Фільми восьмого «Київського тижня критики» — про країну, яка не здається
Міжнародний фестиваль «Київський тиждень критики» — восьмий — традиційно у столиці відбувся в кінотеатрі «Жовтень». >>
Ілюстраторка Надія Дойчева-Бут бере участь у міжнародному художньому проекті-зверненні до Трампа
04.09.2018
Надія Дойчева-Бут та її роботи. (Фото з власного архіву.)
«Мене звати Габрієль Морайз (Gabriel Morais), і причиною мого звернення до вас є запрошення стати частиною спільної роботи проти ненависті, якій сприяє президент США Дональд Трамп...» — це початок листа, який кілька місяців тому прийшов на електронну скриньку української ілюстраторки Надії Дойчевої-Бут.
Ідея цього проекту полягає у тому, щоб об’єднати весь світ для розповсюдження простого, але потужного повідомлення: «Любов завжди перемагає».
Для цього його автори запрошують по одному творцю з різних країн світу для створення художньої роботи рідною мовою з цим меседжем. Потім із цих творів буде створена книга, яку відправлять до Білого дому у Вашингтон. А також роздруковані примірники планують розповсюдити по великих містах США.
Надія Дойчева-Бут, яка входить до числа п’ятдесяти кращих сучасних художників Каталогу українських ілюстраторів, що готує до друку Український інститут книги, представлятиме в цьому проекті Україну.
Однакове тепло долонь
— Надіє, розкажіть детальніше про проект.
— Це волонтерський мистецький проект: хлопці зі США хочуть створити великий альбом на тему «Любов завжди перемагає». Ініціатори виступають проти сексистських і расистських висловлювань Дональда Трампа і хочуть у мирній формі через цей альбом закликати його до толерантності та поваги. Вони мають на меті розіслати його по різних світових організаціях. Свою роботу, яку я мала можливість продемонструвати на останньому «Книжковому арсеналі», я вже їм надіслала. В альбомі мають бути роботи від художників з усіх країн світу. Тому його реалізація, думаю, ще займе певний час.
— Чи зображена певним образом Україна у вашому меседжі?
— Як не дивно, робота ніяк не пов’язана з Україною. Адже це звернення не до Путіна, а до Трампа. А останній до нас більш толерантний, ніж досвід найближчих сусідів. На картині зображені люди різних етнічних груп, які закривають один одному очі своїми долонями. Є такий російський бард польського походження Олександр Дольський, в якого є пісня «Долоні на очах». І смисл її в тому, що чоловік прожив своє життя безглуздо в суєті та спразі, але одного разу хтось йому закрив очі долонями. І він розмірковує чиї ці руки: друга, мами, дівчини? Закінчується пісня словами: «Кто так уверен, что со мной был близок или дружен. что до сих пор в судьбе земной он мне зачем-то нужен?»
Мій меседж про те, що в нас усіх, незалежно від кольору шкіри, походження, статі, віку, однакове тепло долонь. Між нами більше спільного, ніж нам здається. А ще у моєму задумі є багато від сучасного антрополога Станіслава Дробишевського, який каже, що поділ людей на раси дуже умовний, адже насправді їх безліч і вони постійно змінюються.
— Над чим ви зараз працюєте?
— Колись я займалася розписом в інтер’єрі. Це комерційні, приватні замовлення, і вони були основним видом заробітку. Проте ситуація в країні останні роки дещо змінилася, тому зараз немає таких великих цікавих замовлень. До того ж у мене маленька дитина, тому в основному нині займаюся ілюструванням книжок.
Уже кілька років малюю для видавництва «Фонтан казок». Щороку воно проводить конкурс для письменників «Напишіть про мене книгу». Я вже оформила 4 книги, що отримали перемогу: «Старий будинок» Олександри Дорожовець, «Таємниця скрижалей» Оксани Мардус, «Місто тіней» Мії Марченко та «Дрімучий ліс» Анастасії Лавренішиної.
Кожна книга по-своєму цікава й особлива. А за останньою можна сміливо зняти чудове фентезі. Упевнена, що вийшло би не гірше «Ігор престолів». У ній — захопливий сюжет на відьмацьку тему, багато образів. Перший тираж вже вийшов, але через свою зайнятість я не встигла втілити все задумане. Проте одна з ілюстрацій цієї книги торік вже перемогла у Міжнародному конкурсі ілюстрації I Jungle Illustration Awards-2017. У другому тиражі заплановано набагато більше ілюстрацій, і, сподіваюся, він вийде до Львівського книжкового форуму.
Також за шафою стоїть серія незакінчених робіт, виконана акрилом. У планах — міжнародні проекти з анімації — книжки з мультиплікацією. А ще я періодично беру участь у колективних міжнародних проектах: демонструю свої цифрові роботи у роздрукованому вигляді.
Не раз малювала у проектах доньку і чоловіка
— Яку першу книжку проілюстрували?
— Це були «Китайські казки» видавництва «Грані-Т». Загалом, я вже оформила близько 30 книг. Чимало цікавих ще залишаються неопублікованими.
— Чи присвячуєте комусь свої роботи?
— Так, часто. Доньці, чоловіку... Я їх не раз малювала у своїх проектах. Донька, приміром, уже звикла, що я її усюди зображую принцесою. До речі, останню книгу «Дрімучий ліс» я присвятила покійній бабусі. В одній з ілюстрацій я навіть намалювала її, хоч персонаж по сюжету негативний. Бабуся була досить неоднозначною особою: у селі вважалася не те щоб відьмою, проте дуже добре вміла ворожити на картах. Карти це була своєрідна умовність, адже вона і без них усе бачила про людину. До неї звідусіль з’їжджалися люди. Навіть цигани, що проїжджали повз, заходили до неї, щоб вона їм поворожила. Цього дару її навчили у Німеччині, де вона була гастарбайтером під час війни.
