Перший президент незалежної Росії Борис Єльцин говорив: «Прокинувшись зранку, спитай себе: що я зробив для України...»
Другий, довічний, президент і самопризначений самодержавний цар Путін питає росіян: скільки ти вбив українців, їхніх дітей і жінок, скількох ув’язнив у російських тюрмах, скільки зруйнував будинків, скількох оббрехав? І це все — під лозунгом братерства і дружби. Тамбовський вовк йому брат, а не українці.
Незважаючи на агресивну імперсько-шовіністичну політику Росії, проявлену в Чечні, Придністров’ї, Абхазії, Грузії, Україні, Сирії, де було знищено десятки, а то й сотні тисяч людей, знехтувано всі міжнародні договори і зобов’язання, ООН виявилася безсилою, щоб закликати Росію до відповідальності, і навіть не позбавила агресора права провести світовий чемпіонат із футболу.
Усе чіткіше проглядається аналогія Росії з гітлерівською Німеччиною. Керівники ж західних країн упритул не бачать розквіту нацизму в РФ, підписують із нею торгові договори, будують спільний газопровід і не думають про велику для себе небезпеку, покладаючи сподівання на США.
Трамп же, у свою чергу, не буде ризикувати розв’язанням термоядерної війни з Росією (адже остання — це вам не зубожіла КНДР) для захисту країн Європи.
Натомість Чехія та Угорщина (принаймні їхні керівники) вже готові зустрічати російські танки (!). Президент США ніколи не наважиться перетворити свою батьківщину на ядерний попіл, а Путін цього не боїться і відкрито про це заявляє, намагаючись повернути Росію в кордони колишнього соцтабору, знаючи, що країни Східної Європи (включаючи й Німеччину) до оборони не готові і російські війська чекає легка здобич, вдаривши з Прибалтики в центр Європи.
Єдиний реальний опір російським військам поки що дає тільки українська армія, яка вже отримала бойовий досвід, тому агресор не може сподіватися на капітуляцію з нашого боку. На п’ятому році війни мінський та нормандський формати показали своє безсилля. До того ж Росія всіляко перешкоджає введенню миротворчого контингенту ООН на Донбас.
Єдиною можливістю до змін має стати звернення Верховної Ради України до підписантів Будапештського меморандуму, а також жорсткіші санкції країн Заходу до Росії, включно із запровадженням економічної ізоляції. Путін поважає тільки силу, якщо ж її не буде — він піде далі.
Україна живе в соту річницю проголошення своєї незалежності, відзначення якої пройшло якось непомітно, на відміну від того, як цю ж дату святкували в себе країни Балтії. Тож парламент нашої країни має ухвалити закон про спадкоємність від УНР, як це заповідав Україні наш уряд в екзилі (за кордоном).
Чому політики прибалтійських країн випереджають наших за всіма життєвими питаннями? Тому що вони не малороси. Малоросійство, на превеликий жаль, — наша ахіллесова п’ята.
