Цей фільм про Україну півтисячоліття тому — ніби про сьогодення.
«Ми ставили завдання показати тяглість і непереможність українського духу. Як він переходить із покоління в покоління в оцьому вічному світі. Як передається чоловіча сила і жіноча містика», — каже режисер стрічки, історик і громадський діяч, засновник Народної кіностудії «Мальва» Владислав Чабанюк.
Кілька разів упродовж стрічки камера оператора вихоплює з напівтемряви картину «Козак Мамай» на стіні в хаті.
На питання: «Коли ж це малювання тут з’явилося?», козак відповідає: «Ще й стін цих не було, а воно вже тут висіло». Завершальні кадри — зелений луг ранньої весни, посеред нього — височенне дерево. На дереві картина з Мамаєм. А довкола лугу — сучасні багатоповерхівки. «Будуть хати мінятися, будуть люди мінятися в цих хатах, — пояснює пан Владислав. — А дух український залишатиметься вічно».
«Ідея зародилася вночі...»
Повнометражний художній фільм «Чорний козак» знято за мотивами «Казки про Чорного Козака, Ганну Шулячку та страшне закляття» Сашка Лірника. Кіно впродовж десяти років толокою створював величезний гурт залюблених в українську культуру та в кіно добровольців.
За словами відомої режисерки-документалістки Ганни Яровенко, задум фільму виник, коли вона привезла Лірника в Легедзине, щоб він виступив у клубі перед дітьми.
«Ми ночували у Владислава Чабанюка і в ту ніч зародилася ідея зняти кіно». Це був час, коли професіонали перестали знімати українське кіно, і воно, здавалося, було навіки поховане... «Сценарій був написаний давно, — доповнює Сашко Лірник. — Він лежав у Держкіно багато років, грошей не виділяли. Я поскандалив, грюкнув дверима і пообіцяв довести: можна зняти кіно і без грошей. Насправді на це пішло багато грошей. Але це фільм-толока. Ми всі за цей час стали однією родиною».
Загалом через проект «пройшло» 487 людей, з яких майже 100 — діти. Були задіяні історики й етнологи, етногурти, групи історичної реконструкції, народні майстри і художники.
За ці роки сталися значні зміни і в країні, і в житті учасників проекту. Так, Степанко Андрущенко, який грав Чорного козака в дитинстві, вже є другокурсником історичного факультету Київського національного університету.
«Мене, можливо, вже й не впізнати на екрані. І я не зовсім добре пам’ятаю, як відбувалися зйомки, — каже Степан. — Але мені дуже приємно стояти поряд із цими людьми з команди, знати, що я долучився до створення цього фільму і представляв головного героя». Самого ж Чорного козака грав виховник козацької школи «Спас-пластун» Василь Середенко. Він також став постановником сцен бою. «Зйомки починалися для того, щоб наші діти змогли побачити українське кіно, — пояснює він. — Та за цей час діти виросли. І треба починати інше кіно — у мене вже внуки ростуть».
Яринка Афанасьєва, яка стала «малою Явдошкою», тепер учениця 4-го класу, активна й творча дитина. Марійка Ялова, яка грала Явдошку шестирічну — стала ученицею 9-го класу столичної гімназії «Либідь», вона пластунка і цілком дотримується духу своєї героїні.
У ході зйомок сценарій редагувався. З’являлися нові герої, нові сюжетні лінії. Однак ідея залишалася незмінною — збереження й захист своєї землі та власної української ідентичності.
«Десять років тому ця тематика була так само актуальною, але тоді фільм адекватно сприйняла б лише невеличка частинка людей, — каже Владислав Чабанюк. — Через війну він став дуже доречним, у ньому можна знайти паралелі і висновки. І тепер уже загал сприйме фільм так, як ми колись задумували».
До речі, за десять років ногайські татари в фільмі перетворилися у «всесвітню банду», де нападники спілкуються і тюркською, і російською, і навіть українською мовами. Адже яничари й манкурти були в усі часи.
«Двигуни» й «генератори»
«Моторами» фільму-толоки, окрім Владислава Чабанюка та його дружини Людмили, стали директор проекту Микола Кулик та журналістка, помічниця режисера, фотограф Ольга Годованець, яка взяла на себе адміністрування, продюсування, логістику, PR-менеджмент та кейтерінг проекту.
Тендітним і шляхетним «мотором» можна також назвати Марину Юрчак, яка зіграла головну роль Ганни. Вона — єдина в проекті професійна акторка, знялася в 26 інших фільмах.
Актори-волонтери розповідають, що на знімальному майданчику Марина була еталоном, бо знімала все практично з першого разу. Всі інші намагалися на неї рівнятися. Хоча не відразу виходило.
«Людина-непрофесіонал, коли знімається в сцені, потім зазвичай дивиться в камеру й питає: «Ну що, нормально вийшло?». І так — 15 разів, — сміється Владислав Чабанюк. — Були люди, які спершу не могли кілька слів докупи скласти перед камерою або чомусь починали заїкатися. А потім було нелегко зробити «озвучку», адже рухи губами мають збігатися з тим, що людина говорить».
Кого вистачало в проекті — так це культурологів, музикантів та етнологів з фольклористами. Тому кінострічка є справді унікальним показом «реальної України» поза часом і простором.
