Проєкт системи оповіщення Полтавської тергромади розроблять за 1 копійку: чому така ціна?
Проєкт системи оповіщення Полтавської територіальної громади обійдеться місцевому бюджету в 1 копійку. >>
Перерозподiл потокiв: чому місцева влада опиралась створенню Мачухівської ОТГ на Полтавщині
10.08.2018
Тепер гроші залишатимуться у громаді, а не осідатимуть у валізах та кишенях чиновників. (Фото з сайта caravan.kz.)
Процес утворення об’єднаних територіальних громад нині є важливим інформаційним приводом.
Мачухівська ОТГ — одна з двох в Україні, яка об’єднала п’ять сільських рад, що належать до трьох різних районів: Полтавського, Новосанжарського та Решетилівського.
Щоправда, історично всі ці сільради пов’язані, оскільки колись належали до Мачухівського району.
Процес об’єднання був нелегким — створити ОТГ вдалося тільки з другої спроби. Таким чином, офіційно вона стартувала 18 серпня минулого року — із моменту прийняття рішення про об’єднання Калашниківською сільською радою.
Днем раніше таке ж рішення прийняли Судіївська, Мачухівська, Полузірська та Плосківська сільські ради. Непростими були й вибори голови ОТГ: з-поміж п’яти кандидатів люди віддали перевагу Валерію Білоконю, котрий із 1998 року очолював Мачухівську сільську раду (за першою освітою він педагог, а за другою — магістр державного управління).
«Районна рада у створенні територіальної громади не зацікавлена»
— На посаді сільського голови не все із задуманого вдавалося втілювати в життя? — цікавлюся у Валерія Васильовича.
— Було дуже багато перепон із боку Полтавської районної ради. Потрібно було ходити із простягненою рукою й кланятися, випрошуючи кожну копійку. А відколи ми розпочали процес об’єднання, ставлення до нас, можна сказати, стало взагалі зневажливим, — ділиться голова Мачухівської ОТГ. — Районна рада у створенні об’єднаних територіальних громад не зацікавлена, адже в такому разі втрачає контроль над територіями, фінансовими потоками, які йшли з них. От і вставляє палиці в колеса децентралізації — це, до речі, не тільки моя думка, а й інших колег. У 2016 році ми запропонували об’єднатися Тростянецькій, Судіївській, Старосанжарській, Полузірській, Абазівській, Плосківській і Кіровській сільським радам.
Спочатку погодилася тільки Судіївська. Ми провели там громадські слухання. Однак втрутилося керівництво районної ради: різними методами впливали на депутатів, аби ті голосували «проти» або зовсім не з’явилися на сесію. У підсумку сесія сільської ради не відбулася, і ми призупинили процес об’єднання. А проаналізувавши помилки і зробивши висновки, на початку 2017-го почали все заново. Зрозуміли, що не варто було звертатися до Тростянецької сільради, оскільки Щербанівська заявила, що хоче об’єднатися з нею. Та й Старосанжарська сільрада увійшла до складу Малоперещепинської ОТГ. Щодо Абазівської й Кіровської сільрад, так ті зовсім ні з ким не об’єдналися. Тож ми вибрали інший формат, який би гарантував успіх. І тільки на кінцевому етапі здивувалися: а як нам вдалося об’єднати сільські ради із трьох районів? Спершу на це навіть уваги не звернули.
— Багато сільських голів виступають противниками об’єднання, бо бояться втратити посаду. Ви цього не боялися?
— Боявся, — зізнається Валерій Білокінь. — Ризик був дуже великим. Кожен із нас, п’яти сільських голів, міг би спокійно просидіти у своєму кріслі до наступних виборів 2020 року. Але ми всі пішли на ризик. Нам вдалося домовитися про рівні партнерські умови, узявши зобов’язання, що той із нас, хто стане головою ОТГ, стовідсотково працевлаштує всі колективи сільрад, зокрема й сільських голів не лишить без роботи. І коли в нашій об’єднаній громаді призначили вибори, то інші сільські голови не захотіли виставляти свої кандидатури, а, навпаки, підтримали мою.
