Економіст Олег Устенко: «Україна в критичній ситуації»

— В Україну прибула місія МВФ, яка пробуде тут до 19 вересня. Які у вас прогнози підсумків цього візиту?

 

— Я думаю, що підсумки цієї зу­стрічі будуть позитивними. Але в даному випадку те, що таке «позитивні», потребує розшифровки. Я б припустив, що Україна продовжить співпрацювати з Міжнародним валютним фондом у рамках поточної програми розширеного кредитування. Чому я думаю, що це так станеться? В моєму уявленні борт під назвою «Україна» рухається на скелю, яка вже про­сто перед ним. І відстань до цієї скелі можна подолати за пiвтора-два мiсяцi. Якесь рішення повинно бути прийнято на етапі підльоту до цієї скелі. Є два варіанти: або врізатися в цю скелю, або спробувати відтягнути важіль управління на себе й ухилитися вбік або вгору для того, щоб облетіти цю скелю.

 

Ситуація фактично тупикова. І ось чому. Звичайно, можна скільки завгодно нарікати, як зараз українські політики, що погано брати кредити. Я, взагалі-то, теж не є особливим симпатиком узяття кредитів. Альтернативою кредитного ресурсу були б притоки прямих іноземних інвестицій у країну. Але проблема полягає в тому, що притокiв прямих іноземних інвестицій цього року ой як мало. Ми отримаємо 2,5 млрд. доларів прямих іноземних інвестицій, що в чотири рази нижче, ніж наші історичні максимуми. Це нижче, ніж поганий 2013 рік. У поганому 2013 роцi ми отримали приблизно 4,3 млрд. доларів інвестицій, а зараз отримаємо мало не вдвiчi менше, ніж тоді.

 

— Тобто інвестори не горять бажанням заходити.

 

— Але чому інвестор не заходить? Неякісний інвестиційний клімат — це завжди реакція на те, що не проводили реформи. Реформи не проводили, інвестор не заходить, грошей не ви­стачає. Якби він заходив, тоді б не стояло питання про те, яким чином витримувати курсову стабільність, тоді б не стояло питання, що робити, якщо в нас не буде грошей, як ми взагалі обслуговуватимемо зовнішні борги. Адже девальваційне навантаження на гривню зараз настільки посилюють, що якщо не буде закачування валюти в країну, тоді треба сміливо готуватися до цілої низки дефолтів.

 

Адже питання теж не тільки в державних грошах. Так, державні платежі наступного року великі, але ж є великі платежі у й приватного сектору. У нього боргів практично стільки ж, скільки висить на шиї у держави України, тобто в усіх платників податків. Приватний сектор має 50 млрд. доларів приватних боргів. Ситуація дійсно критична. І якщо гроші не зайдуть, тоді треба готуватися до серйозного просідання гривні.

 

[Прем’єр-міністр Володимир] Гройсман фактично затиснутий у кут, у нього вибору немає ніякого: або врізати літак у скелю, або намагатися крутити штурвалом то вліво, то вправо, то вгору, то вниз у надії, що можна буде обійти цю скелю.

 

Я вважаю, що, виходячи з суто фінансової логіки, уряд піде на збільшення тарифів для того, щоб не врізатися в скелю, прийме відносно нормальний бюджет, наскільки це можливо в передвиборчий рік, і після цього отримає гроші від МВФ.

 

Це розблокує кредитування від Європейського Союзу (1 млрд. євро), що називається макрофінансовою допомогою, але в реальності є звичайним кредитом, тому що характеризується тими ж умовами, якими характеризується кредит. Від Світового банку теж можна буде отримати близько 800 млн. доларів.

 

Після закачування валюти уряд спробує вийти на зовнішні ринки запозичення капіталу й позичити гроші там, наскільки це можливо, під низький відсоток. Зараз це неможливо зробити. Якби Україна зараз захотiла вийти на зовнішні ринки запозичення капіталу, вона повинна була б бути готова платити 10% річних як мінімум. 10% річних — це неймовірна величина, якщо йдеться про державні фінанси. Якщо вдасться, то позичатимуть не під 7,4% річних, як минулого вересня (до слова, це відповідало ставцi запозичення для таких країн, як Ірак і Таджикистан), а десь під 6-6,5%. Навіщо це робиться? Для того щоб замістити ті гроші, які йдуть на виплати [з боргiв] наступного року, новими боргами. Практично один борг буде заміщений іншим боргом.

 

— Це ви про суму 5,5 млрд. доларів на погашення боргів, які Україна повинна буде оплатити наступного року?

 

— Правильно. Спробують поміняти одне на інше. Так зазвичай живе приватна компанія, це норма для приватної компанії. Для держави, так склалося, іншого виходу просто немає — без того, щоб поміняти економічну політику. Це спроба отримати тимчасовий люфт для того, щоб проштовхувати реформи. З іншого боку, я прекрасно розумію, що в передвиборчий рік робити реформи не дуже-то багато хто захоче. Політикам не до цього.

