«Бовсунівські бабусі» — народний фольклорний аматорський колектив із села Бовсуни, що в Лугинському районі на Житомирщині, — нещодавно представляли Україну в Угорщині.
П’ять колоритних українок дивують світ народними піснями і ремеслами.
Шанували українок в Угорщині
«Бовсунівські бабусі» ще у травні стали учасником проекту «Поліфонія» міжнародного культурного співробітництва Угорщини, України та Франції, підтриманий програмою Європейською Союзу «Креативна Європа», — розповідає Марія Карповець, художній керівник народного аматорського колективу. Засновник та керівник проекту — Міклош Бот, угорський музикант та етнограф.
Фольклорний архів «Поліфонії» поповнили записані від бабусь старовинні пісні «Ой дай, Боже, суботи дождати», «Сиротка», «Я журба за журбою», «Тече річенька-невеличенька», «Ой заржи, ти мой конь вороной» та інші.
Зміст, оригінальність та манера виконання пісень «Бовсунівськими бабусями» настільки сподобались угорському етнографу, що він запросив їх до Угорщини на фестиваль. До того ж оплатив учасницям оформлення закордонних паспортів, переліт до Будапешта і проживання в Угорщині.
Долати відстань 1200 км літаком бабусям дуже сподобалося. Із Будапешта до місця проведення фестивалю в село Нодь Хоршань бабусі проїхали ще 300 кілометрів.
Село Нодь Хоршань цього серпня вже одинадцятий рік перетворювалося у фестивальний центр, де розміщено більше 50 різних локацій — дворів і сцен.
На фест приїхали артисти і туристи з Угорщини, України, Франції, Іспанії, Хорватії, Бельгії, Австрії, інших країн. Відбувалися концерти різних музичних жанрів, циркові вистави, творчі зустрічі, майстер-класи.
Українську делегацію в Угорщині очолювали директор Музею Івана Гончара Петро Іванович Гончар та координаторка проекту «Поліфонія» Мирослава Вертюк. Українське Полісся представляв народний аматорський колектив «Бовсунівські бабусі» з Житомирщини, родинний колектив села Сварицевичі, знаменита Домініка Чекун iз Рівненської області, молодіжний автентичний колектив «Рожениця» з Києва.
Україна брала участь у фестивалі втретє. Український двір продемонстрував глядачам обряди, традиції, звичаї, національну кухню, пісні та народні танці. За українською традицією «Бовсунівські бабусі» завітали до угорських глядачів iз вишуканим короваєм, який презентував Лугинський хлібзавод.
«Бовсунівські бабусі», вік яких від 78 до 88 років, на фестивалі були справжньою родзинкою. Вони співали автентичні, обрядові пісні, пританцьовували, давали майстер-клас iз прядіння і цікаві інтерв’ю, спілкувалися й охоче фотографувалися з гостями фестивалю.
А під час інсценізації угорсько-українського весілля найактивніша серед бабусь Марія Петрівна Невмержицька блискуче зіграла роль матері нареченої з притаманним їй гумором та дотепністю. Бабусі так сподобались меру угорського села, який особливу увагу приділив Українському двору, що він возив їх на своїй власній машині, щоб показати українським пані фестивальне село.
Незабутньою для української делегації була екскурсія по Будапешту і слова директора Музею Івана Гончара Петра Івановича: «В Угорщину приїжджали не артисти, а частинка нашої древньої країни. Дякуємо вам за те, що ви додали на Угорському фестивалі авторитету нашій Україні».
Мисткині під час гастролей весь час співали, але так і не наспівалися. Покинувши трап літака в Бориспільському аеропорту, під численні селфі і відеозйомки пасажирів, «Бовсунівські бабусі» заспівали: «Ой казали люди-сусіди, що ми з Будапешта приїдем...»
Мисткині від 78 до 88
Згадую, як із «Бовсунівськими бабусями» я познайомилася кілька років тому. Вони стояли кружечком попід стінами замку «Радомисль » і співали. Дзвінко й об’ємно... Та не просто співали.
Їхня пісня ниточками виринала з ткацького човника й торкалася кожної душі. Красиві, гарно вбрані. Ці поважного віку українки пряли, ткали й співали. Біля них скупчувався люд: від малого й до старого.
Хтось тихенько підхоплював той спів, хтось фотографував, записував на згадку... А «Бовсунівські бабусі» дарували усім свято. Артисток не лякали фотооб’єктиви й відеокамери. Вони навіть заходилися в танок.
Село Бовсуни, що в Лугинському районі на Житомирщині, вже не вперше прославляють «Бовсунівські бабусі». На ХV Всеукраїнському конкурсі автентичного співу «Животоки», який проходив у Новоград-Волинському, вони отримали гран-прі. Колектив бере активну участь у багатьох міжнародних, всеукраїнських конкурсах, фестивалях автентичного співу.
