В Україні розвивають спільний проект активістів i патрульної поліції з виявлення п’яних водіїв на дорогах.
У семи українських містах (Кропивницький, Львів, Рівне, Київ та інші) працює ініціатива «Пітбуль».
Щовихідних сотні активістів чергують під нічними клубами і повідомляють поліцію про тих, хто сів за кермо напідпитку.
Спільно з «Пітбулем» патрульні склали вже 2500 протоколів про водіння в нетверезому стані. На нічному рейді до одного зі столичних закладів побувала журналістка Центру інформації про права людини.
* * *
Активісти починають збиратися об 11-й вечора на Олімпійській у Києві. Більше десяти автівок паркуються біля старих кас. У кожній машині по декілька людей — і дівчата, і хлопці. Переважно молодь, усім близько тридцяти. Рейд починають не одразу. Спішити нікуди — у такий час в нічні клуби лише приходять. Тож активісти збираються поволі, кучкуються, хтось курить, хтось п’є каву, півгодини обговорюють щось своє. Про рейд говорити немає сенсу, всі й так усе знають. Вирішують лише, хто куди їде.
Обирають залежно від того, хто який район знає краще, а ще — у кого яка машина. Інколи це має значення.
— Слухай, нам немає сенсу туди їхати, ти бачив нашу тачку? Там одні мажори збираються, їх же не доженеш, — каже один iз хлопців.
Антон і Аня, його дівчина, їдуть до одного з найбільших закладів на Осокорках.
* * *
Антон, який сьогодні координує рейд, був одним iз тих, хто почав цей рух. Щоправда, три роки тому ніхто не планував антиалкогольних рейдів, тим паче не думали організовувати всеукраїнську кампанію. Просто в Антона та Олексія, нинішнього засновника проекту, загинув друг.
— Він їхав і зупинився на узбіччі, щоб поговорити по телефону. А компанія п’яних хлопців, які саме поверталися з нічного клубу, врізалась у його машину на великій швидкості, — розповідає Олексій.
Друг загинув на місці, а всі, хто були напідпитку, вціліли.
Олексій розповідає, що після цього їхня маленька компанія спонтанно зібралася і поїхала до нічного клубу, аби побачити, в якому стані звідти повертаються відвідувачі й чи дійсно більшість із них напідпитку сідають у власні авто та роз’їжджаються.
За деким приїжджають таксі, ще когось чекає власний водій, але частина людей самі п’яні сідають за кермо. Їх важко переконати цього не робити.
Переконують рідко. Активісти руху переважно лише спостерігають. Працюють за системою: побачили — повідомили поліцію.
— Правда, були випадки, коли ми розуміли, що людину не можна пускати за кермо, бо вона ледь ішла. Тоді хтось із нас підходив і просив не їхати. На жаль, такі методи були неефективні, бо люди в такому стані переважно нічого не хочуть чути, — каже Олексій.
— Коли вони починають пити, їм уже все байдуже, — додає Антон.
Не байдуже стає тоді, коли забирають права. За законом, якщо тебе спіймали за 130-ю статтею (водіння в нетверезому стані), покарання жорстке: штраф і заборона кермувати на два роки.
Патрульні забирають права на місці, видають тимчасове посвідчення, а за кілька днів суд вирішує остаточно, чи забороняти людині кермувати автівкою. Якщо на етапі патрульних, як правило, все працює, то до суду доходять не всі.
— У нас були випадки, що ми одну й ту саму людину тричі ловили. Тричі ми бачили, як вона сідає п’яна за кермо, викликали поліцію, поліція фіксувала стан алкогольного сп’яніння, складала протокол. І тричі ця людина потім із насмішкою показувала нам посвідчення водія. Тобто права мали забрати — а людина їх повертає за кілька днів, бо має зв’язки, — розказує Антон.
О першій ночі вони з Анею і ще з двома машинами активістів стоять неподалік нічного клубу та видивляються п’яних відвідувачів. У таку годину їх ще мало, дехто лише зараз приїжджає. Найвеселіше, кажуть, почнеться години за дві.
— Майже половина людей, які долучаються до «Пітбуля», можуть розказати якусь трагічну історію про своїх близьких, що пов’язана з п’яними за кермом, — каже Аня. — У мене був друг сім’ї, який багато років професійно їздив на мотоциклі. Вертався якось по трасі додому, і якась жінка, вочевидь п’яна, різко розвернулася через дві суцільні. Звісно, загальмувати він не встиг і розбився на місці. Ще одні знайомі Ані нещодавно перевернулися разом із машиною в кювет. Випили, їхали зі свята, машина — вщент, знайомі дивом уціліли.
— Раз ти поїхав п’яний, усе нормально, два, три, неясно, як буде наступного разу. Багато хто говорить: та нема різниці, п’яний я чи тверезий, я прекрасний водій. А насправді люди, які впевнені у собі аж так, якраз і потрапляють у такі ситуації, бо в них притупляються реакції, — додає Аня. Основна ідея «Пітбуля», пояснює організатор, не в тому, аби позабирати права і всіх оштрафувати. Штрафи для багатьох узагалі не є чимось серйозним, та й права не в усіх вдається забрати. Аби переконатися, що справу не зам’яли на якомусь з етапів, активісти періодично приходять у суди. До судів не завжди доходить. Дехто повертає права в обхід закону раніше.
Суть в іншому, пояснює Олексій:
— Наша основна мета — донести до суспільства, що коли ми бачимо якесь порушення, ми можемо подзвонити в «102». Тобто що потрібно взаємодіяти з поліцією та не боятися цього.
