Великий перехід: економічні здобутки України за 27 років незалежності

У 1991 році валовий внутрішній продукт України становив $77,4 мільярда в поточних цінах. За даними Світового банку. на той час це було більше, ніж мали Ізраїль ($59,1 млрд.) чи Сінгапур ($45,5 млрд.).

 

 

Упродовж періоду незалежності наша економіка пережила кілька криз: у першій половині 1990-х, 2008—2009 та 2014—2015 роках, — але все одно збільшилася до 93,27 млрд. у 2016 році. Втім ВВП тих самих Ізраїлю та Сінгапуру тим часом перевалив за 300 мільярдів... То чого ж ми досягли за ці роки насправді?

 

 

 

Національний банк України оцінив зростання реального валового внутрішнього продукту (ВВП) України в 2017 році в 2,1 відсотка. Попри реальну, хоч і гібридизовану, війну. Негативний вплив від припинення торгівлі з неконтрольованими територіями на реальний ВВП у 2017 році виявився нижчим, ніж очікувалося на початку року — 0,9-процентного пункту порівняно з 1,3-процентного пункту відповідно, — наголошено в інфляційному звіті центробанку.

 

НБУ пояснює це більш швидкою переорієнтацією металургійних підприємств на нові джерела поставок сировини на тлі поліпшення зовнішньої кон’юнктури і зростання внутрішнього попиту.

 

Попри все, зафіксовано збільшення обсягів виробництва в переробній промисловості, машинобудуванні, хімічному і металургійному виробництві, що майже повністю компенсувало падіння випуску в добувній промисловості і виробництві електроенергії через розрив виробничо-логістичних зв’язків.

 

Світовий банк залишив без змін прогноз зростання економіки України в 2018—2019 роках на рівні 3,5-4 відсотки. Водночас попередивши, що прогноз на 2018 рік передбачає реалізацію Україною відкладених реформ.

 

... А на Хрещатику покроково відпрацьовують елементи військового параду до Дня Незалежності. Молоді і старші, чоловіки й жінки у формі, бронетранспортери, гармати, літаки розвідувальні безпілотники... Так виглядатиме цього року свято.

 

Про нього багато сперечалися, та й досі з подачі сусідських «вентиляторів» продовжують ламати списи в соцмережах і на ринках, в офісах і за кавою. Потрібен чи не потрібен військовий парад, коли там, на східному фронті продовжують убивати й катувати українців, на півдні затримують торгові судна, які везуть до нас чи вивозять з України товари, в міністерських кріслах сидять продажні чинуші, а силові структури переповнені ворожою агентурою?

 

Так склалося, що саме останні п’ять років поняття «незалежність» прямо пов’язане з поняттям «відвоювати». Виявилося, що незалежність — це не стільки про пафосні спічі з трибуни (ох, як же дістали за ці роки «полум’яні» спікери-пустобрехи), не про дорогі флагштоки в центрі столиці (згадали підсмалене-потоптане російськими солдатами жовто-блакитне знамено з Іловайська?..), не про видовищну піротехнічну ілюмінацію на Майдані (ох, як здригаються досі від кожного пострілу втікачі з окупованого Донбасу і демобілізовані з передової...), і навіть не про традиційне (і, звісно, потрібне) вітальне слово Президента держави Україна.

 

Це — таки про підняті з гідністю голови захисників цієї держави в центрі її столиці. Про сльози надії при погляді на них, які скочуються щоками вимушених переселенців.

 

Про впевненість у завтрашньому дні підприємців, які досі тримають на своїх плечах економіку цієї держави — попри кладовища ілюзій-обіцянок кочової команди політиків iз минулого. Про розумних, енергійних і люблячих дітей тієї, з 90-х, наївної незалежності, які, попри все, таки підросли до своїх повноцінних 27 і вже розуміють, що тільки тверезе і критичне мислення вкупі зі знаннями і діями може стати гарантією справжньої, а не ілюзорної незалежності.