— Якій техніці малювання та тематиці нині надаєте перевагу?
— Зараз у моїх роботах здебільшого присутня водно-любовна тематика. Більшість своїх робіт я малюю на комп’ютері. А також користуюся змішаною технікою. Дуже люблю акварель, відчуваю її. Щодо станкового живопису нині працюю акрилом на ДВП або ДСП. Та найбільше зараз мене цікавить цифровий світ. Колись хотіла спробувати форт, планувала освоїти літографію. Але для них дуже складно було дістати носії. Сьогодні простіше цього ефекту досягти у цифрових техніках.
Із неосвоєного ще — анімація 2D. Недавно почала вивчати комп’ютерну програму для моделювання різних об’єктів 3D-Сoat. Я ще в академії мріяла ліпити, але якось не складалося. Програма створює майже той самий ефект — ліплення скульптури, але у віртуальному вимірі. Останнім часом почали надходити запити, чи не вмію я ще й анімувати книги. Тому я хочу освоїти цю техніку. Що цікавого на всіх матеріальних носіях — чи акварель, чи олійний живопис, навіть у роботах акрилом і 2D у фотошопі — одразу видно мій почерк, притаманну мені техніку малювання, один і той самий стиль.
Надихнула на малювання... бабуся
— Чи можете виокремити особливі риси сучасної української ілюстрації?
— Досить складно сформулювати свою думку, адже я перебуваю всередині цього процесу. У мене є хороший німецький друг, який є одним із перших журнальних ілюстраторів, що почали малювати в цифрі. Він уже тривалий час відслідковує художні процеси. Я йому надсилала на електронну скриньку Каталог українських ілюстраторів, і він сказав, що наші ілюстратори, загалом східноєвропейські, кращі ніж більшість німецьких.
Наша реалістична художня школа, знання та майже військова муштра при навчанні таки дають результат — роботи професійні та якісні. Ми є конкурентоздатними нині, так мені здається. А ще наші художники гнучкіші, різноманітні й готові підстроїтися під певний проект.
— Хто чи що надихнув на професію художника? Можливо, місто, в якому ви народилися?
— Я народилася в Ізмаїлі, що розлігся на Дунаї. Він був закритим портовим містом у радянські часи, досить розвиненим у плані спілкування з закордоном. Тому в той час я відчувала себе більш інтегрованою у світ, ніж, приміром, мої друзі-кияни.
Проте не місто, а моя бабуся надихнула мене на малювання. Вона родом із Сумщини і щоліта я проводила час у неї. Вона малювала в основному на картоні, ґрунтованому фарбою для підлоги. Темою були сюжетні народні композиції: краєвиди селища, його мешканці тощо. Малювала для себе, хоча інколи від односельчан отримувала замовлення. Бабуся була в колгоспі поважною особою, тому на малюванні не заробляла. Це, швидше, було заняттям для душі. Поряд із бабусею, а також мамою, яка теж пішла її слідами, я й почала малювати.
Перші малюнки створювала всім, що потрапляло під руку або вдавалося «вкрасти» у мами. Мама за освітою педагог, але оформлювала у школі всі ленінські зали. Найкраще у неї виходили шрифти, тож у школі вона була одночасно і сканером, і ксероксом, і фотошопом. Тоді, у 90-ті роки, нам це дуже допомагало у фінансовому плані. В останніх класах були думки про професію лікаря, та після закінчення 9-го класу я вирішила вступати в Одеське художнє училище. А далі поїхала до Києва і вступила до Академії образотворчого мистецтва й архітектури. Мені дуже хотілося жити у великому місті, і моє бажання здійснилося. А обрана професія лише цьому посприяла.
ДОСЬЄ «УМ»
Надія Дойчева-Бут
Навчалася в Одеському державному художньому училищі ім. Грекова (керівник курсу — Костянтин Філатов), закінчила факультет живопису Київської національної академії образотворчого мистецтва й архітектури (майстерня професора Михайла Гуйди). Мешкає і працює в Києві. Займається станковим і монументальним живописом, графікою, книжковою ілюстрацією.
Співпрацювала з видавництвами «Грані-Т» (проілюструвала понад 15 книг), «Політехніка», «Махаон». Нині працює у «Фонтані казок». 2011 року книга Ірен Роздобудько «Пригоди на острові Клаварен», ілюстрації до якої створила Надія Дойчева-Бут, була нагороджена Дипломом І ступеня на Міжнародному конкурсі країн-учасниць СНД «Мистецтво книги» (у номінації «Книги для дітей та юнацтва») та на Національному конкурсі «Краща книга України» (у номінації «Світ дитинства»), а також премією «Книжкове Левеня» Міжнародного дитячого фестивалю у Львові (у номінації «Оригінальне видання для підлітків»).
Торік художниця за ілюстрацію до майбутньої книжки Анастасії Лавренішиної «Дрімучий ліс» отримала перемогу на Міжнародному конкурсі ілюстрації I Jungle Illustration Awards-2017 (у категорії «Книжкові ілюстрації»). Художниця брала участь у всеукраїнських виставках. Її роботи зберігаються у приватних колекціях в Україні та за кордоном.
