Погодьтеся, досить незвична картина: у студентській аудиторії літні, поважні люди ловлять кожне слово викладача, дружно сміються у відповідь на жарт чи аплодують на знак схвалення — це розпочався навчальний рік в Університеті третього віку.
Цей соціальний проект започаткували торік у Полтавському університеті економіки і торгівлі. Він розрахований на широке коло осіб будь-якого віку, освіти чи роду занять.
Якщо людина прагне навчитися чогось нового й одержати велику кількість можливостей змінити своє життя на краще — її місце саме тут: навчання відбувається за різними програмами по п’ятницях та суботах у відведених студентських аудиторіях.
Освітній проект «Інформаційно-комунікативні технології в розвитку громадянських компетентностей та соціальної активності людей поважного віку» підтримує представництво DVV International в Україні, серед партнерів також громадська організація «Центр освіти дорослих Полтавщини» і благодійна організація «Світло Надії».
— Як відомо, освіта впродовж життя є одним із ключових трендів, визначених Міністерством освіти й науки України. Перед відкриттям нашого народного університету ми провели широку комунікативну кампанію, запрошуючи всіх охочих віком 55+ на День відчинених дверей, і були просто вражені, коли прийшли понад 500 осіб, — розповідає директор Університету третього віку, доцент Полтавського університету економіки і торгівлі Світлана Нестуля. — Розпочали навчання 360 літніх людей, а посвідки ми видали 332 — вони стали пропуском до університетської бібліотеки. Таким чином слухачі народного університету одержали можливість працювати з нашим бібліотечним фондом, що є одним із найкращих в Україні. Минула зима була багата на сюрпризи: морози змінювала ожеледиця, напровесні насипало багато снігу — попри це, поважні слухачі дружно відвідували всі лекції. А після закінчення навчального року їм видали сертифікат про те, що вони прослухали базовий курс.
Вважається, що ідея відкриття ось таких народних університетів виникла у Франції: у 1973 році в Тулузі професор П’єр де Велла заснував перший виш для людей похилого віку. Хоча на теренах України відомий лікар і педагог Микола Пирогов відкрив першу школу для дорослих іще в 1855 році. Нині ж народні університети існують у всьому світі. Є навіть Міжнародна асоціація народних університетів, її девіз — «Найбільшим культурним досягненням народу є його щасливі люди похилого віку». Власне, це сповідують і в Полтавському університеті економіки і торгівлі.
— Спектр освітніх програм, які ми викладали слухачам Університету третього віку на першому курсі, був дуже широкий, — продовжує розповідь Світлана Нестуля. — Причому багато занять мали прикладний характер. Скажімо, ми навчали, як правильно сервірувати стіл, як не купитися на рекламу й вибрати в магазині якісні товари, більше того, досліджували овочі та фрукти на вміст нітратів, знайомили з дизайном та дотриманням гармонійної кольорової гами в інтер’єрі, розповідали про гігієну харчування. Були й майстер-класи з розпису писанки, пряників, із виготовлення жіночих прикрас своїми руками, плетіння гачком, пересадки квітів тощо. Запрошені нами студенти-волонтери Медичної стоматологічної академії демонстрували, як надати першу домедичну допомогу, якщо людині стало зле. Усе це нашим слухачам настільки сподобалося, що вони прийшли й на другий курс. Тобто ми запропонували такі форми навчання, які знаходять відгук у серцях літніх людей.
На другому курсі слухачам Університету третього віку пропонують на вибір різні програми, зокрема: «Хочу жити в якісному світі», «Інформаційно-комунікативні технології», «Психологія дорослості», «Англійська мова», «Фізкультура та технології збереження здоров’я» тощо.
— Ті люди, котрі «переселилися» з індустріального в інформаційне суспільство в поважному віці, не володіють комп’ютерними технологіями, через що, по суті, випадають зі спільноти. А оскільки в усіх мають бути рівні права, ми підготували розрахований на три місяці освітній курс для того, аби наші слухачі оволоділи комп’ютером, навчилися користуватися тими можливостями, які відкривають інформаційні технології: здійснювати оплату комунальних послуг в «онлайн»-режимі, вміти подати електронну петицію до міської ради чи взяти участь у партиципаторному бюджетуванні. Тобто завдання в тому, щоб перетворити комп’ютер зі складної друкарської машини на зручний інструмент, який можна використовувати в повсякденному житті, наскільки в кого вистачить фантазії, — пояснює Світлана Іванівна.
