Про українську незалежність, про демократію і про реформування, а ще про досягнення і проблеми сьогодення — в інтерв’ю політичного і громадського діяча, голови Черкаської обладміністрації (2005—2010 роки), а нині — ректора Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького Олександра Черевка.
— Олександре Володимировичу, як ви оцінюєте шлях, пройдений нашою державою за 27 років незалежності? Що вдалося, а що ні?
— Процес становлення незалежної держави непростий. Оцінюючи пройдений шлях, ми бачимо здобутки і прорахунки. Переконаний, що найважливішим досягненням цього періоду є утвердження громадянського суспільства та української політичної нації. Саме громадянське суспільство активно протистояло проявам свавілля у 2004 році під час Помаранчевої революції та в 2013-му під час Революції гідності, саме воно першим стало на захист суверенітету і територіальної цілісності держави у 2014-му.
Відзначу, що з перемогою Помаранчевої революції такі поняття, як демократія, свобода слова, стали нормою нашого життя. Я добре пам’ятаю, як у 2002—2004, будучи державним службовцем, єдиний з обласних керівників став проти системи. Тоді не можна було нічого писати, говорити. Натомість зараз будь-хто може прийти будь-куди зі своїми вимогами, плакатами, протестами. Вважаю, це й наше досягнення — всіх, хто впродовж років по цеглині будував демократію.
Погоджуюся, що нам не все вдалося зробити. Чимало питань має вирішити і нинішня державна влада. Зокрема, в умовах сучасних викликів і гібридної війни особливої актуальності набула проблема української ідентичності. Коли ми обирали Президента, то з 60 заявлених реформ найголовнішою була названа популяризація України у світі. Але чомусь на її реалізацію — здійснення мовної політики, розвиток інформаційного простору, формування позитивного образу України — ніколи не вистачає грошей. Тут можна повчитися навіть у нашого одвічного ворога — Росії. Ми постійно бачимо, як вона себе популяризує у світі, як розширює свій інформаційний простір, як просуває ідею «руского міра».
Тож, на мій погляд, сучасне національно-патріотичне виховання має бути більш системним і продуманим, з максимальним використанням виховного потенціалу нашої історико-культурної спадщини. У цій роботі слід опиратися не тільки на заклади освіти, культури і мистецтва, а й на громадськість, передусім осередки творчих спілок — письменників, художників, краєзнавців, майстрів народного мистецтва. Ці люди суттєво впливають на формування національної свідомості та патріотизму громадян. Їм необхідно приділяти більше уваги і надавати підтримку.
У цілому ж державі потрібно провадити наступальну політику, спрямовану на утвердження незалежності. І почати треба з цілком прагматичних речей. Скажімо, встановити соціальний статус воїна АТО, щоб ці люди почувалися достойно і не мали потреби обслуговувати чиїсь інтереси, як це ми бачимо нині.
Водночас наш народ має поступово, крок за кроком, засвоювати уроки демократії, розуміти, що свобода не з’явилася одразу. А то нині напрошується така алегорія: наші сучасники, особливо молодь, сидять на даху конструкції під назвою «незалежність» і не усвідомлюють того, що хтось уже впродовж років, десятиліть і століть закладав її підвалини, споруджував стіни. І не потрібно себе обманювати, що сьогодні починається нова ера. Сотнями, тисячами життів ми вже заплатили і ще платимо за свою незалежність. Українцям треба подивитися на себе, тверезо себе оцінити. Насправді ми дуже погано сприймаємо зміни. І це наша біда.
— Можливо, саме тому реформи в Україні запроваджуються так повільно?
— Так, бо не можна лікувати хворого за його правилами. Як приклад наведу впровадження адміністративно-територіальної реформи. Реформа працює лише для тих громад, які вже об’єдналися. А там, де цього не відбулося, то скоро й не відбудеться. Бо людям не розповідають про необхідність змін, про переваги, які вони отримають у результаті, а тому виграють дрібні місцеві інтереси. Якщо так триватиме й далі, то навіть ця, здавалося б, зрозуміла реформа не буде успішною. Іншими словами, державну справу слід робити по-державному. У цьому випадку принцип добровільності не може бути єдиним вирішальним. Це самообман.
— Зараз багатьох хвилює питання завершення неоголошеної війни з Росією.
— Ми можемо досягнути миру лише за умов — наша перемога, звільнення наших територій, повернення Криму. Треба бути реалістами — це завдання сьогодні непросте. Треба застосувати всі важелі: і вплив громадськості, і підняття національно-патріотичного духу, і посилення обороноздатності, і військові дії, і, звісно, дипломатія. Назрів час, коли треба змінювати формат переговорів. Як бачимо, Мінські перемовини ні в першому, ні в другому своєму варіанті не були ефективними.
