«Кругова порука»: офіцера Борзнянського військкомату звільнили за нетерпимість до афер

09.10.2018

Капітан Сергій Шибаєв на службі у Борзнянському військкоматі.

Сергій Шибаєв активним був завжди. Свого часу організував у невеличкому провінційному містечку на Чернігівщині — райцентрі Борзна — громаду церкви Київського патріархату.

Крім того, як людина небайдужа до чужих бід, був обраний головою Спілки офіцерів та спілки патріотів цього міста.

Коли над Україною нависла воєнна загроза, як активний учасник Майдану, 48-річний Сергій Шибаєв 2 березня 2014 року під час першої хвилі мобілізації прийшов добровольцем до Борзнянського районного військкомату. На той час у БРВК у штаті був лише військовий комісар, два держслужбовці й прибиральниця.

Тож Шибаєва й зарахували 18 березня на службу до цього ж військкомату на посаду старшого офіцера відділення комплектування, тим паче що він був офіцером запасу (старшим лейтенантом).

Через півроку служби, 30 вересня, йому присвоїли військове звання капітана.

Під час військової служби стягнень не мав, а отримував лише заохочення. Але невдовзі почалися «сірі будні» тиловика, який побачивши увесь бруд зсередини структури, в якій довелося служити, не став мовчати...

Військкомат нагадував контору із заробляння «брудних» грошей

— Що ж було «не так» у Борзнянському військкоматі?

— Зіткнувся з низкою неподобств, зокрема, фактами величезних грошових поборів у військкоматі, продажем військових квитків, відвертими сепаратистськими настроями серед деяких офіцерів БРВК, які не приховували, що Росії треба віддати частину території, тощо. Якось, зайшовши до кабінету начальника відділу кадрів і офіцерів запасу Ігоря Варзагера, побачив його привідчинений сейф, де пачками лежали гроші (хоча там мали б зберігатися папки з документами). Захмелілий «господар» кімнати та інші колеги, які саме щось святкували разом, пояснили у відповідь на моє запитання: «Это наши деньги!..»

Свого часу я проводив офіцерські збори, направлені проти сепаратистської діяльності, пиятик, грошових поборів тощо, але це декому не сподобалося. А оскільки я прийшов сюди на службу після Майдану, то у двері колег не стукав, а відкривав без попередження. Можливо, це й не культурно, але завдяки такому «нахабству» неодноразово бачив, що в кабінеті Варзагера «валялися» гроші, йшли «договорняки». Це обурювало, тому й запитував «колег»: «Що ж це коїться?»

Я бачив, як покривали «своїх»: наприклад, особа, яка вчиняла злочини, жодного дня не прослуживши в армії (Ігор Варзагер), невдовзі була направлена у Міністерство оборони в Головне управління майна та ресурсів, а Олександр Ананенко — в оперативне командування «Північ». А ці ж люди в Борзнянському військкоматі фактично крали гроші, зокрема, продавали військові квитки, брали грошові побори, підробляли документи, покривали сепаратизм окремих осіб, пиячили.

Були й інші неподобства, що чинилися у стінах БРВК. Наприклад, «темна» історія з бронежилетами: міськрада Борзни в 2014 році зібрала 40 тисяч гривень на бронежилети й переадресувала ці кошти до нашого військкомату. Але воєнком Ананенко примудрився провернути досить «дивні» закупівлі. На той час реальна вартість бронежилета була 1800 гривень, але моє керівництво їх чомусь закупило по... майже 7 тисяч за штуку. Тоді навіть на міськраді порушували питання, чому настільки завищена закупівельна ціна? Але відповіді від нашого військкоматівського керівництва місцеві депутати так і не отримали.

Не можу не згадати й історію з одним із працівників військкомату — держслужбовцем Володимиром Русіним, який 15 січня 2015 року збив людину, перебуваючи п’яним за кермом (у крові виявили 0,29 проміле алкоголю). Після цього його не тільки не звільнити з роботи, а ще й перевели зі статусу цивільного (з армії його вигнали), відновивши у військовому званні підполковника. (Навесні цього року Русіну виповнилось 60 років, а він і надалі продовжує «трудитись» у Борзнянському військкоматі).

— А щоб «відкосити» від армії, хлопцям вдавалося домовитися за гроші?