— Попри те, що ви ініціювали об’єднання сільських рад, охочих очолити новоспечену ОТГ набралося аж п’ять. Уявляю собі, якою запеклою була боротьба.
— Не те слово. Було таке, що привезли (навіть здогадуюся, хто) із Шишацького району іще двох Білоконів на реєстрацію. Щоправда, одного з них виборча комісія не зареєструвала кандидатом, бо він навіть заяви не зміг правильно написати. А іншого зареєструвала — він став другим у списку й відтягнув певну кількість голосів, бо люди шукали прізвище Білокінь. Це відома політтехнологія. І якби я йшов у списку другим, то мені було б надзвичайно важко. Мушу сказати, політтехнологи дещо недопрацювали, — саркастично посміхається Валерій Білокінь. — Тож під час передвиборчої кампанії я акцентував увагу не на власному прізвищі, а на тому, що я Валерій Васильович. Тепер із деякими вчорашніми конкурентами мені доводиться працювати. Ніякої конфронтації — ми домовилися, що вибори закінчилися, а життя триває.
Особливістю Мачухівської ОТГ є те, що в неї об’єдналися сільські ради із приблизно однаковими фінансовими можливостями. У результаті об’єднання бюджет, за словами Валерія Білоконя, став майже вчетверо більшим. Тож стартові можливості, можна сказати, цілком непогані. Хоч у зв’язку з тим, що територія велика, і проблем тепер уп’ятеро більше. Головне, вважає голова ОТГ, — зробити привабливими віддалені населені пункти, щоб люди не відчували, що живуть у маленькому селі (поміж 28 населених пунктів є й такі, як Васьки, де проживають усього три жителі).
— Зараз важливо запустити цей механізм, що називається ОТГ. Ми вже в повному обсязі виділили кошти на діяльність закладів охорони здоров’я, культури, освіти. У цей перехідний період вони ще не прийняті на баланс ОТГ, тож діяльність цих установ забезпечують районні відомства, а ми переказуємо на їхні рахунки кошти. Хоч із перших кроків зіткнулися з тим, що розрахунки завищені, — констатує Валерій Білокінь. — Тож поставили умову, щоб щомісяця районні відомства звітували про ефективність використання наших коштів.
Зберегли все, що мали до об’єднання
Колишній голова Плосківської сільської ради, а нині виконувач обов’язків старости й заступник голови ОТГ Володимир Галушко пояснює: вирішили об’єднатися, бо не хотілося пасти задніх.
— Хоч сьогодні важко сказати, чи покращаться послуги для місцевих жителів із впровадженням реформи з децентралізації, — зауважує він. — За що переживала наша громада, так це за те, щоб і після об’єднання зберегти все, що ми мали до нього, аби люди не відчули якихось незручностей. І нам це вдалося. Як і раніше, у Плоскому працює ФАП, відділення Решетилівського територіального центру з надання послуг для населення... Це вже позитивний результат: на відміну від інших об’єднаних громад, де лишилися тільки староста й адміністратор, і послуги, які надавала сільська рада, вкрай погіршилися, — ми нічого не закрили, відповідно, жодна людина не втратила робочого місця.
А що хвилює селян наразі? Щоб ті кошти, які спрямовуватимуться в ОТГ на розвиток соціальної інфраструктури, рівномірно розподілялися по територіях. Бо є громади, в яких глобальних проблем більше, ніж у нас. На території ж колишньої Плосківської ради села газифіковані, водогінна мережа замінена десь на 95 відсотків, вуличне освітлення, за винятком села Чередники, є в усіх населених пунктах. Тож стурбованість людей у тому, щоб наша територія не була обділеною, у зв’язку з тим, що в інших територій потреба в капіталовкладеннях більша — цілком зрозуміла.
Зберегти те, що вже є, — таке побажання озвучили і в Полузір’ї. Тут прекрасні школа, амбулаторія сімейної медицини з денним стаціонаром. Будинок культури, щоправда, у старій будівлі церкви, проте його стараються підтримувати, встановили опалення електрикою, підвівши трифазну електролінію.
