За наше жито нас і бито

Вельмишановна «Україно молода»! Стовідсотковому відродженню українського народу як нації, як відкритої сили, протидіяла низка факторів, що асимілювали інтелігенцію в Україні, позбавивши її рідної мови, рідного слова, що пустили глибоке коріння в ґрунт української дійсності, що затримало і затримує ріст пагонів українських культурних починів.

 

Потреби українського життя завжди зустрічали ворожнечу і ненависть угро-фінських завойовників, які після 1721 р. стали «носіями» російського коріння. 

 

Ось уже п’ятий рік українське військо на сході нашої держави боронить нашу землю від хижого московського наступу, від намагання накинути хомут українському народові і підкорити його, зробивши рабами в московській орді.

 

Українське військо мужньо протистоїть цій навалі, яка тривала і все минуле століття, адже Росія продовжує традиції Радянського Союзу, а перед тим і Російської імперії, поневолюючи сусідні землі разом із їхнiм населенням.

Ще сто років тому для більшого пограбування і знищення України ЦК РКП(б) утворив «український» уряд у Харкові.

 

Комуністи Москви проводили ідеологічну «науково обґрунтовану» обробку мас із наміром компрометації українського руху за незалежність від московського рабства. Наміри ЦК КП (московського) та підпорядкованого йому «Совнаркому» зводилися до зменшення території України і послаблення однорідності складу її населення. Проводилася планомірна колонізація більшовицькими елементами півдня України, включаючи Крим.

 

Сьогодні Путін заявляє, що Крим «повернувся у рідну гавань», забуваючи чи свідомо перекручуючи елементарні історичні факти.

 

Всесоюзний ЦВК (Центральний виконавчий комітет. — Ред.) у 1924 р. вирішив обрізати кордони України.

 

Урядом, який утворила Москва в Харкові, постановою ЦВК до РСФСР від України відійшли такі території: райони Хведоровський, Миколаївський iз містом Таганрог, Матвіївсько-Курганівський, Совітинський, Голодаївський і східна частина Катеринівського району Таганрозького округу, райони Голубокинський, Левинський, Кам’янський, Усть-Білокалитвенський, Володимирський, Сулинський, Шахтинський з містом Шахти та частина Сорокинського та Олексіївського районів Шахтинського округу (нині — Ростовська область. — Ред.). Уряд України, сформований Москвою, мав право робити тільки те, що узгодила Білокам’яна.

 

Вищезгадана постанова ЦВК не викликала жодних протестів ні з боку «офіційного» представництва УСРР (до 1937 р. — Українська Соціалістична Радянська Республіка. — Ред.) у Москві, ні з боку так званого українського маріонеткового уряду в Харкові.

 

Більшовицька преса своїм мовчанням підтримала цей грабунок. Залишається факт зменшення адміністративних одиниць УСРР і, як наслідок, ослаблення національної одноманітності населення на територіях, що відійшли до Російської Федерації.

 

Маю надію, що наші історики роз­тлумачать нам факт передачі вищезгаданих питомо українських земель, а також частково чи повністю відібраних у нас: Ставропілля, Кубань, Донщина, Мармарощина, Крим, Берестейщина...