджень саркофага, визначили голову комісії — доктора історичних наук, професора Надію Миколаївну Нікітенко (зараз — директор НДІ «Свята Софія» у складі заповідника).
Акт від 1964 року чітко свідчив, що мощі великого київського князя Ярослава Мудрого там. Одначе, коли відкрили — мощей не було. Почали прослідковувати, куди ведуть шляхи евакуації реліквій. Спершу була навіть злість: для чого вивезли? Але ми швидко зрозуміли, який подвиг зробили ті люди — залишаючи Україну, розуміючи, що сюди повернеться радянська влада з її тортурами й гулагами. Софію Київську могла спіткати така ж доля, як Успенський і Михайлівський собори. Тому українці зберігали-вивозили найцінніше. Не для себе — для своєї нації. Подвиг. Величезна їм шана.
За совітів наші діспоряни вважали, що тема повернення святинь не на часі — адже України, як вільної держави, не існувало. Проте писали: коли буде незалежна вільна Україна — святині мають повернутися до Софії Київської. Але минув час, змінилося кілька поколінь. Може, чекають Томосу?
Абсолютно щиро вірю, що ікона Миколи Мокрого та мощі Ярослава Мудрого таки повернуться — і ми дочекаємося цього. То буде велике свято для української нації, для киян і для мене особисто. Бо майже десять років життя поклала на те — за часів Януковича мене виганяли з Софії Київської саме за це. Звинувачували, що відкрила саркофаг і цю таємницю...
