Поки українські виборці стали потроху забувати, хто такий Петро Симоненко і «сотоваріщі», ці політичні зомбі готуються до скорої і ефектної появи.
І навіть цілком серйозно мають намір брати участь у президентських і парламентських виборах 2019 року. Це не жарт!
Недозаборонена КПУ нікуди не зникла, а увесь цей час працювала у підпіллі.
Точніше, навіть не зовсім у підпіллі. У Києві, наприклад, цілком легально працює офіс КПУ, а в регіонах діють партійні осередки.
Свої ж ідеї комуністи пропагують через новий веб-сайт, хоча лише в липні попередній інтернет-майданчик заблокувала кіберполіція.
«Ми йдемо на вибори як діюча політична структура! — гордо заявив в інтерв’ю «Українській правді», яке вийшло тиждень тому, лідер КПУ Петро Симоненко. — Ми завдання вже поставили — серйозно готуватися до виборів, щоб повернутися до складу парламенту».
Петя+Петя =?
Ці слова можна було б вважати маячнею, якби не цілком реальна зацікавленість у поверненні у велику політику комуністів iз боку деяких діючих політсил.
Наприклад, велику потребу в їхній участі у наступних виборчих перегонах має Опоблок. У поверненні КПУ у велику політичну гру він має свій резон.
Для Партії регіонів (яку наразі уособлює Опоблок) КПУ завжди була вірним і надійним сателітом, з яким можна було об’єднати зусилля у боротьбі за владу.
Тому для цієї політичної сили КПУ буде істотним посиленням у питаннях формування виборчих комісій та проведенні агітації проти «антинародної» влади.
Чи вигідно це Банковій? Навряд чи. Чинному Президенту участь КПУ у виборах може бути на руку тільки тим, що зможе відтягнути частину протестного електорату від його основних суперників.
Крім того попри свою риторику, керівництво КПУ завжди дослухалося до бажань президентів. Тим більше зараз, коли КПУ перебуває у напівзабороненому становищі.
Безумовно, у відновленні «бойових» можливостей КПУ також кровно зацікавлена Москва, для якої виведення КПУ з політичної гри в Україні є відчутною втратою.
Сьогодні вже очевидним є те, що постреволюційна влада України не мала серйозних намірів зовсім усувати КПУ з політичного процесу. Про це переконливо свідчить довготривалий і в’ялий судовий процес її заборони.
Він триває уже чотири (!!!) роки, і йому не видно кінця-краю. У грудні 2015-го окружний адміністративний суд м. Києва задовольнив позов Мін’юсту і постановив рішення про припинення діяльності КПУ в Україні.
Але до сьогодні (минуло вже три роки!!!) це рішення не набрало законної сили, оскільки було оскаржено в апеляційному адміністративному суді.
Цей суд, у свою чергу, задовольнив клопотання КПУ — він дочекався відповідного конституційного подання від Опоблоку до Конституційного суду і зупинив провадження.
Ще однією причиною, яка може відтягнути розгляд справи про заборону апеляційним судом на невизначений час, може стати реорганізація судів, яка наразі триває.
Це потягне за собою перерозподіл справи іншим суддям і розгляд її з самого початку.
Отже, все, як і було задумано: і процес «заборони» КПУ ніби триває, але при цьому вона продовжує жити та діяти. Чого й не приховував у вже згаданому інтерв’ю керманич комуністів Петро Симоненко.
Видається, що це інтерв’ю з’явилося не випадково — видно, знає головний комуніст про розчищення шляху його політсилі до виборів. Уже «застоявся» «комуністичний кінь» в Україні й рветься у свій «послєдній і рєшітєльний бой».
Вишеньки на комуністичному торті
Єдиною перешкодою легалізації КПУ є Закон «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборони пропаганди їхньої символіки».
Ним передбачено, що не можуть бути суб’єктом виборчого процесу політичні партії, діяльність, найменування та символіка яких не відповідає цьому закону. Ця невідповідність має бути встановлена Мін’юстом на підставі відповідного експертного висновку.
Такий висновок у свій час Мін’юст зробив, він не скасований судом, а тому, згідно з ним, КПУ не може брати участі у наступних виборах.
Зрозуміло, що Верховна Рада у нинішньому складі зi зрозумілих причин не змінить закону і не скасує цього положення.
Відтак для «виведення» КПУ на виборчу арену-2019 залишається один шлях — визнання Конституційним Судом вказаного законодавчого положення неконституційним, у результаті чого воно втратить чинність.
Режисери політичного «перезавантаження» КПУ пішли саме цим шляхом. Об’єднавши свої зусилля, вони планують отримати рішення КС уже найближчим часом — далі тягнути нікуди, бо з осені фактично розпочинається президентська виборча кампанія.
Це рішення базуватиметься на свободі утворення та діяльності політичних партій, політичному плюралізмі тощо. І, як заведено в таких випадках, має бути підсилене підібраним і відповідно протлумаченим рішенням Європейського суду з прав людини та Венеціанської комісії.
Ставка робиться передусім на голову Конституційного Суду Станіслава Шевчука та двох останніх президентських призначенців до КС — Сергія Головатого та Василя Лемака, які постійно декларують свою проєвропейськість та демократичність.
Хоча того ж Сергія Головатого складно зарахувати до класичних демократів, оскільки останньою його парламентською політичною гаванню була, як відомо, фракція Партії регіонів.
Саме на них розраховують і в часи публічного роз’яснення «правильності» рішення про допуск КПУ до виборів з точки зору української Конституції та європейських стандартів.
Зовнішньою ознакою того, що КС справді може ухвалити вказане рішення уже найближчим часом, є частота розгляду ним вказаної справи.
Ті, хто періодично відвідує офіційний веб-сайт Конституційного Суду, могли звернути увагу на те, що цю справу КС розглядає дуже активно — її розглядом він завершив свою діяльність перед літньою відпусткою і розпочав після відпустки. Це свідчить про те, що справа перебуває у пріоритеті КС.
Тому треба бути готовим до того, що «привид комунізму» знову почне «бродити» по Україні. Бо по Європі він уже давно бродить. Наприклад, комуністична партія активно діє в Чехії (навіть із забороненою символікою викрутилася: замість серпа і молота використовує... дві червоні вишеньки) і стабільно потрапляє до палати депутатів, сенату і навіть європарламенту.
Також комуністичні партії діють у Франції, Австрії, Греції, Люксембурзі, Португалії і навіть Польщі (де, до речі, аналогічну справу про заборону компартії розглядають у конституційному суді).
Тому, «посилаючись на європейський досвід», до якого зараз люблять апелювати, українських комуністів теж можуть вивести з тіні. І найболючіше, що це може статися за рішенням органу, який називається Конституційним Судом України.
