Україна має істотні регіональні відмінності у складі сільськогосподарських угідь. В її межах нараховано понад 600 видів ґрунтів.
Майже дві третини сільгоспугідь припадає на чорноземи, чорноземно-лучні й лучно-чорноземні ґрунти (23,7 мільйона гектарів), п’яту частину займають сірі лісові ґрунти.
Відтворення родючості ґрунтів, захист їх від деградації є не лише умовою високопродуктивного розвитку агровиробництва, а й умовою збереження повноцінного життєвого простору.
Забезпечення охорони і раціонального використання ґрунтів на землях сільгосппризначення, які почали втрачати свою родючість, навіть стало однією з умов кредитування Євросоюзом розвитку української економіки.
Що в анамнезі?
За даними Мінагрополітики, які базуються на дослідженнях фахівців Державного технологічного центру охорони родючості ґрунтів, чимало господарств припинили внесення органічних і мінеральних добрив, роботи з вапнування й гіпсування ґрунтів, захист від вітрової та водної ерозії.
Від’ємний баланс поживних речовин і гумусу призводить до агрохімічної деградації та дегуміфікації ґрунтів.
Констатується, що земельну реформу проведено без економічного та екологічного обґрунтування. Паювання земель виконано без урахування рельєфу, ступеня деградації ґрунтів.
У підсумку — знижується екологічна стійкість ландшафтів і зменшується родючість ґрунтів. Їх висока розораність і недотримання сівозмін, зокрема збільшення площ посіву під виснажуючi соняшник i ріпак призводять до активного розвитку ерозійних процесів, які стали причиною щорічних втрат показників родючості і погіршення фітосанітарного стану.
А зменшені обсяги хімічної меліорації — причина зростання площі кислих і засолених ґрунтів.
Також зростає накопичення токсичних речовин і важких металів. У деяких регіонах значні площі не використовуються, заростають бур’янами, втрачаючи свою цінність як засіб агровиробництва. А
кошти земельного податку, призначені для охорони земельного фонду, найчастіше використовують на інші цілі. У підсумку — конституційна вимога щодо необхідності особливої охорони державою основного національного багатства (землі) лишається нереалізованою.
Закони і виконавці
Розробка і впровадження заходів, які б забезпечили підвищення родючості ґрунтів на землях сільгосппризначення, охорону та відтворення, потребують достовірної інформації про їх агрохімічний стан.
Але сформувати об’єктивну картину проблемно, бо після реформування земельних відносин більшість землевласників і землекористувачів виявилася без спеціальної освіти і досвіду роботи на землі, без елементарних навиків контролю за якісними показниками родючості ґрунтів.
Агрохімічна паспортизація земель сільгосппризначення теоретично має здійснюватися відповідно до Указу Президента «Про суцільну агрохімічну паспортизацію земель сільськогосподарського призначення», законів України «Про охорону земель», «Про державний контроль за використанням та охороною земель», «Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року».
Результати останніх турів агрохімічної паспортизації земель сільгосппризначення свідчать: стан родючості ґрунтів щороку погіршується.
Недотримання основних законів землеробства, роздрібнення полів на паї, надмірна розораність угідь, недотримання обґрунтованих сівозмін, розширення посівів під енергонасиченими культурами, зменшення бобових культур у сівозмінах призвели до зниження вмісту рухомих сполук поживних речовин, зменшення вмісту гумусу в ґрунтах усіх ґрунтово-кліматичних зон, підвищення кислотності ґрунтів у поліській та лісостеповій зонах.
Хімія життєздатності ґрунту
За останніми даними Мінагрополітики, площі ґрунтів із низьким вмістом гумусу становлять 15 відсотків, середнім — 28, підвищеним — 34, високим вмістом гумусу — 23 відсотки.
Прослідковується тенденція до зменшення площ із високим вмістом гумусу. Близько 2,7 мільйона гектарів орних земель мають низький вміст рухомих сполук фосфору, загалом нестачу фосфору зафіксовано на переважній частині площ. Кожних п’ять років ґрунти України втрачають від 5 до 7 мг/кг рухомих сполук калію.
Лише у лісостеповій зоні не відбулося зменшення вмісту цих елементів. Збільшилась частка ґрунтів із низьким та середнім його вмістом. Починаючи з 90-х років минулого століття прискореними темпами почав формуватися від’ємний баланс поживних речовин.
Підсумки агрохімічної паспортизації вказують на значне підкислення ґрунтів Полісся і Лісостепу. Більше чверті обстежених площ займають землі з сильно-, середньо- і слабокислою реакцією ґрунтового розчину, 30 — близькі до нейтральних.