За її словами, оцінювання знань в Університеті третього віку відсутнє. Власне, у ньому немає потреби, адже слухачі настільки внутрішньо вмотивовані до навчання, що просто дивуєшся. До речі, найстаршій слухачці — пані Кірі Орєховій — виповнилося 84 роки.
Практичний психолог Тетяна Губіна, котра понад 20 років працювала на кафедрі психології Полтавського педагогічного вишу, нині є й викладачем, і слухачем Університету третього віку.
На запитання, що змушує її знову навчатися, відповідає: «Бо відчуваю, що маю недостатньо знань з інформаційних технологій. Тож хочу їх збагатити, бути компетентною — це природне бажання людини будь-якого віку. Моя наука змінюється, тож змушена увесь час підвищувати свій рівень знань, а комп’ютерні технології якраз допомагатимуть мені в цьому. Загалом у поважному віці для того, щоб лишатися активним, необхідно постійно пізнавати щось нове. Інтелектуально ж люди похилого віку практично не відрізняються від молодих. Різниця тільки в темпі діяльності: на виконання однієї й тієї ж роботи першим потрібно трохи більше часу. Це дуже зацікавлені слухачі, вони вишкрібають знання до самого дна. Довго не відпускають мене після закінчення лекції. На заняття вдягають найелегантніші вбрання, бо для людей це справжнє свято».
До речі, у процесі навчання літні люди спілкуються не тільки між собою, а й із викладачами та студентами, і оці стосунки різних поколінь, за словами Тетяни Іванівни, є своєрідним тренінгом.
Голова студентської ради університету економіки і торгівлі Марина Негода як волонтер допомагає людям поважного віку освоювати комп’ютер, адже одному викладачу приділити увагу кожному слухачеві в групі вкрай важко, зазначає: «Знаєте, як це круто, коли в дитинстві нас чогось учили батьки, дідусі й бабусі, а тепер ми маємо змогу поділитися своїми знаннями. І коли бачиш вдячність в очах літніх людей, це викликає надзвичайні емоції».
Один зі слухачів Університету третього віку, котрий, прослухавши перший курс, побажав навчатися й на другому, — 74-річний Юрій Горобець — за фахом інженер-механік, свого часу закінчив Київський політехнічний інститут і 47 років пропрацював на Полтавському автоагрегатному заводі, де пройшов шлях від фрезерувальника до заступника директора. Зізнається, що просто вражений тією увагою, яку університет економіки і торгівлі приділяє людям поважного віку. Цікавлюся, як воно — знову стати студентом, які відчуття.
— Це наче повернення в молодість, — ділиться Юрій Петрович. — Адже студентські роки — то найкращий час у житті. А освоєння комп’ютера навіть у моєму віці — дуже корисна й потрібна річ. Свого часу приділив цьому мало уваги, бо займався виробництвом. А комп’ютер віддав підлеглим. Тож тепер надолужую згаяне. Володіння комп’ютерними технологіями — це насамперед розширення кругозору, адже завдяки цьому можна знайти відповіді на будь-які запитання — від юридичних до побутових.
Другий рік навчається в Університеті третього віку й 59-річний Анатолій Чумак із Луганська. Воєнні дії змусили його покинути насиджене місце. Купив ділянку землі в дачному кооперативі неподалік Полтавського міського дендропарку й практично за рік побудував невелике житло за площею, як однокімнатна квартира. «Хочеться йти в ногу з часом. Навчатися ж ніколи не пізно», — вважає чоловік.
— На яку кнопку потрібно натиснути, щоб набрати велику букву? — запитує в мене 68-річна Валентина Михайлова, яка саме освоює комп’ютерну азбуку. — Що мене змусило навчатися? Хочеться увесь час розвиватися, бо, скільки б років не мав за плечима, у душі ти все одно молодий. І важливо оцей стан душі підтримувати. Мені цікаві лекції з психології. До того ж мрію освоїти комп’ютер і вдосконалити знання з англійської мови, бо дуже любила її в школі, а тепер бачу, що без неї не обійтися.
А загалом серед слухачів Університету третього віку — дуже багато цікавих людей. Скажімо, Людмила Мартиненко все життя працювала вихователькою в дитсадку, а власну справу розпочала, будучи вже бабусею.
Катерина Калініченко — відома в Полтаві майстриня фриволіте, поетеса. Віктор Поспєлов — любитель малобюджетних мандрівок. Винайшов енергоощадний пристрій, який використовує сам і готовий поділитися, якщо хтось візьметься за його розробку. Ці люди живуть повнокровно й цікаво — і вік їм не перешкода.
