Мабуть, ні в кого немає сумнівів, що репутація голови Конституційного Суду України як державного діяча та однієї з найвищих посадових осіб держави має бути бездоганною у моральному та правовому аспектах.
Лише за таких умов існуватимуть довіра суспільства до нього і переконаність, що його діяльність базується на Конституції та законах України.
При цьому репутація такого рівня посадової особи визначається як змістом її діяльності, так і багатьма іншими складовими — у тому числі особами, які становлять її найближче оточення.
Тому, коли голова Конституційного Суду Станіслав Шевчук призначив своїм радником Олега Синянського, у багатьох представників суспільства, політиків, журналістів, колишніх співробітників СБУ та Служби зовнішньої розвідки України це призначення викликало, м’яко кажучи, здивування.
Воно обумовлене неоднозначною професійною та морально-діловою репутацією цієї особи. Чи обізнаний про минуле свого радника пан Шевчук?
Якщо так, то чим керувався, призначаючи його на посаду? І що така особа може радити голові КСУ, якщо її попередня діяльність не була пов’язана з конституційним правом (навпаки, це була досить специфічна діяльність, про що поговоримо нижче)?
З такими запитаннями у своєму депутатському запиті до очільника Конституційного Суду звернувся народний депутат Віталій Купрій.
«Колишні співробітники СБУ та СЗР, із ким довелося поспілкуватися, вказують на тісний зв’язок Синянського з Медведчуком. А що зв’язує Шевчука з Медведчуком?» — риторично запитує народний депутат на своїй сторінці у «Фейсбуці».
Кар’єрна зірка Олега Григоровича Синянського спалахнула несподівано. Із повідомлень ЗМІ та інтернет-видань відомо, що він тривалий час працював у СБУ, був працівником посольства України в Ізраїлі та адміністрації Президента України Леоніда Кучми.
Вершина його кар’єри припадає на 2003–2004 рр., коли його з незначної посади заступника керівника відділу Управління протоколу Президента Кучми було спочатку призначено начальником Головного управління розвідки СБУ, а потім восени 2004-го — на посаду новоствореної Служби зовнішньої розвідки України.
На момент призначення на посаду голови СЗР України Синянському було всього 34 роки. На останній посаді він попрацював усього кілька місяців, але це був період другого-третього туру президентських виборів 2004 року. З приходом Віктора Ющенка на пост Президента України Синянського було звільнено з посади голови СЗР.
Поінформовані джерела пов’язують стрімке кар’єрне зростання Синянського з протегуванням його кандидатури Віктором Медведчуком, який на той час очолював адміністрацію Президента Кучми.
Зокрема, про це відразу після підписання Леонідом Кучмою указу про призначення Синянського на посаду голови СЗР у жовтні 2004 р. писало видання «Комментарии. UA».
Воно зазначало, що у 2002-му Синянський був включений до складу комісії з питань експорту станцій радіоелектронної розвідки «Кольчуга», яку очолював глава адміністрації Президента Медведчук.
Саме ця обставина, стверджують журналісти, вирішила подальшу долю Олега Синянського, якого у грудні 2003 р. було призначено керівником Головного управління розвідки СБУ.
Це ж видання повідомило цікаву деталь з біографії Олега Синянського, а саме те, що він навчався у Московському військовому інституті іноземних мов (володіє англійською, арабською та івритом), який закінчив у 1992 р. Тобто випуск припав на час, коли Росія та Україна були окремими державами. Особливістю вказаного навчального закладу було те, що він готував військових розвідників.
А ось як описує ситуацію з призначенням Синянського на посаду начальника Головного управління розвідки СБУ виконувач обов’язків начальника ГУР СБУ у 2003 р. генерал-майор Петро Копка.
В інтерв’ю виданню «Гордон» він заявив, що у 2002–2005 рр., коли главою адміністрації Президента був Віктор Медведчук, кандидатів на головні пости в державі узгоджували з керівництвом Російської Федерації, та ж ситуація повторилася і в 2010-му, коли до влади прийшов Віктор Янукович.