— Були й такі моменти. Якому-небудь трактористу чималенька мзда була не по кишені, а «блатніші» — платили, щоб не потрапити по мобілізації на війну. Як мені казали, у 2014-2015 роках мзда сягала десь 400 доларів чи й більше (у військкоматі обрані і наближені до воєнкома Ананенка дивилися «по морді» того, хто хотів «відкосити»).

Також я наполіг на відкритті кримінального провадження щодо побиття 23-річного Данила Деркача (хлопець тільки-но закінчив інститут): його в травні цього року відлупцював у своєму кабінеті новий військовий комісар Борзнянського військкомату Володимир Кондратенко за те, що хлопчина не йшов служити в армію. В призовника була довідка, що він доглядає 80-річного родича, але, згідно із законом, опікунів не призивають у ЗСУ. Коли я здійняв «бучу», війського комісара Володимира Кондратенка замість того, щоб звільнити... перекинули для проходження подальшої служби військовим комісаром до міста Ірпіня, що на Київщині.

Найбільше обурює, що цих злочинів ніхто не розслідує!!!

— Врешті-решт, вас як «неблагонадійного» таки звільнили зі служби у військкоматі?

— Так, причому досить підло, дочекавшись слушної нагоди: 20 лютого 2015 року я їхав зі служби на велосипеді, бо на іншу техніку не розбагатів, й упав. Як наслідок — подвійний перелом стопи ноги. І поки «валявся» в гіпсах, будучи на «лікарняному» до 23 березня, мої «доброзичливці» підробили рапорт на звільнення, а потім «зварганили» цілих... п’ять наказів на моє звільнення впродовж 12 днів, перші з яких були датовані 12 та 13 березням і видані під час мого лікарняного (причому всі п’ять наказів — були видані заднім числом). І це кричуще порушення закону — звільнення незаконне, хоча б тому, що людина була на «лікарняному»!

«Повириваємо ноги, уб’ємо!»

— Ви зверталися до суду?

— Я подавав клопотання в суди, зокрема, влітку 2015 року. Не сумніваюся, що, наприклад, один із чернігівських судів було проплачено «опонентами». А суд стосувався питання: «Чи є рапорт підставою для звільнення?»

Із трьох десятків судів, які пройшли в Києві, Чернігові та Борзні, лише десять виграв, а інші або ж були декілька разів перенесені (як то Печерський в столиці), або ж «благополучно» програв.

Потім пішла тяганина... Я «витягнув» практично всі документи, які можна було (допоміг це зробити безкоштовний адвокат — сам би я це фінансово не «потягнув»). Мій адвокат (який раніше працював прокурором) жахнувся, коли побачив усі ті «документи». А там такі «шедеври», як: звільнення звільненого без поновлення; внесення неправдивих відомостей в офіційні документи, підроблення та знищення документів та інші порушення цивільно-процесуального кодексу України.

— Чи були якісь погрози на вашу адресу?

— Авжеж! «Повириваємо ноги, уб’ємо!» — щось подібне доводилося неодноразово чути в слухавку. Від погроз уже перейшли до реальних дій: 23 серпня 2016 року, коли мене не було вдома (одразу після виходу в місцевій газеті «Вісті Борзнянщини» замітки, що я як голова районної Спілки офіцерів України разом із спілчанами буду боротися проти корупції у Борзнянському районному та обласному Чернігівському військкоматах), підпалили мою літню кухню, дах повністю вигорів. Немає сумнівів, що це був зумисний підпал, — є акт і довідка, складена пожежниками, а на горищі було знайдено підозрілу тріснуту посудину та інші докази.

«Люди мають знати своїх «героїв» у погонах»

— Чи зверталися ви в якісь інстанції зі скаргами щодо свого звільнення й інших неподобств, які творилися на колишньому місці служби?

— Звертався у липні цього року до Президента України Петра Порошенка як до Верховного Головнокомандувача ЗСУ, а в серпні — до міністра оборони України Степана Полторака з проханнями поновити на військовій службі та нарешті провести розслідування злочинів ОЗГ.

Тричі звертався у Міністерство оборони — мені фактично іноді дехто відверто сміявся в очі й відповідав: «Звертайтеся в суд!» Але що суд? Я їх уже стільки пройшов, а який результат?!

