Місто народження Володимира Винниченка і слави корифеїв українського театру вдруге перетворилося на мистецьку Мекку в рамках національного фестивалю «Кропивницький».
Глядачі впродовж п’яти днів заповнювали 480 місць у драматичному театрі імені Марка Кропивницького та 860 в обласній філармонії, щоб подивитися найкращі вистави і послухати чаруючі концерти.
Додатковими майданчиками для музикантів стали фортечні вали і сцена музичного коледжу. Драйвові концерти «Бумбокса», «Скаю», ТіКа і ще з десятка найкращих гуртів і виконавців збирали тисячні натовпи в центрі міста, на площі Героїв Майдану.
Маючи успішний досвід прем’єрного кількаденного театрально-пісенного марафону, організатори цього року розширили літературну й художньо-образотворчу складові й публічно акцентували увагу на тому, що герої живуть посеред нас.
Театральну програму представили 9 театрів iз показом 15 вистав, серед них — 2 вуличні вистави, а також вуличне театральне дійство. За цими сухими цифрами — найкраща гра і глибинні смисли.
Стартовий день 29 серпня — день пам’яті героїв Іловайська — почався проектом-сповіддю Олі Михайлюк «паМ’ЯТАти»: крейда з нині воєнного регіону, кущик м’яти, живий звук акордеона і контрабаса; на екрані в глибині сцени — то написи-попередження «міни» й прострілені поверхні, то чаруючі кулька кульбаби і ковил-трава... Молода авторка-акторка на сцені, а ще двоє чоловіків зі сходу і заходу — з екрана розповідали про життя і смерть. Без надриву і моралі. Про Алчевськ, невміння після контузії запам’ятовувати числа більші за 27, запах неживих — у чиїхось асоціаціях він суничний...
На великій сцені Кропивницького театру в перший день показали емоційно потужну виставу-експеримент «Дім» — синергію етногурту TaRuta та виконавців сучасного танцю Djaz-modem OSDC ballet.
Дім у постановці — це Україна і рай, звідки споглядає на нас Небесна сотня. І там, і там — сучасні молоді люди: хтось у міні-спідницях, iз декольте чи юнаки із сережками у вухах. Усі хочуть кохати й кохають, обпікаються, пробачають.
Дивовижно по-новому зазвучали в «Домі» «Ой чий то кінь стоїть», «Цвіте терен», «Сміються, плачуть солов’ї» — пісні, які здебільшого асоціюються з віночками-плахтами-шароварами.
Постановники «Дому» зуміли осучаснити горизонти і розширити їх — історія сучасного українського героїзму звичайних хлопців і дівчат, показана засобами співів, музики і пластики, ніби сягає часів Адама і Єви.
Аншлаг і в Кропивницькому супроводжував виставу «Вій. Докудрама» в постановці Чернігівського театру імені Шевченка. Пригоди двох молодих французів в українському селі — це детективна історія у реаліях, від яких у глядачів і сміх, і сльози.
Налаштовані кожною попередньою сценою на закономірний розвиток подій у кожній наступній глядачі отримували абсолютно несподіване продовження.
До іронічних сцен поїздки у набитому сільському автобусі, сільського застілля, «продажу» нареченої додані ніби мимохідь не трафаретні згадки про жахи Голодомору, нужденне життя тих, хто все життя пропрацював у колгоспі, і безвихідь для сільської молоді. Усе — як у житті...
Втім, із світлом у кінці тунелю: діряве відро криниці, яке зустрічає іноземців на початку, замінюють під кінець на нове, з якого є змога мати воду усім; і замість «шедеврів» Вєрки Сердючки звучить «Друга ріка».
«У цьому спектаклі Андрія Бакирова за п’єсою Наталки Ворожбит багато Гоголя, — коментує театрознавець Дар’я Шестакова. — Гоголя порожнього простору і соковитих характерів. Гоголя атмосфери і несподіваних ситуацій; який розділяє особистість на кілька складових й об’єднує протиріччя в єдине ціле. Сюрреалістичного Гоголя, який благословляє дифузію брутальної реальності і вишуканої притчі».
Або «Тіні забутих предків» режисера Івана Уривського від Одеського українського театру імені Василя Василька — це інше прочитання Михайла Коцюбинського, ніж Параджанівське, з іншими акцентами і символами. Як і «Гамлет» у перекладі Юрія Андруховича від режисера-постановника Олексія Кравчука від Львівського театру мініатюр «І люди, і ляльки».
По-особливому в місті народження Володимира Винниченка звучала моновистава «Момент кохання» за його оповіданням у виконанні актора-міністра Євгена Нищука від Національного академічного театру імені Івана Франка. Не могла не підкорити глядачів і Ада Роговцева у виставі «Соломон у спідниці», яку поставила Катерина Степанкова.
У рамках фестивалю «Кропивницький-2018» вперше відбулась літературна толока, були представлені новинки від видавництв «Школа», «Мандрівець», «Академія», Видавництва Старого Лева, «Карпатська вежа», «Віват», «Теза», «Зелений пес», «Фонтан казок», «Легенда», «Кліо», «Час майстрів», «Наш формат», «Апріорі», інших за участі відомих літераторів, письменників і поетів.
Була спеціальна програма для дітей: на вулицях міста відбулися флешмоби, перфоманси та різноманітні майстер-класи. Упродовж фестивалю тривав «Живописний пленер» — художники відтворювали наймальовничіші куточки міста, які поповнили міську галерею.
Важливою задумкою і головним акцентом для організаторів фестивалю «Кропивницький-2018» стало поєднання виступів артистів на головній площі Кропивницького з розповідями про «звичайних» героїв.
«Тема цьогорічного фестивалю — «Герої серед нас», є надзвичайно важливою і тут присутні реальні герої, які своєю працею і своєю мужністю є прикладом для молодшого покоління, заради якого ми і здійснюємо цей великий мистецький проект. «Герої серед нас» — це, передусім, ті, хто перебуває на лінії вогню, ті, хто захищає нашу цілісність, жертвуючи своїми життями, це і ті, кого зараз із нами немає, і ті, хто продовжує боротьбу», — сказав міністр культури Євген Нищук.
Фестиваль уже суттєво змінив обличчя міста, яке ще донедавна було Кіровоградом. Мистецький десант наповнює його українськими смислами, мовою, історією.
