«Поки мій чоловік воює, нас із двома малолітніми дітьми виселяють із єдиного житла», — ці слова у соцмережах Лідії Макаренко не могли не привернути уваги.
А детальніше: «Я, Лідія Макаренко, і моя сім’я просимо про допомогу всіх небайдужих людей. Незважаючи на те, що мій чоловік більше 20 років свого життя віддав військовій службі та з 2014 року і по теперішній час виконує бойові завдання в районі проведення ООС (АТО), а ми є родиною військовослужбовця, нашу сім’ю із двома малолітніми дітьми позбавляють права користування житловим приміщенням, незважаючи на те, що іншого житла у нас немає. У якості відповідачів виступають і мої діти: Софія, 5 років, і 13-річна Зоряна».
«Публічне розп’яття» через «референдум»
«УМ» звернулася до Лідії Макаренко й попросила прокоментувати неординарну ситуацію, з якою вона зіткнулася, та розповісти про перипетії, пов’язані з судовою справою, в яку було «втягнуто» її родину.
— Пані Лідо, з чого почалася ваша «епопея» — по суті намагання викинути вашу сім’ю з гуртожитку на вулицю?
— Довгий час працювала в Кам’янецькій обласній гуманітарно-педагогічній академії імені Тараса Шевченка, і хоч 1,5 року тому вимушена була звільнитися з неї, але очолювала й до цього часу в цьому закладі очолюю незалежну первинну профспілкову організацію «Трудова солідарність». Більш ніж упевнена, що причиною поневірянь стала моя боротьба в академії з корупцією (у мене є ціла низка опублікованих статей, у яких висвітлювала різноманітні порушення, допущені керівництвом закладу).
Узагалі, я людина громадсько активна, адже ще є і головою Кременецької територіальної виборчої комісії (тобто — голова ЦВК по виборах), також за «сумісництвом» ще й журналіст, і член організації «Чесне слово», і голова осередку люстраційної комісії у Тернопільській області. Коли мій чоловік пішов на війну (АТО) у 2014 році — мене почали виживати з роботи, створюючи нестерпні умови праці. Урешті-решт ректор академії Афанасій Ломакович змусив усіх викладачів узяти участь у своєрідному «референдумі» щодо моєї персони: відбулося «голосування» з вкиданням в урни бюлетенів, у яких стояло питання: «Як ви ставитеся до публікацій Л. П. Макаренко?» ... Це була маразматична вистава!
Основною метою цього «публічного розп’яття» було показати, що, мовляв, ніхто з колег мене не підтримує, а фактично за... те, що я борюся з корупцію у стінах академії. (Наприклад, виявила корупційні факти на кшталт роботи в академії «мертвих душ», за яких «хтось» отримує зарплату). Тож після усіх цих «з’їдань», влаштованих ректором, я добровільно звільнилася: «за згодою сторін».
Понад півроку шукала роботу й врешті знайшла в... Інституті мистецтв Київського університету ім. Б. Грінченка (я доцент кафедри, викладаю диригування). Працюю в столиці два дні на тиждень і, на щастя, маю де переночувати (в одному з санаторіїв поблизу міста).
— Як вирішуєте питання з дітьми: з ким вони залишаються?
— Менша, п’ятирічна Софійка, як правило, їздить зі мною. Вона в Києві записана в садочок, але його майже не відвідує. Окрім того, як журналіст я «мотаюсь» по Україні. А старша, тринадцятирічна Зоряна, залишається сама, хоча, звичайно ж, за нею наглядають родичі.
— А де основне місце вашого проживання у Кременці?
— Це гуртожиток, у якому я приписана з доньками. А чоловік, оскільки зараз служить на сході України, — звідти виписаний і «приписаний» до «койко-місця» своєї військової частини, адже фактично постійно перебуває на війні. Але через те, що чоловік — учасник бойових дій, то в гуртожитку, де ми приписані, у нас оформлені пільги щодо комунальних платежів.
— Що то за історія з «отриманням» вами квартири в столиці...
— (Сміється). То взагалі абсурдна історія. Мої «доброзичливці» побачили у «Фейсбуці» фотографії, де я присутня (коли у черговий раз була в Києві) на відкритті Президентом Петром Порошенком новозбудованого будинку для військовослужбовців. Кременецький ректор чомусь вирішив, що... квартиру дали і нашій сім’ї; опісля почав усім свою «гіпотезу» розказувати.
Та я би була щаслива, якби то була правда й «припущення» пана Ломаковича — та Богу у вуха, адже тоді би закінчилися «житлові поневіряння» нашої сім’ї! Але...
Гуртожиток: намагання приватизувати й перепродати?
— Житло у кременецькому гуртожитку вам виділили від академії?
— Так, загальна площа помешкання десь 30,5 квадрата (цю кімнату вже згодом переробила, зробивши ще й кухоньку, і санвузол). До речі, раніше гуртожиток був в обласному підпорядкуванні і його розпорядником була саме кременецька академія, а тепер він — міського підпорядкування (власність міста), але академія зберегла за собою право розпорядника. Іншого офіційного житла, крім помешкання в гуртожитку, ми не маємо. Але те, що я там живу не постійно,через життєві обставини, то вже моя справа, тим паче — «комуналку» сплачую вчасно!.
