«З військової точки зору ми готові до миротворців ООН на Донбасі»: генерал Анатолій Петренко про армію України

 

— Анатолію Григоровичу, наскільки важливим у процесі розбудови сучасного війська наразі є міжнародний сегмент?

 

 

— Говорячи про міжнародну складову оборонного відомства, слід усвідомлювати, що вона пов’язана з триєдиним стратегічним завданням, яке Збройні сили України нині виконують. Перший його елемент — відбиття збройної агресії, захист територіальної цілісності та стримування ескалації.

 

Другий елемент — широкомасштабна оборонна реформа, що дозволяє провести необхідні інституційні зміни і, як наслідок — створити й розвинути сучасні оперативні спроможності. Третій — власне євроатлантична інтеграція, в якій найзмістовнішою є саме оборонна компонента. І в кожному з цих елементів присутня міжнародна складова. Неможливо виокремити жодної сфери, де в нас не відбувалося б співпраці з міжнародними партнерами. Вона є різною за динамікою, але ми чітко усвідомлюємо, що без неї досягнути критеріїв і стандартів НАТО та нової якості Збройних сил буде важко.

 

Значним внеском у нашу оборонну реформу є консультативно-дорадча допомога 36 акредитованих радників від Альянсу та 5 стратегічних радників високого рівня від різних країн НАТО. Також у нас працюють групи іноземних ін­структорів, розгорнуті на низці полігонів. Йдеться про сотні таких фахівців, які виконали та виконують далі неймовірно корисну роботу в сенсі військового вишколу.

 

Друга складова такої партнерської допомоги — матеріально-технічне забезпечення. Воно здійснюється у межах чинного законодавства й укладених контрактів і є значним, оскільки вимірюється сотнями мільйонів доларів. Це дозволяє отримувати необхідні зразки техніки та майна в інтересах Збройних сил. Так вдається практично невідкладно нарощувати оборонні спроможності, користуючись кращими технологічними розробками. Так само Україна отримує і реальні спроможності в розвитку власного ОПК, успішно беручи участь у спільних науково-технічних проектах із нашими партнерами.

 

Зрештою, весь світ бачить, і наш противник теж, наскільки стали масштабнішими навчання українського війська. Зокрема, і міжнародні. Завдяки їм навченість військ покращується за будь-якими сценаріями застосування. Причому акцентую вашу увагу на тому, що згадані партнери допомагають нам провести важливі інституційні зміни. Передусім у системі військового управління, де вдається створювати речі, яких у нас раніше не існувало взагалі.

 

 

— Більшість наших іноземних партнерів зауважують, що прогрес ЗСУ вражаючий. Що дозволяє їм говорити саме про це?

 

— Напевно, всі чули дані про те, що у нас на початку військової агресії Росії було приблизно 5-6 тисяч «багнетів» боєздатного війська. І подивіться, що відбувається нині. Один комплект військ та сил у масштабі оперативного угруповання виконує завдання на сході держави. Водночас відповідні сили й засоби розгорнуті на інших оперативних напрямках. Інший комплект завершує виконання завдань і перебуває в районах відновлення боєздатності. А ще один готується до виконання завдань! Тобто, ця цифра вже далеко не 5, і навіть не 50 тисяч. Це показник того, як зростають українські Збройні сили. Речі, про які ми академічно говорили чотири роки тому, — наприклад, безпілотна авіація, сили спецоперацій, кіберзахист, стратегічні комунікації, розвідувально-вогневі ударні контури, — уже є реальністю і тим прогресом, якого армія досягла в умовах захисту Батьківщини. І тут значним є внесок наших партнерів, безпрецедентна міжнародна допомога.

Ми цінуємо будь-яку допомогу, хоч якою б малозначущою вона видавалася на перший погляд. Коли союзники, приміром, зауважують: «Вибачте, але можемо на курси до нас узяти лише двох ваших офіцерів» або коли дають якийсь не надто великий обсяг надлишкового майна, я їм завше кажу: ми цінуємо все, починаючи від солідарної політичної позиції і до будь-якої практичної речі. Ми усвідомлюємо різні економічні потенціали країн і особливості їхнього правового поля.

 

— Анатолію Григоровичу, скажіть чесно: від наших проблем і того, як ми не завжди вдало їх вирішуємо, там — у клубі наших друзів — не втомилися? Ми хороші партнери?

 

— ООН продовжує ухвалювати резолюції більшістю голосів членів організації, які засуджують незаконну анексію Криму, протиправні дії проти кримськотатарського народу й загалом російську агресію щодо України. Упевнений: на найближчій Ген­асамблеї ООН наш Президент ці позиції посилить. У форматі 180+ позиція солідарності залишається на користь нашої держави незалежно від складних процесів, які існують у цій міжнародній інституції. Другий майданчик підтримки — ЄС. Тут санкції збережено, продовжено і навіть нарощено.

 

Безпрецедентну за значенням і силою підтримку нам надають США. Ще один майданчик — НАТО, яке припинило військові контакти з Росією і вдосконалює комплекс заходів стримування агресії та провокативних дій Москви. І підтримка Альянсом України зростає. Погляньте на підсумкову декларацію Брюссельського саміту організації Північноатлантичного договору — із 77 її пунктів у 12 міститься засудження дій РФ в Україні! І один пункт прямо вказує: політика відкритих дверей щодо Києва збережена й ми будемо членом НАТО, бо наші євроатлантичні прагнення підтримують усі союзники.

