Самі, самі, самі: через що болить голова у голови Великобагачанської ОТГ

— Були й відверті противники створення об’єднаної громади, — зізнається голова ОТГ Юрій Саковський. — І зараз є категорія людей, яким вона не потрібна. Бо від об’єднання вони тільки втратили: безприв’язність, безконтрольність щезла — і це не всім подобається. Водночас і прихильників у об’єднаної громади було доволі багато.

Юрія Борисовича обрали керівником ОТГ з-поміж семи кандидатів на цю посаду (серед яких, до речі, був і чинний очільник райдержадміністрації). Хоч він чесно говорив людям, що вже завтра вони не матимуть усього, чого хочуть, і то були неприємні слова. 

 

— Селяни ставили питання руба: коли, мовляв, курсуватиме рейсовий автобус? Я відповідав: із рік іще точно не буде. Люди допитувалися: коли будуть нарешті дороги, якими можна їздити? Я казав відверто: найближчим часом навряд чи будуть, — пригадує голова ОТГ. — Байок розказувати громаді не збираюся. Але щодня по сантиметру наближаємося до розв’язання тієї чи іншої проблеми. От поставили за мету мати іще один шкільний автобус і добилися результату (наразі їх п’ять). Хоч для нас це не вирішення питання. Адже досі не маємо резервного транспортного засобу, щоб організувати екскурсію для дітей, поїздку на змагання тощо.

 

За словами Юрія Саковського, аби повноцінно управляти громадою, необхідне технічне підкріплення. Великобагачанській селищній раді вдалося закупити для відділу благоустрою сміттєвоз, трактори для перевезення сміття, автомобіль МАЗ та екскаватор — ото й усе. Одразу ж після об’єднання створили відділ адміністративних послуг. Тепер мають задум відкрити повноцінний центр із надання адмінпослуг, приміщення для нього вже є.

 

— Нашу роботу в цьому напрямку позитивно оцінили представники Євросоюзу, висловивши лише кілька зауважень. Основна наша мета — не просто відібрати повноваження в райдержадміністрації та райради, а надавати якісні послуги для наших жителів. Та й кошти при цьому йтимуть не до держбюджету, а до бюджету громади, — наголошує селищний голова. — Запросили до співпраці й керівників району, проте вони у великих роздумах. Тож ми вирішили не чекати рішення райдержадміністрації, яка ніяк не хоче зізнатися самій собі, що вона вже не потрібна. Сьогодні чиновники районного масштабу повністю склали повноваження, переклавши їх на нас. Але формально без них не можемо вирішити багатьох питань. Бо в комунальній власності райради досі перебувають наші школи, дитсадки, будинки культури і клуби.

 

Найболючіше питання — дороги. Із січня 2018-го вони мали перейти в підпорядкування ОТГ. Тож напередодні на сесіях Великобагачанської селищної ради було виділено загалом 135 тисяч гривень на проектно-кошторисну документацію з ремонту доріг. Але тут нагорі оголосили, що всі автошляхи підпорядковуватимуться облдержадміністрації. 

 

— У підсумку наші дороги лишаються в жахливому стані, через що маємо великі незручності. Скажімо, взимку нам довелося чотири рази відміняти поїздки шкільного автобуса, двічі до місця виклику не змогла добратися «швидка допомога» і раз — пожежна машина. Автошляхи практично не розчищали й не посипали піщано-соляною сумішшю. Доводилося просити про це місцевих фермерів, керівників аграрних підприємств, — констатує Юрій Саковський. — Ви не уявляєте, який стан доріг у віддалених селах. Там узагалі не йдеться про асфальт — люди просять висипати гравієм або хоча б землею вимиті водою місця. А ямковий ремонт, що подекуди виконується сьогодні, не задовольняє жителів громади. Ми не хотіли б через отакий стан доріг ламати техніку, що дуже дорога в обслуговуванні й ремонті.

 

У Великій Багачці є свій райавтодор. Проте нагорі розпочали рух з оптимізації, а якщо точніше, зі знищення цих структур, і працівники нашого райавтодору вже отримали попередження про можливе скорочення з 1 листопада.

 

Півроку тому я мав розмову на цю тему із Прем’єр-міністром Володимиром Гройсманом, той пообіцяв розібратися в ситуації — на цьому все й заглохло. Моя друга поїздка в Кабінет Міністрів також не увінчалася успіхом — там знову чухають потилиці. Ми вважаємо, що закриття райавтодору й неминуче розкрадання його матеріально-технічної бази матиме трагічні наслідки.

 

Тому обговорили це питання на засіданні виконкому селищної ради, протягом двох діб зібрали понад тисячу підписів під петицією й передали її в Кабмін. Звертаємося по допомогу до кого тільки можна.

 

Це не надто подобається обласному керівництву, але іншого виходу я не бачу. Наша мета — зберегти як робочі місця для жителів нашої громади, так і саму організацію, яка має безцінний досвід із ремонту доріг. Більше того — хочемо, щоб райавтодор передали нашій територіальній громаді у власність. Тож будемо боротися.