Копка додав, що у 2003 році Президент Кучма підписав указ про його призначення на посаду начальника Головного управління розвідки СБУ. Але як тільки Медведчук повернувся з відпустки, указ Кучми не віддали на кодифікацію.
«Я був виконувачем обов’язків начальника Головного управління розвідки. Кількома місяцями раніше, 1 вересня 2003 року, тодішнім головою СБУ Радченком я був відрекомендований Президенту як кандидат на посаду начальника ГУР СБУ. Розмова з Леонідом Кучмою пройшла успішно. Того ж дня Президент підписав указ про моє призначення. Медведчук тоді був у відпустці, а коли повернувся, не віддав указ на кодифікацію, а без цього указ не указ, просто папірець із текстом», — сказав Копка.
Він додав, що саме після цього вирішив назавжди піти з розвідки. «Медведчук, очевидно, проконсультувався про мене (у Росії. — Ред.) і дістав невтішний відгук. Нікому, до того ж Москві, професіонали на такій посаді в Україні не потрібні. А я, вибачте, вважаю себе професіоналом. Через два місяці, 6 листопада, Головному управлінню розвідки відрекомендували нового начальника — зовсім іншу людину (генерал-майор Олег Синянський, очолював розвідку з листопада 2003-го до березня 2005-го. — Ред.)», — пояснив Копка.
Про близькість Синянського з Медведчуком у 2016 р. писав журналіст видання Zaxid.net Ростислав Мазуренко. Він зазначав, що кадрові призначення у правоохоронній сфері диктувалися політичними і бізнес-інтересами Медведчука: «Володимир Сацюк, Олег Синянський, Микола Обіход і багато інших, будучи заточені на бізнесові та політичні інтереси Медведчука, як зайчики, виконували будь-які його доручення...». Тоді, за його словами, відбулося «призначення на високі посади відвертого бандита Сацюка (перший заступник голови СБУ), і шахрая, який не має ні найменшого поняття у розвідці — Синянського».
Керував викраденням медкартки Ющенка з віденської клініки
У лютому 2004-го Синянський опинився у центрі міжнародного скандалу, що розгорівся у зв’язку з публічними зізнаннями генерала зовнішньої розвідки Валерія Кравченка, який працював в українському посольстві у Німеччині, про «злочинну діяльність режиму Кучми».
Генерал Кравченко повідомив про те, що має у своєму розпорядженні документи, які доводять протиправну діяльність керівників розвідувальних органів України.
Зокрема, йшлося про керівника Головного управління розвідки СБУ Синянського, який, за словами генерала Кравченка, на порушення Конституції та закону про розвідувальні органи України давав своїм співробітникам дорученням слідкувати за кордоном за народними депутатами України, що перебували в опозиції до Президента Кучми.
Генерал Кравченко заявляв, що отримував письмові (документальні) доручення від керівництва СБУ про збір інформації про українських політиків і державних діячів під час їхнього перебування у Німеччині.
Циркуляри про проведення таких оперативних заходів надходили під час президентської кампанії — у листопаді–грудні 2003 р. та січні 2004 р. На запитання журналіста «Чий підпис стоїть під цими циркулярами?» Кравченко відповів: «Керівника розвідки пана Синянського Олега Григоровича». Ці документи Кравченко тоді передав опозиційному політику — народному депутату Миколі Томенку.
Крім того, за інформацією Кравченка, Синянський також керував операцією з викрадення лікарняної картки Віктора Ющенка з віденської клініки, де він проходив лікування у 2004 р. після отруєння. Саме Синянський особисто передав цю картку Сацюку, який на той час був першим заступником голови СБУ.
Дещо пізніше в інтерв’ю «Українській правді» генерал Кравченко заявив, що в лютому 2004-го керівництво СБУ розглядало питання про його виведення з Німеччини або фізичне знищення на її території.
«Питання розглядалося в головному управлінні СБУ на нараді в Синянського (тодішній керівник Служби зовнішньої розвідки). Там також розглядалося питання про моє фізичне знищення» — стверджував Кравченко.