* * *
«Оцей мужик у синьому піджаку зараз по ходу впаде», — каже Олексій.
Іде третя година чергування під нічним клубом, починається алкогольна година-пік.
Олексій сьогодні працює в парі з Тарасом. Вони сидять на передніх сидіннях великого джипа салатового кольору. Це одна з найяскравіших машин на парковці.
— Здається, він іде сюди, от чорт, — відповідає Тарас. Ходінням це назвати важко. У бік машини з активістами, похитуючись, прямує чоловік. За метр зупиняється і падає в кущі. Підводиться та намагається розстебнути штани. Врешті, це вдається, він справляє нужду під ялівець і знову не втримується на ногах.
— Льош, ти бачиш його машину? Якщо він на машині, то не можна його пустити за кермо, — чути по рації голос Антона з сусідньої автівки. Кілька активістів мають при собі рації, бо так зручніше та оперативніше зв’язуватися один з одним.
— Та яка машина, він уже «всьо», — відповідає Льоша. І дійсно, «всьо» — чоловік у синьому піджаку влігся на траву та перевернувся на інший бік.
* * *
За кілька хвилин із клубу виходить компанія: дві дівчини та хлопець. Здалеку здається, що вони злегка п’яні, принаймні чоловік. Сідають у машину.
— Їдемо за ними, набирай, — каже Льоша, виїжджаючи з парковки.
— Добрий вечір, «Пітбуль» вас турбує, ми переслідуємо машину по вулиці Лесі Українки, зараз звертаємо на міст, номерний знак ***, — пояснює патрульним Тарас, паралельно дивлячись на карту. Третя ночі, дорога порожня, автівка попереду зупиняється на світлофорі та вмикає аварійку.
— Блін, вони нас засікли, точно, проїжджай і звертай на найближчу вулицю, — нервово каже Тарас.
З-за рогу машину на аварійці все ж видно. Вона стоїть на перехресті ще кілька хвилин і рушає далі. Метрів за сто її наздоганяють два екіпажі патрульних. За кермом — дівчина.
— Вони по ходу місцями помінялися, поки на аварійці стояли, — припускає Льоша. Алкоголю в організмі дівчини пристрій не знаходить.
* * *
О четвертій ранку біля клубу жваво. Частина людей допивають останні коктейлі, чекаючи таксі. Ще хтось сідає у великі чорні машини до власного водія. Активісти «Пітбуля» вже мають список із десятків ознак, за якими можна вгадати, хто сяде п’яним за кермо і в яку машину.
Наприклад, у великому «Ренж Ровері» всередині, швидше за все, чекає водій. А якщо на парковці, скажімо, «Лексус», то в нього сяде один чи два молодики чи дівчини, яким хочеться «понтів». З особистими водіями на таких машинах переважно не їздять.
Так і виходить: у чорний «Лексус» сідають два хлопці та за секунди виїжджають за межі парковки. Набирають швидкість більше ста вже на повороті.
— Ало, це Пітбуль знову вас турбує. Ми їдемо за чорним «Лексусом», по *** трасі, звертаємо на міст. За хвилину «Лексус» майже зникає з поля зору. Льоша набирає швидкість і майже наздоганяє. На мосту, частина якого перекрита поліцейськими шашками, «Лексус» раптово зупиняється, здає назад та прошмигує між шашками в заборонений проїзд. Його швидкість перевищує 150 кілометрів на годину.
Тарас висить на телефоні з поліцією, і кожні 10 секунд повідомляє їй нову геолокацію: проїжджаємо міст Патона, поворот у центр, шосе, вулиця, узвіз, ще один міст. Врешті після 15 хвилин переслідування обидві машини потрапляють у затор біля ще одного нічного клубу, у центрі. Поліція під’їжджає за кілька хвилин. Водій «Лексуса» дмухає в алкотестер. Перевищення норми у вісім разів.
Поліція просить Льошу і Тараса бути понятими. Поки ті підписують документи, водій «Лексуса» безперервно комусь телефонує. Вже за кілька хвилин приїжджає його товариш, вони стоять неподалік та щось обговорюють. Ще за хвилину прибігає дівчина — теж нетвереза, погано тримається на ногах і розмахує сумкою:
— Я все взяла, як і просив. Що ви тут так довго, ну рібята? Я щас все порішаю, у мене є вєсомі аргументи в валюті, — сміється вона і біжить до друзів.
— Все порішаю за дві хвилини і поїдемо далі тусить, — голосно заявляє дівчина. Вся компанія сміється і чекає, коли вже нарешті дооформлять протокол.
* * *
Коли Льоша і Тарас підписують останні документи, вони їдуть. «Лексус» iз компанією залишається з патрульними.
— Навряд чи їм тут вийде щось «порішать» iз патрульними, — каже Льоша. — Але на наступних етапах можуть. Вони ж нічого не бояться, бо їх нема кому покарати. Будь-кого іншого покарають, а вони на наступні вихідні вже будуть знову з правами ганяти. Але є шанс, що вони задумаються і наступного разу візьмуть iз собою водія. На зворотному шляху Льоша намагається згадати, чи не записував водій «Лексуса» номери його машини. Так часто буває — люди різні, і дехто хоче помститися за те, що їх здали поліції. За час існування руху активістам спалили три автівки. n
Центр інформації про права людини спільно з Міжнародним фондом «Відродження» збирає практики ефективної співпраці громади та поліції для поширення досвіду серед інших громад.
(Деякі імена героїв змінені).
Альона ВИШНИЦЬКА
(«Українська правда. Життя»)