Так, художником з костюмів став засновник майстерні автентичного костюму «Шляхетний одяг» Руслан Павлюк (Прорва), який грав Гарсена. Він пильнував кожен ґудзик, кожну петельку.
На зйомках гукав: «Роздягайтеся!» і «Одягайтеся!» — аби все було відповідно традиції. Роль чоловіка Ганни Івана зіграв Сергій Постол — етнолог і музикант, організатор фольклорних гуртів «Чорноморці» та «Гуляй-Город».
Стилістка, дизайнерка одягу, етнологиня, майстриня вишивки Олена Дідик грає подругу Ганни — Олену. Образ Ліпіяди створила художниця Людмила Тесленко-Пономаренко.
Художник-постановник фільму — дизайнер, аніматор Борис-Денисевич. У фільмі знялися також керівник плейбек-театру «Сусіди», психотерапевт, співзасновник руху «Етнодрайв» Роман Кандибур з Дніпра, засновник львівських Музею Ідей та фестивалю незалежного кіно «Кінолев»Олесь Дзиндра зі Львова, скульптор Олекій Альошкін. А також підприємці брати Афанасьєви — Сергій та Валерій, які стали генеральними спонсорами фільму.
Ресурси для експерименту
Коли ідейники фільму міркували — скільки днів потрібно на зйомки — три чи сім, передбачалося, що на все вистачить 10 тисяч гривень. Проте на сьогодні загальний бюджет фільму склав 2 мільйони 35 тисяч гривень.
Як пишуть адміністратори, «оренда кінотехніки, пального, коней, харчі «з’їли» весь стартовий капітал — 10 тисяч гривень (жовтень 2008 року). Далі — перманентний пошук коштів і, при їх появі, зйомки. Єдиною причиною такого «пролонгованого» і важкого народження фільму були фінанси, точніше, їх відсутність».
Утім меценати були — українські фермери, власники магазинів, підприємці. І просто — широкий загал. Хто давав 50 гривень, хто тисячу. Проект подавали на різні гранти. Скажімо, свого часу він виграв 100 тисяч гривень у конкурсі від «Нескафе».
«Усе було в складчину, — згадує Ганна Яровенко. — Причому не було «відповідальних» за якусь ділянку — кожен знаходив нішу для праці, де саме в той момент був потрібен. Взаємозамінні позиції, де всі один одного підтримували. Нашим завданням було забезпечувати максимальний комфорт, аби Владислав міг реалізовувати свій замисел».
Владислав Чабанюк із висоти звершеного задуму зазначає, що в процесі створення фільму ґуль набили чимало, і тепер багато що робили б інакше. Крім фінансових проблем,були й значні технічні, які майже неможливо було подолати.
Скажімо, знімали різні оператори в понад 10 різних форматах, які в кінці зібрати в один виявилося нереально.
«Камери орендували якийсь час несправні, не могли переглянути результат під час зйомок, — пояснює директор картини Микола Кулик. — Коли сцени вже були зняті — виявилося, що вони зіпсовані. А вже були вкладені тисячі гривень, привезені люди з Черкащини в Мамаєву Слободу...».
Фільм змонтували в Легедзиному перед Майданом. Утім потрібні були ще чималі гроші на кольорокорекцію та озвучення. Просити тисячі гривень на пост-продакшн навіть на патріотичне кіно в творців фільму язик не повертався: уже тривала війна. Гроші дали брати Афанасьєви. Їхнє кредо: «Якщо не чекати, що за тебе все зроблять, а робити самому — то мрії здійснюються».
«У 2008-му ми з братом давали першу тисячу доларів, — каже Сергій Афанасьєв, якого в фільмі можна побачити в ролі Мельника. — Тоді виглядало, що то «сумашедші» гроші. Хтось іще 10 тисяч гривень дав. Здавалося, ще 20 — і буде достатньо. Але коли вже зачепилися, відчули драйв, побачили цих людей, які приїжджали у Легедзине з усієї України, і з Дніпра, й зі Львова за власний рахунок — то зрозуміли, що на організацію зйомки, оренду апаратури і принаймні гарячі обіди для учасників проекту потрібні гроші».
Наразі команда фільму може вже проводити тренінги для усіх охочих, як самотужки знімати хороше українське кіно. Тим часом ведуться перемовини про показ «Чорного козака» на широкому екрані. Команда прийняла рішення, що всі кошти, які збере цей фільм, підуть на допомогу нашим пораненим воїнам. «Це живе кіно, такого більше немає, — каже Ганна Яровенко. — Це успішний експеримент. І я хочу, щоб цей фільм побачили мільйони українців».
ДОВІДКА «УМ»
Громадська Ініціатива «Толока Легедзине» створена в 2008 році, вона об’єднала навколо себе великий гурт активних людей (легедзян та друзів села), які творять свій український культурний простір. «Толока Легедзине», крім організації зйомок фільму, є ініціатором проведення щорічних етносвят «Купайло в Легедзиному» та музейної «Трипільської Толоки».
Народна кіностудія «Мальва» створена в 1993 році в селі Легедзине на Черкащині. Основними темами фільмів студії є історія, археологія та краєзнавство. Вісім ігрових короткометражних фільмів студії стали переможцями 14 всеукраїнських та міжнародних кінофестивалів.