П’ятеро мисткинь уже стали героїнями телеканалів — українських та іноземних. 22 пісні у їхньому колоритному виконанні увійшли до компакт-диска «Лугом, лугом зелененьким» і вийшли тисячним тиражем.
Керівниця та організаторка колективу Марія Карповець охоче розповідає як усе починалося:
— Наш рід древній, — ділиться спогадами пані Марія. — Тато, Олександр Григорович Бовсунівський, працював трактористом. На жаль, рано пішов із життя. Був роботящим і охочим до співу. В усьому підтримував маму Марію. Мама з раннього дитинства пряла, ткала, нас п’ятеро дітей народила, вивчила й виховала. Жили в любові і добрі. Мама співала всім нам колискових. Окрім того, жінки щовечора збиралися на кутку і не просто співали, а обов’язково щось робили. Якось прийшла думка, що час записати й зберегти ці пісні. Та й помічати стала, що губиться народна пісня. Ходила по селу й записувала. Багато мама наспівала. А пізніше вже моя донька писала роботу на тему обрядових пісень до Малої академії наук. Зокрема, то були пісні бовсунівських весіль.
Якось Марії Олександрівні прийшла думка згуртувати жінок у колектив. Хоча вони й без того гуртом збиралися до роботи i, щоб не сумно було ткати чи прясти, заводили пісень. І вирішила пані Марія, що пісню має чути не лише вона і в їхньому селі. Пісня має йти поміж люди у світ.
Мама пані Марії — Марія Іполитівна Бовсунівська так само охоче ділиться спогадами:
— Не легким було життя. Заміж рано пішла, п’ятеро діток народила: троє синів і дві донечки. Тепер є ким пишатися. Діти змалечку привчені до роботи. І всі, до речі, ткали. Я бувало почну, а потім до якоїсь іншої роботи біжу, а діти продовжують...
Ткали килими і рядюжки. Марія Іполитівна розказує й показує, що між ними велика різниця. Килими ткали з узором на обидва боки, а рядюжки — на один. Килими вивішували в хатах на Паску й Різдво, а потім згортали, щоб не вигорали на світлі. А якщо килим вицвітав, вішали на інший бік.
Марія Олександрівна, яка працює вчителькою початкових класів, розповідає, що рядюжку можна виткати за пару тижнів. У школі, де працює, у музеї «Бабусина хата», стоїть верстат, але замовлень на такий товар нині немає. Раніше цим ремеслом заробляли гроші.
Марія Петрівна Невмержицька, хоч і маленького зросту, а вже у сімнадцять років і льон тріпала, і ткала, і вишила сама собі сорочку. Та сорочка до сьогодні пролежала й не була пошита. І лише нині жінка із сестрою дала їй раду...
Галина Іванівна Боровська за свій вік виткала півсотні килимів і сотню рядюжок. Усім донькам килимів наткала.
— Вставала о четвертій ранку, — розповідає Галина Іванівна. — І скільки для того сну треба! Проте роботи стільки переробиш: проскурок до церкви напечу, а потім щось вигадаю, намалюю й витчу!
Найстаршій — Надії Володимирівні Шваб — 88! Скільки себе пам’ятає, то за прядкою. «Виросла й сну не бачила» — усміхається так тепло. А заміж пішла — ще й шістнадцяти не сповнилось, — змахує рукою». День і ніч ткали, а щоб час швидше минав — співали.
Марію Карповець, керівника народного фольклорного аматорського колективу «Бовсунівські бабусі», досить часто запитують, чи не втомлюються учасниці колективу? На що відповідає, що пісня, а ще й на людях, навпаки, додає їм снаги і життя. Самі ж бабусі кажуть, що немає часу помирати, треба жити й співати.
Найкраща сцена — поле
...У їхніх піснях — їхня доля, пропущена через душі й серця, через роки. Наспівана в полях, бо найкраща сцена — поле. А репертуар — бездонна криниця: обрядові, застільні, весільні пісні, колядки... Марія Карповець записує все, бо ж на одному кінці села співають так, а в іншому інакше. Іноді до суперечок доходить як співати.
Усі бабусі мудрі, дружні, співають у церковному хорі. Характери в них чудові. Вони справжні. Ділити їм нічого.
Учасниця колективу Галина Іванівна Боровська відбувається жартом: «За вік наробилися по зав’язку, а тепер в артисти подалися».
Марія Карповець вдячна Всевишньому, що скерував її зібрати бабусь до гурту, що створився колектив.
Одяг, спів, манера виконання пісень — унікальні. Унікальним є й те, що вони не просто співають, а й одночасно прядуть, микають мички, змотують пряжу...
І лине з поліського краю: «Ой ходила дівчина по полю»...
