«Він жив, перш за все, заради України»: Віктор Ющенко про дисидента Юрія Бадзьо

Пішов iз життя один із найяскравіших борців сучасності за Україну, за її становлення, за розвиток, — Юрій Васильович Бадзьо.

 

 

Український літературознавець, публіцист, громадсько-політичний діяч, учасник національно-демократичного руху в Україні від початку 1960-х років, колишній політв’язень, — за своє життя працював учителем, директором школи, був молодшим науковим співробітником Інституту літератури імені Тараса Шевченка АН УРСР. 

 

Однак кандидатську дисертацію «Критерій правди в оцінці літературно-художнього твору» не захистив через переслідування.

 

У 1961-1964 роках був членом Ради першого в Україні неформального об’єднання національно-демократичного напряму — Київського клубу творчої молоді.

 

За участь у шевченківських вечорах та акціях протесту проти політичних арештів під час прем’єри фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» у серпні 1965-го Бадзьо звільнили з роботи та виключили з КПРС.

 

За антирадянську пропаганду 12 грудня 1979 року його засудили до семи років ув’язнення, яке відбував у таборі в Мордовії, та п’яти років заслання в Республіці Саха. Через відмову писати клопотання про звільнення вийшов на волю лише 9 грудня 1988 року.

 

Член Спілки письменників України з 1996 року. Автор численних публіцистичних статей, звернень, заяв про українських письменників, українську літературу, перекладів iз німецької мови в періодичних виданнях.

 

«Юрій Васильович залишається в нас як прапор подальшої боротьби за Незалежність, за утвердження Української дер­жави і за те, щоб Українська держава дбала про українських громадян, — констатував Віктор Ющенко, Президент України 2005-2010 років. — Ми прощаємося з великою честю і совістю, яка була поруч нас упродовж останніх десятків років. Він мав право сказати кожному з нас — і близькому, і далекому — багато слів. Не завжди ласкавих, але правильних, справедливих, бо він жив по честі, по совісті, по-Божому. І жив, перш за все, заради України. Його справи говорять самі за себе. Втрата кожної такої людини для України є такою, яку заповнити ніким. Ми можемо скільки завгодно говорити, що справу його буде продовжено, але заміни йому не буде. Це правда. Прикра, але правда. Тому ми кажемо: земля йому пухом, вічна пам’ять і Царство Небесне».