Щодо ремонту доріг, то в об’єднаній громаді не сидять без діла й намагаються вирішувати це питання самотужки. Задля цього при відділі благоустрою створили дорожню бригаду з чотирьох осіб, закупили деяку техніку.

 

І нині самостійно виконують ямкові ремонти доріг, за які не беруться дорожні організації, бо їм це невигідно. Навчилися в об’єднаній громаді і встановлювати світлофори, дорожні знаки, робити розмітки, пішохідні переходи тощо. Досвід показує: щоб повноцінно виконувати ці роботи на території не тільки селища Велика Багачка, а й усіх сіл громади, потрібна своя дорожня організація.

 

Голова селищної ради не приховує: проблем в об’єднаній громаді — віз і маленький візок. Тут практично відсутнє транспортне сполучення між селами. Дозволи на пасажирські перевезення надає облдержадміністрація, і це, за словами голови ОТГ, неправильно. 

 

«Бо перевізники нами не керовані, що викликає невдоволення жителів громади. Люди нарікають, що ми бездіяльні, безсилі. Тому, якщо йдеться про передачу повноважень на місця, ми маємо й контролювати перевізників, корегувати маршрути, встановлювати графіки руху та вимагати їхнього дотримання», — переконаний Юрій Саковський.

 

Бюджет об’єднаної громади нині сягає 73 мільйонів гривень, із них близько 40 мільйонів — власні надходження (порівняйте: бюджет селищної ради становив 12 мільйонів, а сільських рад — від півтора до 2,5 мільйона). Якщо ж говорити про те, як його використовують, то тільки на освіту витрачають 44 мільйони гривень. Державні субвенції дають змогу спрямовувати кошти на капітальні ремонти.

 

— Перед тим, як розпочати свою діяльність, ми побували в усіх селах, де зустрілися з активом, вивчили громадську думку, і в результаті визначили пріоритетні завдання, — розповідає Юрій Борисович. — Сьогодні маємо стратегію розвитку громади, а головні напрямки роботи в кожному селі — це ремонт дахів шкіл, водогонів, клубів, вуличне освітлення. Основні проблеми, з якими при цьому зіткнулися, — забюрократизована система видачі дозволів на початок будівництва, капітального ремонту (їх можна отримувати місяцями) й відсутність технічної документації на приміщення й землю, які ми прийняли до комунальної власності.

 

Відрадно, що менш ніж за два роки існування Великобагачанської ОТГ як у центральному селищі, так і в усіх селах наведено чистоту, запроваджено роздільний збір сміття. Почали з того, що встановили у Великій Багачці понад 20 баків для збирання ПЕТ-пляшок. Згодом виготовили контейнери на три відділи: для скла, пластику й паперу. Спершу люди поставилися до цього дещо насторожено, але зараз цей механізм роздільного збору непотребу вже працює без збоїв. Жителі приносять навіть відпрацьовані батарейки.

 

І якщо раніше вміст контейнерів виймали раз на місяць, то нині — двічі на тиждень. А далі реалізують його як вторсировину, спрямовуючи виручені кошти на розвиток комунального підприємства «Великобагачанський житлосервіс».

 

Нині контейнери для ПЕТ-пляшок можна побачити й у старостатах — там теж люди звикають до чистоти. Голова ОТГ запевняє, що колись дійдуть руки й до сміттєзвалища, розташованого за якихось сто метрів від Великої Багачки, бо треба ж думати і про майбутнє.

 

Згідно з програмою нашої поїздки, відвідуємо село Якимове. Найперше впадає в очі його доглянутість: чисто не лише в центрі, а й під дворами селян.

 

Як пояснила секретар селищної ради й виконкому Людмила Срібна, на людей, котрі не хочуть жити в чистоті, існують методи впливу. Якщо хтось не обкошує своє обійстя чи складує сміття під двором, такого господаря спершу попереджають.

 

Якщо ж він знову не реагує, складають припис і направляють до органів екологічної інспекції. До штрафів, як правило, не доходить — людина мимоволі починає дружити з чистотою. Так навели порядок не лише в населених пунктах, а й на цвинтарях.

Виконувач обов’язків старости Якимівського старостинського округу Олександр Лобур говорить, що йшов на посаду сільського голови з бажанням зробити в селі, як у себе в дворі. І з гордістю показує відремонтований фасад Будинку культури. Тепер нізащо не скажеш, що приміщення 1964 року забудови, хоч насправді це так.

 

Лишилося завершити внутрішні роботи. Окрасою центру стали дитячий майданчик, а також зведена без жодного цвяха каплиця Святої Трійці, в будівництво якої вклав свої кошти керівник СТОВ «Світанок», депутат селищної ради Сергій Овчаренко. Олександр Миколайович шкодує, що ми не відвідаємо іншого села його старостинського округу — Балюків, де місцеві жителі дуже творчо підійшли до облаштування дитячого майданчика: тут тобі й тин із лози, і бабуся з дідусем із соломи, і хатка на курячих ніжках, і вози з квітами, і фігурки лелек із лелеченятами.