— Оскільки завдяки об’єднанню відбувається групування коштів в одному бюджетному кошику, то сподіваємося, що невдовзі матимемо і трифазний електролічильник, що дасть змогу в холодні пори року опалювати приміщення клубу, — висловлює побажання адміністратор Полузірського старостату Валентина Грезін.
— Дуже хочеться вірити, що завдяки об’єднанню оживе село, адже нам тут жити, — додає працівниця з благоустрою Ольга Купрієнко. — Хочеться, щоб з’явилися додаткові робочі місця, щоб для початку хоча б ямковий ремонт автодороги на Полтаву зробили, бо вона геть розбита.
Відколи в 1993 році здали приміщення місцевої школи, тут, за словами директора Валентини Гаражі, майже нічого не змінилося, хоч життя висуває все нові й нові вимоги до навчання.
— Під час виборів голови ОТГ ми підтримали кандидатуру Валерія Білоконя, бо він педагог за фахом, тому розуміє наші шкільні проблеми, як ніхто, — аргументує Валентина Володимирівна.
У зв’язку з тим, що опалення великого приміщення школи влітає в копієчку, його розпочали утеплювати за кошти місцевих фермерських господарств.
— Хочемо долучитися до обласної програми енергозбереження, — ділиться планами Валерій Васильович. — Будемо прораховувати, чи доцільно встановлювати сонячні панелі. Можливі й інші варіанти. І мультимедійну дошку потрібно придбати — причому не тільки в цю школу, а й у всі інші. Жителі повинні мати однакові умови життя на всій території ОТГ — така наша основна мета.
Ремонт Будинку культури з політичним присмаком
Далі наш маршрут пролягає до села Судіївка. Знайомлюся з іще одним виконувачем обов’язків старости та заступником голови ОТГ Надією Гудзенко. Надія Миколаївна одразу ж хвалиться тим, що за два роки діяльності на посаді сільського голови їй вдалося добитися ремонту Будинку культури, який 20 років узагалі не опалювався. Тут були зруйновані стіни, провалилася підлога. Чи не вперше за час існування Судіївської сільської ради Надії Гудзенко разом із депутатом Полтавської райради, місцевим товаровиробником Євгеном Азаровим вдалося вибити кошти на районному рівні. Розпочали з перекриття даху, далі провели опалення, потім захотілося зробити внутрішній ремонт приміщення.
— Гадаю, цей ремонт має дещо політичний присмак, — робить висновок Надія Гудзенко. — Ми саме збиралися об’єднатися з Мачухівською сільською радою, тож районне керівництво, очевидно, нас задобрювало, щоб цього не сталося. Бо я досі не йму віри, що нам вдалося вибити такі кошти — сумарна кількість їх становить майже мільйон гривень. Хоч це приміщення потребує набагато більше капіталовкладень.
— Якщо вас так задобрювали, щоб не йшли в ОТГ, чому ж ви тоді пішли? — намагаюся з’ясувати.
— Річ у тому, що якби ми й далі сиділи на дотаційному бюджеті, не було б ніякого толку, — вважає виконувач обов’язків старости. — Ми вже давно не рухалися вперед. ОТГ ж відкриває нове дихання, дає шанс на розвиток території. То хіба можна цим шансом не скористатися? Хоч, не приховую, сам процес об’єднання супроводжувався значними нервами. У нас відбулися п’ять громадських слухань. Ми пройшли шлях від селянських бунтів і нерозуміння до того, коли люди нарешті сказали «так». На останніх громадських слуханнях лише одна людина утрималася, решта ж проголосувала «за».
Варто зазначити, що на території Мачухівської ОТГ успішно працює нафтогазовий комплекс холдингу «ДТЕК». Тож у новоствореній громаді очікують суттєвих фінансових надходжень, які дадуть змогу розвивати населені пункти.
Завдяки цій компанії у 2013 році в Мачухах було створене комунальне підприємство — вона допомогла придбати техніку. А ще — виділила кошти на ремонт Будинку культури в Калашниках, доріг, водопроводів.