Уперше в Міноборони потрапив зо два роки тому, але тоді розглянули мої скарги поверхово й нічого не вирішили. Вдруге мене армійське керівництво прийняло в Будинку офіцерів 31 липня цього року. Тоді заступник міністра оборони з євроінтеграції генерал-лейтенант Анатолій Петренко пообіцяв призначити службове розслідування щодо злочинів, на які я вказав, і не лише за себе, а й щодо семи кримінальних проваджень, що включають 24 епізоди правопорушень у військкоматах.

А невдовзі після цієї зустрічі отримав лист від заступника начальника Генштабу генерал-полковника Ігоря Колесника, в якому було рішення щодо призначення службового розслідування (в тому числі й щодо «поновлення на службі капітана Шибаєва») з обов’язковим повідомленням мені результату розслідування. Невдовзі від тих, на кого покладалося провести розслідування, отримав відповіді: прийшло шість формальних відписок, зокрема від начальника кадрового центру Сухопутних військ ЗСУ полковника В. Ходота, що «підстав для повторного службового розслідування немає». Я впевнений, він захищає військових злочинців.

Тож я написав ще одну заяву міністру оборони України, додавши фактів: про передчасність і безпідставність закриття кримінального провадження від 17.12.2015 р. ч. 1 ст. 366 ККУ слідчим слідчого відділу Борзнянського відділу поліції в Чернігівській області Юлією Тищенко. Не сумніваюся: це було зроблено за змовою з військовими правопорушниками; а також обґрунтував необхідність поновлення цього провадження. І про те, що ТВО начальника штабу оперативного командування «Північ» В. Курилюк зробив злочин 13.06.2016 року, списавши в обласного військового комісара Олександра Криворучка відповідь на мій запит щодо військових злочинів.

Олександр Криворучко, який причетний до незаконних дій у Чернігівському облвійськкоматі, 20.08.2015 р. надав мені неправдиву відписку відносно військових злочинів. І цей же текст документа О. Криворучко майже через рік надав посадовцю В. Курилюку для відписки мені. Курилюк буква в букву списав цей документ і це було зроблено під час розслідування кримінальних проваджень, у яких я є потерпілим, — це витік інформації, отже — кримінальний злочин.

Востаннє мене прийняли в Міноборони 1 жовтня цього року. Це було очолюване заступником міністра оборони генерал-лейтенантом Олегом Шевчуком ціле засідання десь із 15 осіб (із військової служби правопорядку, командування Сухопутних військ ЗСУ, були підполковники, полковники й люди у цивільному, які не побажали назватися). Запитую у цих членів комісії, чи буде розслідування мого звільнення і злочинів за викладеними мною матеріалами. Але, фактично, суть розмови зводилася до того, що... «немає підстав» та «не актуально» розслідувати військові злочини Міністерством оборони.

Декілька разів я запитував у генерал-лейтенанта і членів комісії: «Назвіть мені хоч одного військовослужбовця в Україні, якого звільнили аж п’ятьма наказами на звільнення впродовж 12 днів, під час мого лікарняного, звільнення вже звільненого без поновлення, заднім числом, із внесенням недостовірної інформації у згадані накази; це при тому, що за період служби я стягнень не мав, а мав лише заохочення та боровся з військовими злочинами». У відповідь — суцільна тиша. У мене взагалі склалося враження, що в них права рука не знає, що ж робить ліва, й іде системне покривання злочинців та кругова порука ОЗГ Борзнянського районного та Чернігівського обласного військкоматів.

Формально, вони мають ухвалити якесь рішення цих «зборів», зафіксувати його документально й у визначений термін надіслати мені. Але, найімовірніше, там буде сказано, що розслідування проводитися не буде. Бо злочинців доведеться врешті-решт притягнути до відповідальності, а цього робити не хочуть.

Мені взагалі не зрозуміло, чому не виконуються приписи двох високопоставлених генералів, чому «кимось» відбувається відверте покривання злочинців — це ж ніщо інше, як системна армійська кругова порука. Але ж, як відомо, безкарність породжує вседозволеність! Однак хто б не покривав злочинців, покарання за злочини під час війни, я переконаний, неминуче! Люди повинні знати своїх «героїв» у погонах.

Друкована версія