 

Третій головний майданчик — регіональні відносини. Російські дипломати вислані з низки країн, триває робота, яка зменшує можливості Москви просувати свої політичні інтереси й впливати на різних рівнях. Впроваджують точкові санкції як відповідь на будівництво Керченського мосту, на намагання позбавити нашу державу її газотранспортного коридору, на заблокування Азовського моря, втручання у процеси волевиявлення по всьому світу тощо. І натомість маємо іншу реакцію щодо України — на парад у Київ приїхали майже два десятки іноземних делегацій! Столичним Хрещатиком і майданом Незалежності пройшли їхні парадні розрахунки. І це показник того, хто втомився від України, а хто ні! На моє переконання, це свідчення правильної оцінки обстановки й вдалої побудови наших міжнародних відносин.

 

— Але ж дехто зауважує, мовляв, навіщо нам брати участь у тих місіях, коли в самих тривають воєнні дії?

 

— Це лінійний погляд на речі. Насправді світ великий, і так само широко слід на нього дивитися й формувати нашу присутність у його глобальних справах. Оскільки ми себе позиціонуємо, зокрема в законі «Про національну безпеку України», як майбутній член ЄС та НАТО, то маємо оперувати масштабами євроатлантичної спільноти. Що й відбувається, причому доволі успішно. Перспективи є, і ми ними займаємося. Вже є доручення міністра оборони почати працювати більше в цьому напрямі. Зокрема, активізуємо роботу в Японії, в арабському світі, в Австралії. Буквально перед нашою розмовою в мене був посол України в Австралії Микола Кулініч. Крім того, що обговорювали підготовку нашої команди до участі в міжнародних «Іграх нескорених» (Invictus Games), які відбудуться 20—27 жовтня в Сіднеї, ми говорили про конкретні речі, які можемо починати робити разом з Австралією незважаючи на значне географічне віддалення. Сенс цього в тім, що формат Британської співдружності націй досі актуальний і потенційно цікавий у сенсі досягнення для нас позитивних результатів.

 

Уже на початку агресивних дій щодо України ми почали говорити: це війна не лише проти Києва чи нашого європейського вибору, це загроза цілісності об’єднаної Європи, її цінностям. Тоді ці ризики сприймалися у світі по-різному. Зараз такого сприйняття немає. В останній декларації НАТО прямо йдеться про російську агресію. Приміром, мої британські колеги говорять про реальні загрози національній безпеці Великобританії, які виникли внаслідок дій Росії. І вістря цієї агресивної політики націлене впливати на національні інтереси суверенної держави — України. Але цього не буде! Це складний історичний етап, через який ми проходимо з великими втратами й випробуваннями.

 

— Як оборонне відомство готується до можливої миротворчої місії на українському сході?

 

— Миротворча операція для дотримання Мінських угод — абсолютно логічна ініціатива, яку ми просуваємо для їх виконання. Що насправді відбувається? Мінські угоди укладали в 2014-15 роках. Але і далі триває застосування великих калібрів, безпілотної авіації, мінують території, на тих мінах гинуть люди, руйнується цивільна інфраструктура, на наших теренах перебувають російські військові… Наслідок — майже 80 загиблих цьогоріч і понад 560 поранених. Як зробити так, щоб забезпечити дотримання стійкого незастосування вогню, виведення військ, узяти під контроль місця зберігання зброї? Цього можна досягнути через посилення міжнародної складової тиску на Росію. Сподіватися на виконання всіх пунктів Мінських домовленостей, зокрема, проведення неупереджених об’єктивних виборів, економічного та гуманітарного відновлення Донбасу, можна в умовах запровадження там миротворчої операції під егідою ООН.

 

З військової точки зору до цього виклику ми готові й продовжуємо належну підготовку. Але є важлива умова — у миротворчій місії не повинно бути росіян, так само не повинно бути на Донбасі і російських військових...

 

Пам’ятаєте події в Сирії упродовж останніх років? Створення авіаційного угруповання РФ на авіабазі Хмеймім, розширення російської військово-морської бази в порту Тартус, розгортання комплексів ППО в Сирії, пуски «Калібрів»... А російське телебачення тим часом постійно показує свого «солдата-миротворця» в Сирії.

 

Тому одне з принципових застережень українських ініціатив полягає у тому, що агресор не може бути частиною миротворчих сил. Ми вимагаємо, щоб російські війська залишили територію України, щоб миротворчі сили взяли під контроль місця зберігання озброєння й військової техніки, особливо важкої, забороненої Мінськом, припинення вогню за рахунок введення міжнародного контингенту з відповідними військовими спроможностями.

 

Так ми підкреслюємо нашу миролюбну політику, налаштованість на відновлення територіальної цілісності держави без застосування військової сили, готовність і відкритість до міжнародної допомоги у справі встановлення миру і безпеки на Донбасі. І підтверджуємо принциповість у тих питаннях, які не можуть бути ігноровані всупереч нашим національним інтересам.