Відразу зауважимо, що авторці Софії Каськун, завідувачці музею «Жовківський замок» у 2001—2017 роках, ми запропонували написати про ситуацію значно раніше, услід за тим, як фактично 19 жовтня 2017 року остаточно припинив існування музей «Жовківський замок» Львівської національної галереї мистецтв ім. Б. Г. Возницького (ЛНГМ).
Отримавши на початку цьогорічного вересня фаховий виважений текст небайдужої уже екс-музейниці, яка продовжує уболівати за поширення правдивої української історії і туристичну привабливість Жовкви, вирішили його друкувати.
Бо він ілюструє, як, прикриваючись формальними причинами, можна позбавити людей осередку культури і добрих справ.
Василь Мицько, прес-секретар Львівської галереї мистецтв, надіслав у редакцію розлогий коментар до статті Софії Каськун. (До слова, тепер екс-завідувачка «Жовківського замку» 2012 року Програмою підтримки музейних працівників була відзначена в числі 10 кращих музейників Україні).
Наші читачі знають, що «УМ» ніколи не визнавала офіційного стилю письма і канцеляризмів, однак деякі аргументи і зневажливі слова від імені офіційної установи на адресу своєї «оптимізованої» філії нас подивували.
Тому ми попрохали надіслати коментар на офіційному бланкові і з вихідними даними. Друкуємо його без змін, лишаємо надісланий заголовок, усупереч редакційним правилам, навіть зберігаємо написання слів великими літерами, щоб дати зрозуміти, на чому акцентується увага.
Від редакції дозволимо собі кілька зауваг. «За потужною назвою «Жовківський замок» стояло ДВІ МУЗЕЙНІ КІМНАТКИ, 9 ЕКСПОНАТІВ ТА 9 ПРАЦІВНИКІВ», — переконують нині з ЛНГМ.
Насправді музей використовував 5 музейних залів: спочатку великих, зі склепіннями, у приміщенні палацового корпусу, а після затоплення їх через порушення під час реставрації зі сторони Заповідника, — 5 менших у східному корпусі.
Згідно з тематико-експозиційним планом в експозиції музею було 237 експонатів (звичайно, це узагальнююча назва, що включає оригінальні предмети, копії й інше).
«Зважмо й на фінанси: прибутки «вбитого музею» за 2015-й, 2016-й та неповний 2017-й роки становили 40 ТИСЯЧ ГРН., а витрати на зарплату, електроенергію та інше — близько 1 МІЛЬЙОНА 146 ТИСЯЧ ГРН. (!)» — виправдовує фактичне закриття музею «материнська» Галерея.
За 2,5 року витратити на діючий живий музей у місті з багатою історією 1 млн. 146 тис. гривень і розповідати, що це багато у країні, в якій деякі посадовці держструктур отримують таку суму менш ніж за півроку, — не смішно, а дуже сумно.
І дивно, чому про «відсутність працівників у робочий час чи кругову родинну поруку працівників» ЛНГМ згадує лише зараз, а не тоді, коли мала обов’язок слідкувати за виконанням трудової дисципліни своїх підлеглих. Нині, коли немає відповідних записів, це просто наклеп.
А донька Софії Каськун дійсно працювала у музеї з 2014 року науковим співробітником, Мирослава Скіра першою підняла тему Жовківського склозаводу, зробила тематичну виставку і багато проектів, які приводили у музей молодь, опублікувала наукові праці. До того ж працювати у музейних установах родичам в Україні не заборонено.
Чи нудним і бездіяльним був музей «Жовківський замок» — трохи проілюструють архівні фотографії. А Міністерству культури — бо документ про нову структуру ЛНГМ ім. Б. Г. Возницького підписував міністр — було б незайве розрізняти, коли і хто робить відомству ведмежу послугу та яку інформацію надає.
ОФІЦІЙНО
Усі живі, музейна справа триває!
Львівська національна галерея мистецтв ім. Б. Г. Возницького:
«Нещодавно в виданні «Україна молода» була оприлюдена розповідь про події майже річної давнини у колишній жовківській філії Львівської національної галереї мистецтв ім.
Б. Г. Возницького. Чинну нині адміністрацію Галереї звинувачено у вбивстві... тамтешнього музею. Це думка авторки статті Софії Каськун, колишньої завідувачки згаданої установи (історико-мистецький сектор «Жовківський замок») у 2001—2017 роках.
Вважаємо за необхідне коротко розтлумачити події, які авторка статті описує як помсту за її симпатії до окремих керівників галереї.
Чому було прийняте таке рішення про закриття? Сьогоднішньому керівництву Галереї півтора року тому довелось вирішувати непрості питання ОПТИМІЗАЦІЇ своєї музейної діяльності, до того ж, Київ мав і своє бачення з цього приводу.
За потужною назвою «Жовківський замок» стояло ДВІ МУЗЕЙНІ КІМНАТКИ, 9 ЕКСПОНАТІВ ТА 9 ПРАЦІВНИКІВ.
Зважмо й на фінанси: прибутки «вбитого музею» за 2015-й, 2016-й та неповний 2017-й роки становили 40 ТИСЯЧ ГРН., а витрати на зарплату, електроенергію та інше — близько 1 МІЛЬЙОНА 146 ТИСЯЧ ГРН. (!).
Звісно, культура завжди дотаційна, її не завжди можна оцінити наведеними вище цифрами. Але оскільки такий малий МУЗЕЙЧИК не зміг скласти культурної конкуренції своєму новому великому ОРЕНДОДАВЦЕВІ — ЦІЛОМУ ЗАПОВІДНИКУ, ЗАМКУ (!), то керівництво Галереї та Міністерство культури України логічно вирішило перескерувати ресурси в інше русло.
Як показали подальші події, керівництву заповідника вдалося чудово відремонтувати та підготувати до експозиції згадані приміщення. До того ж основна музейна задача — культурна робота із відвідувачами — там і надалі виконується.
Чинна нині адміністрація Галереї не може однозначно тлумачити плани своїх попередників стосовно розростання жовківської філії, а також їхні відносини з орендодавцями-сусідами з однієї будівлі.
Маються на увазі стосунки Бориса Возницького та його наступниці Лариси Разінкової із Володимиром Геричем — директором Державного історико-архітектурного заповідника у місті Жовква. Але станом на сьогодні між нашими установами існує домовленість про можливу співпрацю.
Якщо керівництво Жовківського замку забезпечить відповідний температурно-вологісний режим та охорону, то Галерея передасть із власних фондів на довготривале експонування заповіднику предмети, які стосуватимуться історії Жовкви.
Хоча заміські філії в різних музейних організаціях часто потребують вирішення таких проблем, до прикладу, як відсутність працівників у робочий час чи кругова родинна порука працівників — тут «Жовківський замок» теж не був винятком, — все ж причиною згаданих змін стала саме ОПТИМІЗАЦІЯ. Попри те, ми впевнені, що досвідчені спеціалісти музейної справи завжди легко знайдуть відповідну роботу».
