Літо завершилося, проте спека триватиме ще довго. І йдеться наразі не про температуру повітря.
Після двомісячної відпустки у нардепів України розпочався гарячий політичний сезон: 4 вересня відкрилася дев’ята сесія Верховної Ради.
На новий сезон парламент має досить амбітний список законопроектів, деякі з них узагалі можна назвати історичними для Української держави.
Не менш важливим є те, що ця сесія фактично стане останньою перед президентськими виборами 2019 року.
А після їхнього проведення навряд чи можна буде спрогнозувати стійкість і стабільність парламенту, оскільки кожна фракція жадає на цих виборах перемоги саме свого кандидата, а поразка може призвести навіть і до повного бойкоту депутатської діяльності.
Однак до березня-2019 ще доволі часу, й при наявності бажання (чи, як кажуть, політичної волі) нардепи можуть ухвалити не один потрібний країні законопроект.
Передусім — виборчий кодекс, аби наступні парламентські вибори могли відбутися за новим принципом — суто партійним з відкритими списками.
Зайве казати, що зміни у виборчому законодавстві обіцяли своєму електорату майже всі політичні сили — так само, як і скасування або суттєве обмеження депутатської недоторканності. Проблема депутатського імунітету — це питання номер два, яке може вирішити (або ні) розпочата минулого тижня сесія.
Питання номер три — оновлення (нарешті!) складу ЦВК. Далі на порядку денному — закріплення в тілі Конституції європрагнень України та руху на зближення з НАТО. А також — подальші дії у зв’язку з ухваленням закону про національну безпеку.
Мета його — створити в Україні умови для досягнення стандартів НАТО. Однак через прийняття цього документа депутатам потрібно буде «підчистити» решту законодавчої бази, на яку посилається новий закон.
А тому змін мають зазнати закони про Службу безпеки України, про розвідувальні органи, про державне оборонне замовлення.
Повинні бути реформовані державні підприємства в оборонному секторі, а також створено окремий парламентський комітет, який буде здійснювати контроль над сектором безпеки і розвідувальними органами.
Про це ми дізнаємося наприкінці поточної сесії, а поки не забуваймо про те, що вибори Президента України — це все-таки те головне завдання, яким зайняті наразі думки українських політиків
Унікальність виборів-2019
Не можна не погодитися з тими, хто слушно вважає, що вперше з 1999 року Україна входить в президентський виборчий цикл без чітко окресленої пари фаворитів.
У 1991 році основними претендентами та яскраво вираженими опонентами були Леонід Кравчук і В’ячеслав Чорновіл, у 1994-му — Леонід Кравчук і Леонід Кучма, в 2004-му — Віктор Ющенко і Віктор Янукович, у 2010-му — Віктор Янукович і Юлія Тимошенко, в 2014 — Петро Порошенко і Юлія Тимошенко.
І лише в 1999 році на старті кампанії відразу п’ять кандидатів мали співмірні рейтинги — Леонід Кучма, Петро Симоненко, Олександр Мороз, Наталя Вітренко і Євген Марчук.
Якби не трагічна загибель В’ячеслава Чорновола, то й під час тодішніх виборів могла б утворитися пара протиставлених один одному опонентів, але доля (або люди, котрі вирішили її підкоригувати), розпорядалася інакше.
Власне, дещо подібне ми спостерігаємо і зараз: п’ять-шість кандидатів ідуть, як кажуть, «ніздря в ніздрю». І більшість із них — це колишні «лідери Майдану», які стрімко втрачають довіру.
Втім, окрім «лідерів Майдану», є й двоє-троє представників «інтересів сходу», чи то пак уламків не добитої революцією та війною Партії регіонів, котра після ребрендингу перетворилися на Опоблок, а також і на партію «За життя».