— І все ж, чому відбуваються такі шалені спроби виписати вас із того злощасного гуртожитку, та й чи мають на це право можновладці?
— По-перше, за законом, нас ну ніяк не можуть виселити, бо в мене — двоє неповнолітніх дітей, по-друге — чоловік військовослужбовець (який проживав у гуртожитку й пішов саме звідти на війну за контрактом) і за ним зберігається право на житло. Якщо дивитися у корінь проблеми, то основною причиною тиску на нас є, як на мене, те, що: за тією інформацією, яку маю, дехто з місцевих спритників хоче цей гуртожиток приватизувати й добряче на цьому нагріти руки, зокрема ректор академії разом із мером міста. А «вони» прекрасно розуміють, що я буду їм заважати ці махінації робити. І якщо з іншими мешканцями гуртожитку щодо певних нюансів вони зможуть домовитися, то зі мною — ніколи.
Визначальні півроку для місця реєстрації
«УМ» також вдалося телефоном поспілкуватися з чоловіком пані Лідії, який саме приїхав до сім’ї в Кременець, за 1200 км, у короткострокову відпустку.
Він — старший офіцер спецназу, воює на сході з 2014 року: безпосередньо на «передку» за його плечима понад... 1000 діб! Був повсюди: починаючи з «замісів» у Станиці Луганській й закінчуючи Широкиним, що на Донеччині.
Спочатку розмовляли з Лідією Петрівною у переддень судового засідання, призначеного на 9 серпня у Києві.
Ця частина розповіді особлива: «А ви знаєте, яким чином здійснюється правосуддя в Україні? — Перепитала жінка. — Ми зараз із родиною перебуваємо в Кременці. Оскільки і я, і чоловік у відпустці, то планували поїхати на море, аби оздоровити дітей. І тут мені несподівано дзвонять із Києва (секретар з моєї роботи) й повідомляють, що прийшов лист із суду. Ця жіночка вибачилася, що відкрила конверт, на якому вказано моє прізвище, адже знає, що я у відпустці, й повідомила зміст листа.
Тобто бачите, який іде тиск на мене: вислали лист не за адресою прописки, а на роботу. Тим паче що я вже майже два тижні в Кременці. За цей час у моєму місті я провела засідання профспілки «Трудова солідарність». Чому сповіщення присилається не на адресу прописки, як мали б за законом вчинити судові чиновники? І найпарадоксальніше в цій ситуації, що ж суд то має відбутися у Кременці!.. Тобто ці деталі можуть свідчити про заангажованість суду!»
— А про що сказано в позові, за що вас «судитимуть»?
— Я попросила секретарку просканувати судовий лист-позов і «електронкою» мені прислати. Ну не їхати ж спеціально за ним у столицю! Як виявилося, за цією справою відкрито позов ще наприкінці червня. Більше того, було, з’ясувалося, уже й перше підготовче засідання-слухання, яке відбулося 23 липня, про яке мені ніхто не повідомив. А суть позову моїх «опонентів» у тому, що вони написали акти-обстеження, що мене немає на місці реєстрації (зокрема, завдячуючи одному з місцевих депутатів та опитаним «потрібним» сусідом, що проживають поруч зі мною). Причому акт датується тим числом, коли я дійсно була в Києві і як експерт виступала на телеканалі ІСТV.
Ще раз наголошую, що я не живу «з ранку й до ночі» у Кременці, як науковець і експерт веду активний спосіб життя: наприклад, їздила то в Переяслав-Хмельницький, Підволочиськ, Суми, їздила на модуль підвищення кваліфікації, то в Польщу на стажування, як кандидат наук... У тих актах написали, що я останніх півроку не жила й не була у гуртожитку. Але це не відповідає дійсності (хоча дійсно, так склалося, що в цей період не часто була в Кременці).
І що виходить, якщо науковця відправляють на стажування за кордон на півроку чи на довше, то людину треба виселяти з гуртожитку й викидати з дітьми на вулицю?
«Захисник» прав дітей раніше працював в академії
Наступна розмова з пані Лідією у нас відбулася одразу після судового засідання.
— Розкажіть, що нового відбулося по «справі Макаренко»?
— (Сміється). По-перше, на засіданні 9 серпня суддя Кременецького райсуду В. Мочальська зробила самовідвід, а по-друге, мій зустрічний позов на ректора академії та міськраду (з проханням надати мені ордер на житло), який я подала за пару днів до цього суду, об’єднали з позовом, який на мене подала академія (щодо виселення) в одну справу. Зараз нова суддя — Варневич.
— А у когось із ваших сусідів по гуртожитку є ордери?
— Ні. Там така система проживання, що люди живуть на «пташиних» правах і ними дуже легко маніпулювати. Мешканці «трусяться» за своє помешкання й бояться виселення, бо чимало там таких, як і я, «непрацівників» академії.
— У вас двоє малолітніх дітей, за законом, їхні права має захищати представник від держави.
— Так і є: «захисником» виступає «Служба у справах дітей Кременецької міської ради» в особі пана Данилюка. Але ця людина, яка представляє інтереси моїх дітей, з моїми «опонентами» — у одній зв’язці, адже донедавна працювала юристом у... Кременецькій академії. Тож на його «захист» — надії мало. А наступне засідання суду призначено на
1 жовтня...