Процеси підкислення тривають і в зонах поширення нейтральних ґрунтів, що пов’язане, в першу чергу, з призупиненням робіт iз хімічної меліорації. Призупинення робіт із вапнування ґрунтів призвело до закислення ґрунтів, які займають близько третини обстежених площ і є в 17 областях різних ґрунтово-кліматичних зон України.
Досвід сусідів
Господарі, які самі обробляють як власну, так і орендовану землю, намагаються підтримувати ввірені їм площі в життєздатному стані. Звісно, їм складно складати економічну конкуренцію дотованим колегам iз розвинутих європейських країн. Проте доводиться шукати баланс між економічною й екологічною доцільністю.
Олег Кулинич, голова земельного підкомітету Аграрного комітету Верховної Ради, поділився своїми спостереженнями після відвідин Німеччини та Чехії, де спілкувався з тамтешніми фермерами та власниками агропідприємств:
«Бюджет Євросоюзу і додатково бюджети деяких країн, які входять до ЄС, виплачують фермерам значні дотації. Розмір їх обраховують залежно від кількості землі, яка перебуває у власності відповідного фермера, і становить від 150 до 500 євро за гектар.
Такі дотації, очікується, скасують. Адже це досить великі кошти, які у бюджеті ЄС складають значну статтю видатків. Ідеологи пролонгації дотацій говорять, що вони не стільки є методом економічної підтримки галузі, скільки засобом існування власне сільської місцевості. Такі самі аргументи висловлюються і в українському політикумі при обговоренні державної підтримки АПК.
Але чеські фермери підкреслюють одну важливу річ: фінансову підтримку їм надають тільки за виконання низки умов, однією з яких є застосування ґрунтозахисних технологій. Мають застосовуватись певні види сівозміни, обов’язково проводитись періодичні ґрунтові обстеження тощо. Цей обов’язок прив’язаний саме до дотацій.
Яку діяльність і як саме здійснювати на своїй землі — справа її власника. Держава може втручатись у цей процес винятково через певні стимули, у тому числі фінансові, якими і є дотації. І одним із суттєвих аргументів проти скасування дотацій є те, що в такому випадку держава втратить важелі контролю за охороною земель.
В Україні ж акцент протилежний: охорона земель — функція держави і вона має право адміністративними методами зобов’язати робити це землевласників та землекористувачів.
Декілька років у нас навіть діяла норма, яка зобов’язувала усіх землекористувачів розробляти проекти землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь. Щоправда, довго вона не прожила, адже була не засобом ефективного державного контролю, а методом здирництва з бізнесу...
Є і третя думка, згідно з якою, підтримання родючості ґрунтів узагалі не є справою держави. Це — проблема власника. Земельна ділянка — його майно, і саме він найбільше зацікавлений, аби родючість ґрунтів не знижувалась. В Україні власник земель сільськогосподарського призначення здебільшого інертний, бо землю найчастіше здає в оренду, не завжди знаючи, де розташована та земельна ділянка. А щоб проводити за свій кошт ґрунтові обстеження до та після укладення договору оренди — годі й казати.
Не думаю, що після зняття «земельного мораторію» ситуація зміниться кардинальним чином, адже вважав і вважаю, що оренда довго лишатиметься основою господарювання в аграрній сфері.
Яку позицію застосувати при регулюванні земельних відносин в Україні, потрібно визначатись. На момент запровадження ринку сільськогосподарських земель в Україні має бути сформована така законодавча база, яка б давала чітку відповідь: яким чином буде забезпечене збереження та відтворення земельних ресурсів?».
ДО РЕЧІ
Дефіцит добрив ускладнює проведення посівної озимих
Сільгоспвиробники намагаються запастись добривами для посівної заздалегідь, проте не у всіх на це вистачає коштів.
Тому нерідко доводиться підживлювати ґрунт із запізненням, при цьому знайти нормальні добрива і домовитися про своєчасне їх постачання вкрай складно. Декому вчасно внести азотні добрива через їх дефіцит так і не вдалося: карбаміду не використовували, бо не знайшли доступного.
На білоруський КАС ціна не дуже вигідна, та ще й логістика проблемна. На фосфорно-калійні добрива виробництва Тунісу і Польщі ціни вищі за минулорічні майже удвічі, при цьому якість дуже низька.
З вітчизняними ситуація не краща: якість погана, а ціна вища за минулорічну в півтора раза. Дехто вирішує питання дефіциту окремих добрив шляхом диверсифікації джерел постачання і технології живлення.
Наприклад, застосовують і гранульовані форми фосфорних добрив, і рідкі, намагаються використовувати технології, завдяки яким він акумулюється безпосередньо у ґрунті, застосовують органіку. За даними Інституту охорони ґрунтів, загальна забезпеченість аграріїв мінеральними добривами наразі становить 73 відсотки.