 

«А загалом краще чи гірше стало жити після об’єднання, говорити зарано», — резюмує чоловік. 

 

«Дуже багато коштів пішло на розв’язання нагальних проблем. Уявіть собі, в їдальні Якимівської школи не було навіть світла, а вода бігла тоненькою цівкою — і ніхто з райвідділу освіти цього не помічав, — обурюється Людмила Срібна. — Тільки коли громада об’єдналася, усі ці проблеми ліквідували. Ми повністю замінили навіть посуд у школах та дитсадках, бо діти їли з пощерблених тарілок». 

 

У Байрацькому закладі загальної середньої освіти І—ІІ ступенів, куди ми завітали, навчається всього 27 учнів, через що були неодноразові спроби його закрити. Шкільному приміщенню 90 років. Директор навчального закладу Володимир Чумак пригадує, що, коли в 1993 році прийшов сюди працювати 22-річним, тут було 89 учнів.

 

— Найбільша проблема — демографічна, — зауважує Володимир Іванович. — Молодь виїжджає із села в пошуках кращої долі, як і скрізь. А немає молоді — немає й дітей. 

Семеро першокласників почали цьогоріч освоювати навчальну програму за породженою Міністерством освіти і науки концепцією нової української школи. Реальна ж картина, за словами директора, така: вже надійшли обов’язкові конструктори й частково — підручники, закуплені дидактичні матеріали, обіцяють поставити нові парти, а от щодо мультимедійних дошок, то навряд чи цим дітям вони «світять», адже це пов’язано з великими витратами.

 

За радянських часів у Байраці був дитсадок, та за часів незалежності через матеріальну  скруту його закрили. Коли ж виникла ОТГ, одне зі шкільних приміщень вирішили реконструювати під дитсадок, розрахований на 15 дітей.

 

Володимир Чумак розмірковує: він потрібен уже хоча б тому, що молоді батьки, котрі возять дітей за дев’ять кілометрів до дошкільного закладу Великої Багачки, потім там їх здають і до школи, що позначається на наповнюваності учнями Байрацького закладу загальної середньої освіти. 

 

«Я вболіваю за цю школу, бо тут минуло моє життя, — зізнається Володимир Іванович. — Тому борюся проти оптимізації. Бо самі розумієте, якщо не буде школи, дитсадка, клубу — не стане й села».

 

У самій Великій Багачці журналістам показали цікавинку: встановлену на своєрідному п’єдесталі парту хрущовських часів, за якою навчалося не одне покоління. Це втілена в життя ідея селищного голови.

 

Парту знайшли в Балюківській школі, де нині призупинене навчання, оскільки в селі лише троє дітей шкільного віку. У Великій Багачці так заведено, що випускники всіх років збираються біля 750-літнього дуба, що росте на місцевому стадіоні «Колос». Тепер неподалік від дуба з’явилася парта, біля якої фотографуються всі охочі. 

 

«У тому, що селище має повноцінний стадіон, також заслуга голови об’єднаної громади, — запевняє Людмила Срібна. — Це саме Юрій Борисович доклав зусиль, щоб він функціонував, використав зв’язки. А стільці для уболівальників привезли сюди аж зі спортивного комплексу «Олімпійський» із Києва».

 

Нам відкрили секрет, що 22 вересня, у День селища, на стадіоні відбувся матч зірок українського футболу зі збірною командою Великобагачанської ОТГ. Із такого приводу місцевим гравцям закупили навіть футбольну форму.

 

А насамкінець відбулася екскурсія до санаторію «Псел», що розташований на території Великобагачанської ОТГ. Нині тут поправляють здоров’я 90 людей, а загалом заклад розрахований на 170 осіб.

 

За словами лікаря з багаторічним стажем Валентини Джамалядінової, найголовніше, чим може похвалитися санаторій, — це мінеральна вода «Великобагачанська», що показана при лікуванні різних захворювань шлунково-кишкового тракту.

 

Оскільки вона є слаболужною, то підходить як за підвищеної, так і за зниженої кислотності шлунка. На основі мінеральної води пацієнтам роблять і ванни з різноманітними добавками, зокрема бішофітом, який допомагає при захворюваннях опорно-рухового апарата. 

 

Окрім цілого комплексу різних процедур, тут проводять біорезонансне тестування. Цей метод дає змогу визначити не лише проблемну ділянку організму, а й паразитарне навантаження на нього. А беруть за діагностику всього 100 гривень.

 

Найдорожчі трикімнатні номери «люкс» у санаторії коштують 800 гривень на добу. Та найчастіше люди замовляють двомісні номери з усіма зручностями за помірною ціною — 350 гривень на добу. У цю суму входять проживання, лікування й харчування. До речі, харчування тут усі хвалять і скаржаться хіба що на великі порції.