— Ми налагодили плідну співпрацю з цією компанією, — інформує Валерій Білокінь, — і зараз, оминаючи районну владу, будемо напряму розв’язувати проблеми території, бо, не секрет, і тут були певні вказівки з боку райради, куди які кошти спрямовувати. Іще до об’єднання ми із Судіївською та Плосківською сільрадами написали спільний проект щодо вирішення питання збирання побутових відходів і виграли конкурс обласної ради. Завдяки цьому в селах з’явилися баки для непотребу, частина з них — для роздільного збирання сміття. Поки що експеримент поширюється лише на території двох колишніх сільських рад. Звичайно, цих баків недостатньо. Як і техніки для вивезення відходів — із часом її доведеться докуповувати.
«Якби всі податки, які сплачують, осідали в селі, тут уже був би Кувейт»
У Мачухах успішно працює й панчішна фабрика (кожні три секунди у світі продаються виготовлені тут шкарпетки) — вона також заявляє про своє бажання щодо поліпшення території.
А ще Мачухівська ОТГ може похвалитися потужними сільгоспвиробниками, котрі сплачують значні податки до місцевого бюджету.
Дуже авторитетною людиною в селі Калашники є очільник ПП імені Калашника Іван Степаненко. Він один із небагатьох господарників, котрий займається не лише рослинництвом, а й тваринництвом, хоч і нарікає на брак підтримки галузі державою.
Працівники його господарства отримують зарплату в середньому 8 тисяч гривень, а, зокрема, доярки — всі 12 тисяч. Знаю, що чоловік був проти ОТГ (хоч, коли вона утворилася, боровся за те, аби її очолити), тому одразу ж нагадую йому про це.
— Так я й зараз проти, — підтверджує Іван Іванович. — Бо вважаю: чим менша територія, тим легше на ній навести лад. Мачухи, Судіївка й Калашники свого часу були територією однієї сільської ради, потім у 70—80-х роках їх роз’єднали, нині ж знову в моді глобалізація. На жаль, реформи, що зараз проводяться, далеко не завжди з людським обличчям. Усе це породжує зневіру. Якщо наша держава підтримуватиме ОТГ, як обіцяє, я тільки «за». Переконаний, що Валерій Васильович старатиметься з усіх сил, а я йому в усьому допомагатиму. Великий плюс, що наші податки осідатимуть на цій території. Є й інша арифметика: у Калашниках на кожного жителя припадає приблизно 4,5 тисячі гривень податків.
А скільки в Мачухах, Судіївці, Полузір’ї? Якби всі оті податки, які сплачую, осідали в Калашниках, тут уже був би Кувейт — ви б в’їжджали сюди, як в іншу державу. Ясна річ, коли податки йшли на весь Полтавський район, де 67 тисяч населення, то вони просто розчинялися. Я депутат районної ради чотирьох скликань. Тож мав можливість спостерігати, куди спрямовувалися кошти районного бюджету: на розвиток населених пунктів — Тахтаулового, Терешків, Гожулів, Розсошенців — туди, звідки родом керівництво райради. А нашому селу діставалися крихти. Хоч податків відраховуємо понад 8 мільйонів гривень на рік. Вважаю, основне завдання ОТГ — зробити життя в наших селах комфортнішим. Якщо ж цього не станеться, то люди скажуть своє вагоме слово, і не виключено, що може розпочатися й зворотний до об’єднання процес. Усе стане зрозумілим через рік-два, — пророкує Іван Степаненко.
Тим часом Валерій Білокінь наголошує: якщо товаровиробники, які проживають на території ОТГ і є патріотами своєї малої батьківщини, зацікавлені в її розвитку та процвітанні, то про зайд цього аж ніяк не скажеш.
— Із тими підприємствами, які здійснюють господарську діяльність на території громади, але зареєстровані в інших регіонах, — справжня проблема. Бо блага вони виробляють на землі наших батьків та дідів, а їхніх податків ми не бачимо. Як правило, вони сплачують їх за місцем реєстрації. Це несправедливо. Скажімо, в нас частина земель перебуває в користуванні агрофірми «Добробут», що є підрозділом холдингу «Астарта-Київ», — із керівництвом цієї структури дуже важко домовлятися щодо того, щоб одержати якісь блага для громади. Це складний процес і в 90 відсотках безуспішний, — говорить Валерій Васильович.
