Осінній вилов «нагуляних» ставкових мешканців у самому зеніті. Промисловики починають спускати і прочищати штучні каскади.
Любителі виловлюють ще й останні теплі деньки, аби розслаблено натішитися погожими досвітками на дніпровських берегах.
А от можливість любительського вилову риби на орендованих для рибогосподарської діяльності водоймах серед рибалок досі провокує дискусії.
Дехто впевнений, що орендар не має права забороняти безкоштовне рибальство на орендованій водоймі, бо існує право загального водокористування, гарантоване законом.
Інші ж заперечують: позиція «приходь на орендований ставок, лови, де хочеш, будь-яку рибу в необмеженій кількості», призводить не до зняття соціальної напруги в селах iз водоймами, а до її підвищення.
Важко уявити, що до агровиробника, який на орендованій землі вирощує сільськогосподарські рослини, тварин чи птицю, будь-хто зайде і візьме вирощене безоплатно.
Як пояснюють фахівці Асоціації орендарів водних об’єктів, вирощування товарної риби — важка праця, яка потребує значних капіталовкладень.
Витрачаєшся на зариблення, годування риби, хімічну меліорацію, підготовку проектів, дозволів, орендну плату за землю та водне плесо, заробіток працівників, плату за спецводокористування (спуск ставків), облаштування прилеглої території.
І всі ці кошти орендар вкладає не у свою власність. За умов безконтрольного загального водокористування заняття рибництвом бажання вкладати в цю галузь свої кошти ні в кого не виникне. Саме тому право загального водокористування стосується лише природних водойм (річок, озер, водосховищ), які заселені дикою рибою, але не орендованих для рибництва ставків.
Законом України «Про аквакультуру» розділяються поняття «об’єкти аквакультури» і «водні біоресурси». Об’єкти аквакультури — це риба та інші гідробіонти, які штучно вирощені та є власністю орендаря і не підпадають під визначення загального або спеціального водокористування.
Термін «водні біоресурси» викладено в Законі України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів». Їх можна добувати в результаті промислового, любительського або спортивного рибальства. А статтею 13 Закону України «Про аквакультуру» регламентовано надання рекреаційних послуг.
Суб’єкт аквакультури в межах наданої йому в користування водойми може надавати рекреаційні послуги (в тому числі — послуги на вилов об’єктів аквакультури) на платній або безоплатній основі. Місця таких послуг та порядок їх надання визначається орендарем водного об’єкта.
Статтею 47 Водного кодексу України передбачена можливість та порядок обмеження права загального водокористування на інших орендованих водоймах. І в окремих випадках загальне водокористування допускається на умовах, погоджених з органом, який надав водний об’єкт в оренду. Вони вказуються у договорі оренди або у додатковій угоді.
Орендарі мають право частково або повністю обмежити право загального водокористування (зокрема — любительське і спортивне рибальство), щоб уникнути збитків у рибогосподарській діяльності. Аналогічної позиції дотримується Державне агентство рибного господарства України.
Тому громадяни перед тим, як рибалити на орендованих водних об’єктах, повинні з’ясувати, чи є обмеження щодо загального водокористування на даній водоймі, чи дозволена платна чи безоплатна риболовля. Бажано, звісно, щоб така інформація розміщувалась орендарями на інформаційних щитах, аби уникнути зайвих непорозумінь.
До речі, рибалка-любитель не має права вимагати документи про оренду чи зариблення ставка, бо така вимога законодавством не передбачена. Для цього є відповідні контролюючі органи, компетенція яких регламентується законодавством.