Можливо, до списку правонаступників ПР можна було б віднести і «Наш край» та проект екс-«регіонала» Віталія Хомутинника під назвою «Відродження». Однак «Наш край» — це, радше, проект Банкової, а не спроба реваншу представників ПР. Що ж стосується «Відродження», то ця партія не зуміла вирости у щось скільки-небудь суттєве, і, оскільки рівень підтримки цієї політсили та «Нашого краю» в масштабі країни не перевищує 1%, їхнім впливом на загальну ситуацію можна знехтувати.
Загалом, за різними оцінками, сукупний розмір умовного електорату півдня та сходу України коливається в межах 30-45%. Йтися тут може не стільки про регіональну складову, скільки про загальну кількість колишніх виборців Партії регіонів і КПУ, а також тих, хто розчарувався в політиках, які прийшли до влади після перемоги Майдану.
При цьому Опозиційний блок і «За життя» в рейтингах сумарно ледве дотягують до 10-12%, тоді як сумарний рейтинг потенційних кандидатів у президенти на цьому полі — Юрія Бойка та Вадима Рабіновича — не перевищує 15%.
То хто ж із них перебере на себе місію просувати інтереси східно-південної України? Якщо, звісно, така місія буде здійснюватися одноосібно, а не колективно, тобто якщо Опоблок та «За життя» домовляться про висунення одного кандидату, а не підуть здобувати президентську булаву двома окремими колонами.
Карти дуже плутає ще й вихід з-за лаштунків кума Путіна Віктора Медведчука, котрий, безперечно, плекає власні президентські амбіції, підтримувані Москвою.
Медведчук: скоріше ні, аніж так
Наші читачі пам’ятають, що цього літа кум російського президента Путіна Віктор Медведчук вийшов із політичної тіні і приєднався на правах рядового члена до партії «За життя». Одночасно стало відомо про його закулісні переговори з Рінатом Ахметовим та Дмитром Фірташем, що стоять за Опоблоком, з метою об’єднання на президентських виборах. За словами джерела в ахметовському «крилі», обговорювали союз на трьох.
Окрім цього, велися перемовини окремо з кожною групою впливу. Симптоматично, що в цей момент соратник Медведчука Рабінович, який раніше звинувачував Опоблок у заграванні з владою, заговорив про важливість єдності ідеологічно близьких сил напередодні виборів Президента і парламенту.
Але з ахметовською групою у Медведчука нічого не вийшло: в середовищі, підконтрольному олігарху, претензії останнього на лідерство розцінили як надмірні.
Більше того: «сірому кардиналу» часів Кучми дали зрозуміти, що в його колоді бракує козирів. До активів Медведчука належить хіба що тісне знайомство з Путіним, однак цей факт не вражає ані Ахметова, ані Фірташа.
У підсумку Медведчуку не допомогли ані його методи ведення переговорів, де знайшлося місце і обіцянкам (нібито порушувалася навіть тема повернення контролю над підприємствами компанії Ахметова СКМ, відібраними в ОРДЛО), ані навіть погрози, до яких, як стверджують джерела, кум Путіна вдався насамкінець — як до останнього аргументу.
Чи означає це, що в переговорах з приводу лідерства поставлена крапка? Видання «Апостроф» поспілкувалося з соратником Медведчука, народним депутатом Нестором Шуфричем. «Я б не сказав, що вони (перемовини) провалилися. Вони не вийшли в вирішальну фазу», — виклав свою версію Шуфрич. На його думку, обговорення спільної кандидатури на майбутню кампанію буде «дуже складним і тривалим процесом». «Сьогодні говорити, що він почався або завершився, передчасно», — резюмував Шуфрич.
На його переконання, статус Медведчука в партії «За життя» не є важливим для міжпартійних переговорів. «Щодо посади для Медведчука в нашій партії можу відповісти цитатою з Дюма: «Для Атоса це забагато, а для графа де ля Фер замало». Медведчук — це Медведчук, незалежно від того, займає він якийсь партійний пост чи ні... Він визначився з партією, прийняв запрошення Рабіновича, що вже говорить саме за себе».
