Кажуть, що гірше дурня може бути тільки дурень з ініціативою. А ще, як сказав колись вождь усіх часів і народів товариш Ілліч, велика користь від «полєзних ідіотов» буває.
До чого це я? Ага! «Ура! Перемога! Ворог не пройде...» — гукають у радісному піднесенні патріотично налаштовані громадяни після заяв міністра інфраструктури Володимира Омеляна, що поїзди в Росію перестануть курсувати.
Що ж, тепер ми надійно убезпечені, адже жоден «зелений чоловічок» до нас потягом не прибуде. І байдуже, що прибували вони до нас на танках чи бронетранспортерах, військових літаках тощо, незаконно перетинаючи наші кордони...
А як же вантажні потяги, також перестануть курсувати? У тому й то біда, що ні! Тобто пересічному громадянину провідати своїх родичів зась, а олігархам ганяти свої товари у тил ворога можна.
Хтось заперечить: а ви можете собі уявити, якби ходили поїзди до фашистської Німеччини під час Другої світової? Ні, не можу.
Але й «товарняків», які б возили ворогу стратегічні чи й просто товари, теж не можу уявити. Якісь подвійні стандарти, панове! Я б навіть сказала «зрада».
Особливо на тлі кадрів, які не залишили байдужими нікого з українців, на яких ешелонами гонять наш ліс-кругляк у Європу. Ви думаєте, в скарбницю держави з того хоч якась копійка капне? І це чомусь пана Омеляна не обурює, не змушує на засіданнях Кабміну голосно волати про зраду...
Основним аргументом заборони курсування поїздів у Росію в пана Омеляна звучить те, що ми (тобто вони) перенаправимо вагони поліпшеного комфорту з цих поїздів (ну не смішіть мене, бачила я ці вагони з «гравітаційними» туалетами, в які не можна заходити на зупинках — бо санітарна зона!) на внутрішні рейси, яких не вистачає.
А чи не простіше купити нові, комфортні, сучасні? Нам кажуть — грошей нема, бо пасажирські перевезення збиткові (тому й «товарняки» в Росію не відмінили — вигідно).
Дивна логіка, адже саме рейси на Москву були, є і могли б бути прибутковими, навіть дуже. Проста арифметика: до Москви з Києва — десь 850 км потягом; така ж віддаль і до Ужгорода.
Квиток із Києва до Москви коштує (на сьогодні) 3 тис. 300 грн. (!), а до Ужгорода з того ж таки Києва можна придбати і за 325, і за 450, і за 550 грн. (беремо в середньому — десь 440 грн.).
Тобто до Москви — у 7,5 раза дорожче! То де вигода? Скажімо, квиток на розрекламований «потяг чотирьох столиць» із Києва до Риги через Мінськ і Вільнюс — прекрасна ідея і можливість подорожувати, налагоджувати ділові стосунки — буде коштувати 1885 грн., а відстань до Риги становить 1070 км. Знову просте порівняння: за довшу відстань ви платитимете в 1,75 раза дешевше, ніж до тої-таки Москви! То де логіка?
Якщо це політичне питання, то так і скажіть, а не прикривайтесь якоюсь вигодою. Але виникає запитання: чому ж не припинили це сполучення ще чотири роки тому, коли була реальна загроза? Саме питання безпеки спонукало владу припинити повітряне сполучення.
Хто не знає (та й пам’ятає мало хто, адже минуло 50 років відтоді), нагадаю, що в Прагу першими ввійшли не російські танки, а нібито пасажирський літак Ан-24, який 21 серпня 1968 р. о 2-й ночі запросив у диспетчерської служби Празького аеропорту аварійну посадку. Замість пасажирів звідти вийшли десантники, які захопили аеропорт і почали приймати військові літаки кожні 30 секунд! Так почалася окупація Праги.
Тепер, через чотири роки війни України з російським агресором, раптом виникло питання загрози. Та воно вже чотири роки як на повістці дня! Пам’ятаю перший рік війни: в Москву і з Москви ходять напівпорожні поїзди.
Серед пасажирів — одні жінки, часто з дітьми. Це переважно бабусі, які везуть онучат із Крайньої Півночі Росії, з Тюмені або й просто з Москви в Одесу на канікули. Не чути галасу в коридорах — діти відчувають тривогу дорослих, а ті в очікуванні, як їх зустрінуть «бєндєровци» в «русскоговорящєй» Одесі.
Восени назад, я впевнена, поверталися засмаглі, щасливі і вже не зазомбовані дорослими діти, щоб розповісти, що ніяких снігурів в Україні не їдять і діток на хресті не розпинають. Це і є народна дипломатія, коли пересічні громадяни можуть на власні очі переконатися, як живеться цим клятим «укро-фашистам» і «бєндєрам», що відбувається у сусідній, а колись — братній країні.
Часто зустрічала в потягах дорослих людей, які їхали у Жмеринку чи Вінницю, Чернігів чи Київ провідати своїх батьків (самі ж вони ще в радянські часи чи за направленням після інституту, чи «за довгим рублем» опинялися в Росії, приживалися й залишалися там жити).
Тут, за гостинним домашнім застіллям у розмовах із батьками й родичами вони пізнавали тонкощі політесу, вибудовували реальну картину того, що відбувається між нами, нашими країнами, і, сподіваюсь, спадала з них пелена облуди телевізійної пропаганди.
Тепер хочуть заборонити дітям відвідувати батьків, онукам — ніжитися під нашим ласкавим сонцем і смакувати бабусиними делікатесами. Можновладці свідомо обрубують ті тонесенькі ниточки спілкування, яке ще якось жевріє між двома розсвареними народами. Сподіваємось на дипломатію Медведчука? Ну-ну...
І наостанок. Надія Савченко потягом прибула на зустріч із ватажками «ДНР»? Чи, може, ті диверсанти, які виконують завдання Кремля, прибувають до нас поїздами з Росії? Питання, як і відповідь, — риторичні.
Знайдуться спритники, які чудовим чином налагодять трафік до Росії «напівпритомними» «бусами», які й сьогодні, без усяких заборон потягів, возять наших заробітчан на вахти до Росії, часто потрапляють в аварії, де гинуть наші ж українці (росіяни, звісно, до нас не їдуть на заробітки).
І попливуть кров’ю і потом зароблені грошики наших і без того небагатих співвітчизників у кишені спритних ділків, а не в нашу державну казну, яка ще донедавна непогано наповнювалася коштами за залізничні перевезення, які, повірте, в такий спосіб не припиняться, бо життя продовжується, попри всякі війни...
P.S. Чомусь нашим можновладцям гроші наших же заробітчан не пахнуть, звідки б ці мільярди в Україну не надходили (саме так, бо, за даними Нацбанку України, за минулий рік із Польщі було переказано 3,116 млрд. доларів, а з Росії — 1,359 млрд. доларів.
І це тільки за офіційними даними, а скільки привозили просто в гаманцях — ніхто порахувати не зможе). Вони радісно звітують, що ці кривавицею зароблені гроші «оживляють» нашу економіку. То, може, хай би й надалі текли грошові потоки з тої ж таки Росії, піднімаючи, оздоровлюючи нашу кволу економіку й тим самим знекровлюючи сусідську.