 

Тим більше в такій країні, як Україна, — розхитанiй політично та економічно, нестабільнiй соціально і яка має явно олігархічне забарвлення. Не дуже-то тут підуть на реформи. А значить, на цьому, швидше за все, співпраця з МВФ тимчасово пригальмується. І всі політики різного рівня — з парламенту і з адміністрації Президента — намагатимуться перекласти всіх собак на Гройсмана.

 

— Співпраця загальмується ще до виборів?

 

—  Тарифи на газ підвищуватимуть. Чи зможе Гройсман домовитися про якусь прийнятну ціну?

 

— Переговорний процес концентрується в межах від 30 до 60% збільшення тарифів на газ. Більше того, якщо підтримуватимуть паритет, то не завадило б звертати увагу на світову ціну. А прогноз щодо нафти досить сприятливий для країн, які виробляють нафту, але дуже несприятливий для таких країн, як Україна, які імпортують і нафту, і газ.

 

Але при правильній економічній політиці ситуацію можна було б зрушити з мертвої точки. Якщо ти розвиваєш конкуренцію, якщо ти наступаєш на горло українським олігархам, борешся з монополією «Нафтогазу» (чого я, на жаль, не бачу в нашій країні), то ти, швидше за все, зможеш дійсно наростити внутрішнє виробництво енергоресурсів. Це означає, що в тебе виникає серйозний люфт для маневру. І з новою економічною політикою навіть при ціновому паритеті можна знизити ціну на газ для внутрішнього споживача.

 

Наприклад, якщо в тебе є достатнє внутрішнє виробництво, а економіка розвивається не на 2-3%, як ми прогнозуємо цього року, а зростає активними темпами, на 5-7%, то, будь ласка, знижуй податок на додану вартість на свій газ. Тобі не треба намагатися витягати гроші у твій державний бю­джет звідусіль, звідки можна, включаючи платників податків, які дуже дорого платять за газ. Розвиток конкуренції може творити чудеса.

 

Ось чому так важливі економічні реформи. І ось чому всiлякі вмовляння з приводу того, що Гройсман у всьому винен, позбавлені сенсу. Винна влада — політичний клас України, який упродовж чотирьох років не дуже-то дбав про те, що треба було проводити реформи, які б забезпечили зміну логіки розвитку країни.

 

— Після того як піднімуть ціни на газ, людей, яким необхідна буде субсидія, стане ще більше. Цього року до держбюджету було закладено 71 млрд. гривень на субсидії. Скільки тоді треба буде закласти цього року й де ці гроші брати?

 

— Зрозуміло, що дефіцит державного бюджету значний і наступного року він перебуватиме при дивовижно хорошому розкладі в межах 3-3,5 млрд. доларів. А це гігантська величина для такої країни, як Україна. Так, ситуація точно не нормально розвивається. Але не можна просто вирішити питання, пов’язане з субсидуванням, не можна вирішити питання, пов’язане з Пенсійним фондом, вирвавши ці питання із загального глобального економічного контек­сту.

 

Глобальний економічний контекст такий: країна, яка збирається активно боротися з бідністю, повинна зростати від 5% у рік. Україна зараз 5% свого валового внутрішнього продукту витрачає тільки на обслуговування державних боргів. Значить, для того, щоб забезпечувати нормальну боротьбу з бідністю, Україні треба рости не просто від 5%, а від 7%. Є серйозне завдання — забезпечити це семивідсоткове зростання.

 

Це робили дуже багато країн. Монголія з 2010 року не росте нижче, ніж на 10% за рік, В’єтнам не росте нижче, ніж на 6% за рік, румуни на нашому західному кордоні показали минулого i цього року покажуть зростання близько 5%, поляки активно ростуть. Що говорити, якщо Швейцарія вперше за тривалий період часу показує зростання на рівні близько 2% за другий квартал цього року. Уявіть, багаті ростуть на 2% і бідні ростуть на 2%. Я маю на увазі Швейцарію та Україну. Але в них рівень життя набагато вищий, ніж наш. Для того щоб скорочувати цю дистанцію, ми повинні рости як мінімум темпами трохи вище, ніж вони. Для цього Україні потрібна комплексна програма. Зараз же для нас реально МВФ стає кредитором в останній інстанції.

 

— Коли з’явилася новина, що Білорусь відмовилася від кредитів МВФ, в Україні думки розділилися: одні назвали такий крок великою мудрістю, другі — дурістю, адже гроші доведеться брати в Росії. Яка ваша думка?

 

— Пан [президент Білорусі Олександр] Лукашенко є розумним політиком. Можна скільки завгодно сперечатися з приводу концепції розвитку Білорусі, яка лежить у його голові, але він точно є мудрим політиком. Його мудрість полягає в тому, що він дуже чітко розуміє: для того, щоб народ відносно непогано жив, економіка повинна бути забезпечена серйозним економічним зростанням, яке, до слова, є в Білорусі. Для вас буде дивним дізнатися, що рівень ВВП на душу населення в Білорусі мало не втричi вищий, ніж в Україні? Чи буде для когось новиною, що минулого місяця пан Лукашенко кампанійщиною (що не дуже добре, але в принципі) боровся з посиленою корупцією в медичній сфері? Чи буде цікаво для українців дізнатися, що багато головних лікарів державних клінік Білорусі просто пішли під суд і реально були посаджені в тюрми?