Те, що домовитися не вдалося (принаймні поки що), визнає і сам Медведчук. При цьому в інтерв’ю одному з видань він заявляє про те, що об’єднання таких сил, як «За життя», Опоблок та інших, є стратегічним завданням.
Бойко vs Рабінович
Тим часом Сергій Льовочкін, один з лідерів Опоблоку, не гаючи часу, просуває проект об’єднання під єдиного кандидата Юрія Бойка.
Мовляв, всі інші повинні підтримати нібито рейтинговішого на цьому фланзі кандидата. Однак Вадим Рабінович уже виступив категорично проти такого сценарію: «Я відразу хочу заявити, що ніякого об’єднання «під Бойка» не буде ніколи! У мене немає претензій особисто до нього в людському плані. У Бойка є інші проблеми. І не тільки зі знаменитими «вишками Бойка». Він — маріонетка в руках Льовочкіна. А віддавати країну в руки Льовочкіна я не хочу, і ніхто не захоче!».
Прохолодно поставилися до пропозиції гуртувати лави довкола Бойка і в тій частині Опоблоку, що перебуває під контролем Ріната Ахметова.
«Для чого нам кандидат Бойко? Він уже ходив на президентські вибори в 2014-му. Скільки набрав? 30 тисяч голосів? Рабінович без фінансових вливань взяв у чотири рази більше, — заявив «Українській правді» один із головних членів ахметовського крила Опоблоку. — У нас є інші кандидати — Вілкул, наприклад, Колесніков. Зрозумійте, що рейтинг Бойка — це насправді рейтинг ОП, а це заслуга всіх, хто працює з людьми, хто вкладає ресурси, в тому числі фінансові. І Льовочкін, можливо, хоче каналізувати це все на Юру, але це не його власність, щоб нею розпоряджатися».
Слід зазначити, що рейтинг Юрія Бойка дійсно не росте і перспектив для цього немає ніяких. І, як справедливо зазначив процитований вище співрозмовник «Української правди», його особистий рейтинг — відображення партійного.
Сам же фігурант позбавлений харизми та того необхідного набору якостей, котрі роблять претендента на президентське крісло реальним учасником перегонів.
То що ж буде далі? Вадим Рабінович уже запропонував свій варіант виходу з кризи: «Я пропоную раціональне рішення, щоб ми разом із Бойком обидва зробили крок назад і поступилися лідерством у новоствореному об’єднанні комусь іншому. Хіба в наших партіях немає гідних людей?». Чи мав на увазі Рабінович саме Медведчука? Не обов’язково.
«Нам ще потрібно буде приймати це рішення», — заявив нещодавно в інтерв’ю Сергій Льовочкін, відповідаючи на запитання, чи є в Опозиційному блоці єдність щодо питання кандидата у президенти. При цьому лідери Опоблоку говорять про внутрішньопартійні праймеріз — мовляв, кандидат ще не визначений, з’їзд партії восени вибере того, в кого найбільше шансів перемогти.
Власне, осінь вже настала, й затягувати процес висунення єдиного (або ні) кандидтаа колишні «регіонали» навряд чи стануть. На кого впаде їхній вибір, дізнаємося вже незабаром.
А ТИМ ЧАСОМ...
Медведчук назвав Тимошенко найбільш підготовленим кандидатом
Лідер громадського руху «Український вибір» Віктор Медведчук дав інтерв’ю британському виданню The Independent, в якому оцінив шанси лідера партії «Батьківщина» Юлії Тимошенко на майбутніх виборах.
Медведчук назвав Тимошенко найбільш «підготовленим» і найбільш «сфокусованим» кандидатом. Він сказав, що Тимошенко буде «битися кожною фіброю» за перемогу. Наприклад, електорат у виборі між Тимошенко і Гриценком повинен голосувати за Тимошенко.
