Заново вчитися любити: людяність під час війни і миру в театрах Києва, Херсона і Миколаєва

Незабаром більшість українських театральних закладів відкриють двері після літньої відпустки і запрошуватимуть на нові прем’єри, дивуватимуть цікавими прізвищами акторів-режисерів-драматургів на афішах.

 

У переддень нового театрального сезону варто подати своєрідний зріз минулого. Аби збагнути, яким «повітрям» дихали театри: які проблеми на часі, які меседжі закладені постановниками у вистави. 

 

Одним із помічників в театральному орієнтуванні є щорічний Міжнародний фестиваль «Мельпомена Таврії», який відбувся у 2018 р. уже вдвадцяте! Його організатори завжди намагаються зібрати у програмі кращі українські прем’єри, а також запросити з цікавими виставами театри із закордону.

 

Цьогоріч «Мельпомена Таврії» згуртував митців та колективи з 12 українських міст і 12 країн світу. Афіша складалася з майже 70 вистав від 57 театрів.

 

Окрім того, було проведено чимало інших заходів — майстер-класів, літературних зустрічей, концертів, художніх виставок, соціальних акцій тощо. Ключовий меседж ювілейного фестивалю — «Фестиваль збирає друзів». 

 

Що таке дружні стосунки і чи існують вони сьогодні, що таке людяність і яких моральних законів дотримується сучасна людина, де межа між приятелюванням і ворожістю — ці питання більшою чи меншою мірою зустрічалися чи не в кожній виставі.

 

Оскільки на фестивалі було дуже багато постановок на тему війни, цікаво було провести паралелі, наскільки людина по-братерськи, толерантно і гуманно поводиться у воєнний час. І навпаки — під час миру.

 

Зрештою, вималювалася несподівана дефініція: незважаючи на всю жорстокість війни (коли кожної миті на вагах стоїть питання життя і смерті), не у всіх кам’яніють серця — чимало людей готові на ризик і самопожертву заради життя інших.

 

І навпаки: у мирний час так багато байдужих, не здатних на розуміння чи співчуття. Або ж таких, котрі, мов вовки, готові роздерти один одного через дрібниці чи примхи.