 

Там рівень корупції в кілька разів нижчий, ніж в Україні. Білорусь показує серйозний прогрес, навіть якщо ви подивитеся на структуру експорту. Наша структура повністю сировинна. 60% нашого експорту — метали, хімія, зерно та продукція продовольства. У них ситуація інша — мало не 70% їхнього експорту займають товари з більш високим рівнем доданої вартості. Вони реально розвиваються, у них якісна система освіти, а сфера медицини — одна з кращих на пострадянському просторі.

 

І ситуація з боргами в Білорусі теж набагато краща, ніж у нас. Якщо ви подивитеся співвідношення боргів до ВВП, то побачите, що в них воно на рівні близько 40%. Це вдвiчi нижче, ніж у нас. Це не означає, що в них просто чудова економічна політика. Зовсім ні. У них є серйозні економічні пробуксовки. І необхідність позичати гроші в них була просто очевидна. Але фішка полягає в тому, що вони не побажали проводити реформи так швидко, як запропонував МВФ. Вони хочуть їх проводити, але не у високошвидкісному режимі. І при цьому вони намагаються заробляти бали на своїй роботі з росіянами, намагаючись просто позичити в них гроші замість того, щоб брати їх під 3% у МВФ.

 

Їм достатньо буде програми близько 5 млрд. доларів. Це мало не в чотири рази менше, ніж та потреба, яка була в нас у валюті. Вони можуть спробувати позичити ці гроші в Росії. Якщо не вийде, тоді, звичайно, вони будуть звертатися в інші міжнародні інституції і в МВФ. МВФ — це завжди кредитор в останній інстанції. Тому не треба думати, що вони генії, бо відмовилися від співпраці з МВФ. У них просто інший контекст й інші умови, набагато кращі, ніж у нас.

 

І те, що зробили зараз білоруси, відмовившись від співпраці з МВФ, не грає їм у «плюс», а, швидше, в «мінус». Просто їх не загнали в кут, а ми перебуваємо саме в кутi. Вони самі згодні рухатися шляхом реформ. У них розвинена приватна ініціатива. У Білорусі сектор малого та середнього бізнесу розвивається досить непогано. У них є дуже серйозні позитивні зрушення. Напевно, та швидкість, яку пропонує МВФ, — це занадто швидко для діючої еліти. Те, що можна було зробити за 2-3 роки, вони робитимуть 5-7 років, поки правляча еліта не зміниться.

 

— НБУ вже вшосте з минулого жовтня підвищив процентну ставку — до 18%. Чи необхідно це було робити і які наслідки такого рішення?

 

— Національний банк України стурбований тим, що інфляція, очевидно, вийде з контрольованого русла. Основне завдання, яке він бачить для себе, — намагатися контролювати інфляцію. Інфляція зараз не така висока, але НБУ розуміє, що вона різко прискориться до кінця року, і тому підвищує облікову ставку.

 

На жаль, збільшення облікової ставки має вкрай негативний відтінок: коли ти збільшуєш облікову ставку, ти гірше кредитуєш свій бізнес. Тоді бізнес неактивно бере гроші у кредит, населення менш активно бере кредити — і ти гальмуєш розвиток своєї економіки. Якщо при хорошому розкладі ти міг би виро­сти на 3%, як спочатку прогнозували на цей рік, то збільшення ставки не дасть тобі можливість вирости на бажані 3%. Швидше за все, ти покажеш зростання нижче цього заданого рівня. І це завжди зворотний бiк збільшення облікової ставки.

 

— Який ваш прогноз курсу долара до кінця цього року?

 

— Я б сказав, що ми рухаємося в напрямку 30 гривень за один долар. Якщо програму з МВФ (що, я вважаю, буде вкрай негативним сценарієм, який має низьку ймовірність на виконання) не вдасться продовжити, то, звичайно, курс 30 гривень / долар — не межа на кінець року. Але ймовірність цієї події не дуже велика. Я б не дав більше 20-25% iмовірності на цей сценарій. Я вважаю, що зараз 75% iмовірності — що співпрацю буде продовжено.

 

Ми продовжуватимемо рух у бiк 30 гривень до одного долара, але зупинимося, не доходячи до цієї позначки. Я б не здивувався, якби ми зупинилися на позначці 28,5-29,5 гривні / долар на кінець цього року. Мені здається, це вiдносно ймовірний сценарій не просто економічно, а ще й тому, що є політичне забарвлення цього питання. Так склалося, що в Україні про якість економічної політики судять також i за курсом. Якщо ти вже сильно девальвував (а 30 гривень / долар — це своєрідний психологічний бар’єр), то це ще більше вдарить по владі, чого б вона не хотіла.