Немає меж знущанню влади над людьми в погонах, які в державах усього світу презентують собою еліту суспільства, що на неї покладено найвідповідальніше завдання — захист держави.
В Україні все навпаки: владна верхівка ніяк не може осягнути шану до людини, яка присвятила своє життя важкій і відповідальній праці захисника Вітчизни.
Пройшовши труднощі, добросовісно виконавши військову присягу, отримавши, відповідно до закону, статус ветерана Збройних сил, офіцери опинилися в злиденному становищі.
Про який авторитет армії можна говорити, якщо до неї з боку держави — не найкраще ставлення, коли держава сама має дбати про її авторитет, а не навпаки — армія випрошувати у держави те, що їй належить за законом.
Трагічні події на сході країни кардинально змінили в більшості українців ставлення до військовослужбовців, адже до недавніх подій, чого гріха таїти, до армії як iз боку держави, так і з боку громадян ставлення було не найкраще.
Щодо громадян, то цю думку я поділяю частково, а от щодо держави... Невже потрібна для народу війна, щоб належно оцінити роль армії в житті держави? В Радянському Союзі армію поважав не лише народ, а також її силу і могутність поважали і боялися вороги.
На мою долю як офіцера, який пройшов щаблі різних посад разом із першим міністром оборони незалежної України Костянтином Морозовим, випала честь бути учасником і організатором створення Збройних сил нашої молодої держави. Сьогодні навіть важко уявити, який патріотичний дух і яке піднесення у нас було, адже ми творили нову армію нової країни!
Під час розпаду Радянського Союзу на території України базувались і були у повній боєготовності всі види і роди військ, якими володів СРСР. Ми пишалися тим, що будемо захищати нашу молоду державу. Не знаю, як у кого, але мною як офіцером пишалися не лише мої батьки і рідні, а й односельці.
Мій приїзд у відпустку додому, в село, ставав знаковою подією і для голови місцевого колгоспу, і для голови сільради. За моїм прикладом чимало юнаків нашого села присвятили себе служінню Батьківщині і її захисту.
Армія була в пошані, але, отримавши першокласні збройні формування, нове політичне керівництво України розгубилося і не знало, не розуміло, не змогло такою важливою структурою розпорядитися. Отримавши крихти Чорноморського флоту від Бориса Єльцина, керівництво країни допустило викрадення з України літаків, передало «дружнім» державам, на зразок Монголії, частку військової зброї та майна, що призвело до зубожіння власних Збройних сил.
Період неотримання офіцерами і військовослужбовцями зарплат і «довольства» сприяв падінню авторитету армії. Керівництво ж держави розслабилося зовсім: «Ми мирні люди», «Війни не може бути» тощо.
Відбувалася «чехарда» з призначеннями міністрів оборони. Після високопрофесійного міністра Костянтина Морозова хто тільки не експериментував над Збройними силами України — пани Шмаров, Єжель і ще ціла низка їм подібних, уже не кажучи про міністрів часів Януковича! Дуже яскраво охарактеризував стан справ у Збройних силах України після Революції гідності адмірал флоту Ігор Тенюх, який упродовж 27 днів обіймав посаду міністра оборони: «На весь особовий склад армії було всього 15 тис. пар взуття, не кажучи вже про стан техніки і зброї». Ось за що, пане Генеральний прокурор, потрібно судити Януковича, Азарова і тодішнього міністра оборони Лебедєва!
Нова влада робить усе, щоб підняти престиж і авторитет армії. От і прийнятий закон про перегляд пенсій ветеранам ЗСУ цьому сприяє, але дивує так звана «диференціація» при перерахунку пенсій. Пан Прем’єр ділить ветеранів за їхніми заслугами.
Звісно, зараз Україна стримує агресора на сході, і всі офіцери, солдати, генерали, згідно з положенням Закону «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту», які воюють на «передку», повністю підпадають під неї.
Але при цьому міністр соціальної політики та його шеф забувають, що армія — це єдиний організм, який відпрацьований у боях, на практиці, і в ньому немає першорозрядних і другорозрядних військ, відповідно, ділити ветеранів на першосортних та іншосортних — це спроба пересварити не тільки військових пенсіонерів.
Після поділу військових пенсіонерів за запропонованою методикою Міністерства соцполітики, куди зарахують офіцерів-ветеранів зі складу збереження боєприпасів у Калинівці, а куди — підполковника Збройних сил СРСР Вороніна, під командою якого ракетний дивізіон збив американський розвідувальний літак U-2 в 1960 р. над Свердловськом?
Попередні уряди знищили армію, привели війну на нашу землю, яку нині захищають наші відроджені Збройні сили, — тi уряди були ворогами нашої держави.
То станьте ви, пане Гройсман, і ваші підлеглі, гарантами виконання Конституції України та її законів і зробіть достойне і справедливе пенсійне забезпечення всіх ветеранів ЗСУ, без їх поділу на рівних і ще рівніших.
Для того щоб досконало знати армію, її проблеми, вимоги, які покладають на неї держави-члени НАТО, потрібно всім президентам і міністрам оборони послужити в армії.
Уся біда в тому, що ніхто з наших президентів (окрім Віктора Ющенка) в армії не служив і армійського життя не знає і не розуміє, що й призвело як до матеріального, так і морального знищення Української армії.
Усе це спостерігало молоде покоління, яке не уявляло своє життя пов’язаним зі Збройними силами. Нинішня ситуація в країні кардинально змінила ситуацію щодо довіри до армії та її престижу. Головне — втримати цю хвилю...