На мою думку, треба повертатися до наших гарантів, які підписали Будапештський меморандум у 1994 році, а це — США, Росія і Велика Британія, а також Франція та Китай, які пізніше доєдналися до першопідписантів. Цим меморандумом, взамін за роззброєння, ці держави зобов’язалися поважати нашу незалежність, суверенітет та існуючі кордони, утримуватися від економічного тиску, від загрози силою, від її використання проти територіальної цілісності та політичної незалежності України. Тож треба сідати за стіл перемовин iз країнами-гарантами. Лише в такому випадку питання може зрушитися з мертвої точки. А зараз воно законсервоване і ризикує перерости в такий локальний конфлікт, як у Нагірному Карабаху чи в Грузії.
— У 2005—2010-х роках ви очолювали Черкаську область. Як із позицій сьогодення бачите той час?
— Ці роки були дуже важливими не лише в моєму житті, а й у житті України. Якщо говорити в цілому, то в період 2005—2009 років у нас були найвищі темпи економічного зростання в Європі. За 15 років до цього Україна мобілізувала 5,3 млрд. доларів іноземних інвестицій. А в цей період за чотири роки було мобілізовано 32 мільярди.
Працюючи на посаді голови Черкаської облдержадміністрації, відчував постійну підтримку черкащан. Разом із депутатським корпусом, керівниками районів і міст чимало зробили. За рівнем економічного зростання Черкащина тоді вийшла на перші позиції в державі. На третину збільшилося виробництво зерна, область уперше зібрала понад 3 млн. тонн зернових, удвічі зросло виробництво м’яса, молока. Створювалися умови для розвитку малого і середнього бізнесу. За рахунок збільшення інвестиційної привабливості краю було збудовано низку заводів та підприємств.
Влада повернулася обличчям до соціальних проблем. Надавалася допомога сім’ям при народженні дітей, сиротам, людям з інвалідністю, іншим малозахищеним верствам населення. Пріоритетом у роботі Черкаської облдержадміністрації було забезпечення прав, свобод та безпеки життя людей.
— З якими думками зустрічаєте нинішній День Незалежності?
— Знаєте, для черкащан поняття «незалежність» наповнюється особливим змістом, адже Черкащина є не тільки географічним центром України, а й значною мірою уособлює найбільш характерні риси нашого народу. Саме тут історично складалося етнічне ядро українства, на основі національного самоусвідомлення визрівали ідеї української державності.
А тому ми повинні як зіницю ока берегти державотворчі традиції свого народу, пам’ятати і шанувати не тільки сучасних героїв, а й минулі покоління борців за волю і незалежність нашої держави. На жаль, ми все частіше стикаємося з вандалізмом у своєму краї. Їздив днями на Звенигородщину, а там уже немає пам’ятників ні Шевченку, ні Чорноволу — все вкрали. Тому взяв на себе ініціативу з їх відновлення. Відрадно, що в
цьому знайшов підтримку наших художників, скульпторів, Всеукраїнського об’єднання «Черкащани».
— З якими здобутками очолюваний вами Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького зустрічає 27-му річницю Української держави?
— Здобутки справді є. Ми провели успішну вступну кампанію, набрали гарних студентів. Ми стали 36-ми серед вищих навчальних закладів України за поданими абітурієнтами заявами. Покращили й інші рейтингові показники. Приміром, у рейтингу університетів України за показниками Scopus 2018 року вийшли на 15-те місце. Показовим є ще один рейтинг — за версією роботодавців. Ми там хоч і 40-ві, але єдині з Черкащини.
Постійно покращуємо матеріально-технічну базу: відновили спортзал, реконструювали актову залу, встановили нове насосне обладнання в гуртожитках, провели ремонт купола в обсерваторії, оновили меблі в аудиторіях. На території студмістечка облаштовуємо спортивний майданчик.
Важливо й те, що цьогоріч ми в уряді захистили свій інвестиційний проект про реконструкцію навчального корпусу №4, який є пам’яткою архітектури місцевого значення. Сподіваємося, що пошкоджене пожежею в 1990 році приміщення в центрі міста буде відбудоване. Тож продовжуємо розвиватися, даючи студентам якісну освіту та гідно представляючи Черкащину на ринку освітніх послуг.
— Що хотіли б побажати з нагоди свята?
— Усвідомлення того, що творення держави і її майбутнє залежить від громадянської позиції кожного з нас.