У 2006 році «Україна молода» повідомляла про встановлення дружніх контактів тодішнього керівника Служби зовнішньої розвідки Синянського з командою кандидата в президенти Януковича.
За які «заслуги» орден?
А ось що писав журналіст Юрій Бутусов у тижневику «Дзеркало тижня» у березні 2005 року: «Працівники розвідки зазначають — Синянський намагався виконати будь-які, найспецифічніші розпорядження керівництва країни, що в конкретній політичній ситуації призвело до втягування служби в передвиборчу війну на боці однієї з груп впливу.
СЗР, як і заявляв генерал СБУ Валерій Кравченко, забезпечувала стеження за рубежем за діячами опозиції. А також намагалася відстежити закордонні фінансові потоки низки провідних політиків і бізнес-структур, які підтримували опозицію.
За деякими даними, оперативні й технічні можливості розвідувальної служби використовували для дій проти опозиції всередині країни. Ці підозри напевно стануть предметом службового розслідування відразу після приходу у відомство нового керівництва.
...Розповідають, що одним із перших серйозних завдань, яке поставив підлеглим пан Синянський, був моніторинг фінансових потоків і зв’язків українського бізнесу з офшорними компаніями та розкриття незаконних схем.
Це завдання вкрай занепокоїло Президента Кучму. Наші джерела зазначають, що такий об’ємний документ був дійсно підготовлений, і в ньому відбито активність сотень українських бізнес-структур, переміщення багатомільярдних доларових мас.
Однак оперативні матеріали в хід не пішли — там були дані не стільки з приводу опозиції, скільки сумнівної діяльності однієї відомої об’єднаної політичної партії й однієї в той час провладної партії одного відомого регіону.
...За словами високопоставлених працівників СЗР, документи з організації стеження за опозиціонерами керівник підписував особисто. Що ж, тим більше інформації для розмірковування отримає новий шеф зовнішньої розвідки. До останніх днів роботи на посаді пан Синянський надавав підтримку своїм політичним патронам».
Уже після зміни влади у 2004-му в ЗМІ була інформація про те, що Синянcький, будучи напідпитку, неодноразово нахвалявся перед своїм найближчим оточенням, що підконтрольна у т.ч. і йому авікомпанія «Воларе» у 2003–2004 роках здійснила близько 20 рейсів до Ірану (острів Кіш — вільна економічна зона) з вантажами військового призначення (значні партії вибухових речовин та електродетонаторів) усупереч взятим на себе міжнародним зобов’язанням.
Зазначений вантаж згодом переправляли до «гарячих точок» близькосхідного регіону, у т.ч. до Іраку. Саме вказана авіакомпанія мала також безпосереднє відношення і до контрабандної поставки крилатих ракет Х-55» (видання «ХайВей»).
В останні дні перебування на посту Президента Леонід Кучма нагородив Синянського, якому перед цим було присвоєно звання генерал-майора, орденом «За заслуги» ІІІ ступеня.
Як сказано в указі від 28 грудня 2004 р., цим орденом Олега Синянського нагороджено «за значний особистий внесок у захист державних інтересів України, зразкове виконання військового та службового обов’язку, високий професіоналізм».
Вочевидь у тих, хто готував цей указ (главою адміністрації Президента тоді залишався Медведчук), було своє бачення «професіоналізму».
Наразі невідомо, чи здійснювалася офіційна перевірка описаної вище діяльності Синянського й чим вона закінчилася. Сам пан Синянський публічно з цього приводу не висловлювався (принаймні у відкритих джерелах якихось його коментарів із цього приводу знайти не вдалося).
Однак відомо, що після звільнення з посади голови СЗР України він узагалі пішов із державної служби і повністю зник із публічної сфери. За наявною інформацією, певний час він мав причетність до кількох великих приватних фірм, у тому числі тих, які належали одному з донецьких олігархів. Чим він займався в останні роки — взагалі невідомо.
Чого ж раптом його кар’єрна зірка знову спалахнула? Чи не тому, що на політичній орбіті вкотре засяяв Віктор Медведчук?
