«Геть царя!»

Минулої неділі, 9 вересня, в єдиний день так званих виборів у Росії, коли голосували за губернаторів, мерів і депутатів, у кількох десятках російських міст пройшли протести проти пенсійної реформи.

 

Силовики затримали понад тисячу учасників акцій. Однак самі гасла протестувальників були не тільки й не стільки про цю реформу: лунало й було написано «Геть царя!», «Путін, коли на пенсію?», «Путін — злодій».

 

Ці протести є початком дуже серйозних перетворень у Росії. Зараз реалізують приблизно такий самий сценарій, як і в Україні в 2014 році. Таку думку висловив «Апострофу» російський опозиціонер Костянтин Боровой.

 

Це спонтанні протести — протести проти відсутності демократії, проти фіктивних виборів, за свободу. Молодь особливо гостро відчуває ситуацію, що склалася.

 

Тому досить активно протестує наївна молодь, для якої це вперше — такі умови життя. Вони ж довірливі. Їм кажуть: демократія, вибори... Але вони ж бачать, що ні демократії, ні ви­борів немає.

 

А в школі та батьки вдома їх учать говорити правду. Ну і ось ми бачимо їхню природну реакцію. Будь-який заклик протестувати вони сприймають як заклик до боротьби за правду.

 

Думаю, що протести не мають ніякого відношення до пенсійної реформи. Тому що гасла — антипутінські, проти відсутності демократії. Пенсійну реформу як тему в протестах майже не використовували.

 

Люди старшого віку досвідченішi, вони розуміють, що непідготовлені або неорганізовані протести дадуть мало результатів. Результат цих протестів — це картинки, на яких б’ють дітей.

 

До того ж у цих протестах не брали участь лідери опозиції, яким вірять люди старшого віку. У молоді поки немає цього стереотипу — «лідера опозиції». Вони, мабуть, реагували в основному на заклики в інтернеті. А закликів сформованих лідерів опозиції не було: я не чув нічого від Ходорковського, Касьянова — взагалі від членів Партії народної свободи.

 

Зараз будь-який заклик сприймають як керівництво до дії, тому що ситуація дуже напружена. Зрозуміло, що завдання Кремля — використовувати протести, щоб показати їх неефективність або продемонструвати можливість використання сили.

 

Кремль, можливо, іноді й не бажаючи цього, підштовхує суспільство до агресивних протестів. І, думаю, врештi-решт доб’ється того, що почнуться погроми магазинів...

 

Цього разу учасників протестів було не дуже багато, але фактор спонтанності дуже сильний. Хоча ніхто й не застосовував коктейлі Молотова, було ясно, що вже дуже близько до цього. І один iз можливих протестів буде пов’язаний iз такими агресивними діями. А далі вже ланцюгова реакція...

 

Кремль позбавив суспільство зворотного зв’язку. Ніякі механізми зворотного зв’язку не діють: не працює преса, немає парламенту.

 

Кремль, не бажаючи того, готує такі агресивні протести. В яких він, безумовно, програє. Тому що ці пузаті міліціонери, як тільки стане гаряче, просто відійдуть у бiк iз фразою «Ось за це нам не платять».

 

Усе тримається на фінансуванні, а його скорочують. Кремль настільки стурбований фінансуванням силовиків, що навіть пішов на дуже небезпечні кроки, пов’язані з пенсійною реформою.

 

Ми напередодні дуже серйозних перетворень у Росії. І вони, на жаль, — це вже зрозуміло — будуть йти не цивілізованим, парламентським шляхом, шляхом діалогу опозиційних партій і влади...

Схожа ситуація була в Україні. Янукович довів її до стану, коли протести набули агресивного характеру: палили шини, а коли з’явилися люди зі зброєю, він раптом виник i в іншої сторони. У Росії зараз реалізують приблизно той же сценарій.

 

До того ж є зовнішні обставини, пов’язані зі скороченням фінансування силовиків, армії. У тих же силовиків немає ніяких ідеологічних, концептуальних зобов’язань перед владою. Гроші заплатили — їх треба відпрацювати. А коли грошей не буде, то й відпрацьовувати нічого не треба.

 

Найголовніша ознака реалізації сценарію радикалізації — це відсутність реакції влади або нецивілізованість такої реакції. Янукович не просто відмовлявся визнавати опозицію, вести з нею діалог, а й навіть прислухатися до досить розумних міркувань. Те саме зараз відбувається в Росії.

 

Путін і кремлівська група роблять ставку на силове вирішення проблеми. Використовують не лише тонкі, пропагандистські технології, а й силові.

 

Пропагандистські технології вже перестають діяти: як наприкінці існування Радянського Союзу, люди починають розуміти, що їм морочать голову. Навіть діти вже не вірять у ці історії, що, наприклад, пенсійна реформа — це для захисту самих пенсіонерів.

 

А Кремль сам живе в оточенні цієї пропаганди. Ця кампанія, як не дивно, впливає на кремлівських так, що вони теж втрачають відчуття реальності. Їм здається, що суспільство думає так само, як вони самі. Такий же самообман стався з комуністами Радянського Союзу.

 

Йшла потужна пропагандистська кампанія про підвищення ролі партії, збільшення кількості літрів молока та яєць на душу населення, і їм здавалося, що народ повинен бути задоволений.

 

Але народ не пропагандою харчувався, а з магазинів, де вже нічого не було. Це протиріччя між реальністю та пропагандою є дуже сильним фактором самообману для влади і дуже сильним по­дразником для суспільства.