Тяжко повірити, що від подій Революції гідності та виборів, які мали місце після неї, минуло майже п’ять років.
Проте все так і є. Вже у березні 2019-го ми обиратимемо нового Президента, а восени — новий парламент.
Напередодні виборів до Верховної Ради політики групуються та укладають спілки.
Про політичний союз нещодавно оголосили лідер «Українського вибору» Віктор Медведчук та один з очільників партії «За життя» Вадим Рабінович.
Несподівана поява досі непублічного Медведчука, кума російського президента Путіна, привернула загальну увагу та наштовхнула на невтішні висновки: проросійські сили в Україні зміцніли настільки, що не бояться заявляти про себе відкрито.
Щоправда, їхнє майбутнє все одно перебуває в руках українського виборця, котрий, хотілось би вірити, надасть належну оцінку всім фігурам на політичній шахівниці.
«Золотий ключ до миру»
Вихід iз «тіні» Медведчука готувався давно. Ще у березні в інтерв’ю BBC News він зізнався, що вважає політично близькими програми партії «За життя» та «Опозиційного блоку».
Тоді ж було заявлено й про його намір брати участь у виборах-2019. Інтригою лишалася тільки назва політсили, з якою Медведчук піде на вибори. Те, що колишній «сірий кардинал Банкової» йтиме на перегони разом із партією «За життя», пояснили волею «народу».
Ідеться про опитування глядачів на каналі NewsOne. 25 липня на цьому каналі, що належить ще одному керівнику партії «За життя» Євгену Мураєву, Вадим Рабінович представив «Програму виходу України з кризи». Тоді ж він запропонував глядачам обрати політиків, які б вирішували проблеми країни по кожному з напрямів.
У категорії «Мир та стосунки з СНД», за даними телефонного голосування, переміг учасник мінських переговорів Віктор Медведчук (іншими «кандидатами» тут були Євген Марчук та Леонід Кучма, які також беруть участь у переговорах по Донбасу).
Вадим Рабінович назвав Віктора Медведчука «золотим ключем до миру» та запросив його до своєї партії. За два дні той відповів, що погодився.
Власне, дрейф «медведчукістів» у напрямку Рабіновича почався з приєднання до «За життя» соратника Медведчука з часів СДПУ (о) Нестора Шуфрича. Це був, очевидно, свого роду пробний камінь, репетиція перед виходом головного актора.
Адже Медведчук, нагадаємо, не з’являвся у публічній політиці з 2006 року — з провалу його балотування у парламентарії за списком блоку «Не так!» (котрий набрав лише 1% голосів і припинив існування).
Після «Не так!» Віктор Медведчук очолив громадське об’єднання «Український вибір», яке перебувало у напівдрімотному стані та гучно про себе не заявляло.
Статус-кво зазнав деяких змін, коли Медведчук став позиціонуватися як переговорник у складі «Мінської групи». Невдовзі сплили і його зв’язки з Надією Савченко, котрі нібито були налагоджені зі шляхетною метою — вести перемовини та звільняти українських полонених.
Очевидно, що іпостась борця за звільнення заручників стане тією точкою опори, котру Віктор Медведчук використає для презентації себе на політичній арені. Суголосна з цією роллю «боротьба за мир» також буде активно експлуатуватися його піарниками.
Оцінюємо шанси
Якби Віктор Медведчук йшов на президентські вибори, він не просто зазнав би поразки, а й ганебного провалу.
Зовсім інша річ — вибори парламентські. Використовуючи партію «За життя», Медведчук майже гарантовано потрапляє до Верховної Ради.
Нині, згідно із соціологічними опитуваннями, партія «За життя» долає прохідний бар’єр і набирає від 5% до 8%.
Її електорат є здебільшого проросійським, тож такий високий рівень популярності партії Рабіновича є доволі тривожним чинником.
Після приєднання до «За життя» Віктора Медведчука партія «обіграла» найближчих конкурентів на виборчому полі — «Опозиційний блок».
Принаймні такою ситуацію бачить сам Вадим Рабінович. При цьому, на думку соціолога Ірини Бекешкіної, Медведчук та Рабінович не зможуть забрати голоси в Юлії Тимошенко — її електорат грає на іншому полі. «За життя», радше, «підбере» голоси симпатиків колишньої Компартії, вважає політолог Володимир Фесенко.
«Приєднання Медведчука показує, що «За життя» буде» головним промосковським проектом на виборах», — говорить він.
Окрім встановлення миру та звільнення полонених, Медведчук будуватиме кампанію довкола нормалізації відносин iз Росією. На цю риторику в Україні, на превеликий жаль, існує попит, а відтак не дивно, що партія «За життя» здатна подолати виборчий бар’єр.
«Медведчук несе ідею, що саме він особисто є ключем до встановлення миру і перехідного правосуддя. Що саме він здатний розрубати «гордіїв вузол», запропонувавши мирний варіант вирішення конфлікту на сході... І в силу ряду причин це має ґрунт і підстави», — пише на своїй сторінці у Facebook політичний експерт та екс-помічник омбудсмана Михайло Чаплига.
Інший політолог, Борис Кушнірук, припускає, що в такий спосіб Віктор Медведчук може спробувати налагодити співпрацю з Юлією Тимошенко — нинішнім лідером президентських рейтингів.
«Не думаю, що партія Рабіновича — це кінцева мета Медведчука на українській політичний шахівниці... Враховуючи існуючі розклади, можна передбачати, що Рабінович почне грати на Тимошенко. Він — лише прокладка для легалізації стосунків між Тимошенко та Медведчуком і, відповідно, Путіним», — зазначає Кушнірук.
Прикметно, що, як повідомила учасниця мінського процесу від України Ірина Геращенко, представники невизнаних «ДНР» і «ЛНР» заявили нещодавно про готовність вести переговори щодо обміну полоненими «лише з однією людиною», натякаючи на Медведчука.
Отже, куму Путіна всіляко торують шлях в український публічний простір. А каменем спотикання для нього може стати його нинішній партнер, котрий поки що (ключове слово!) співає Медведчуку дифірамби. Йдеться про Вадима Рабіновича.
Прем’єр або спікер?
Якщо союз Медведчука та Рабіновича принесе плоди, то очевидно, що першому буде відведена роль негласного керівника партії, тоді як на долю Рабіновича дістануться тільки декорації.
«Інше питання — наскільки вони знайдуть спільну мову і чи надовго? У Рабіновича вже був подібний експеримент із Льовочкіним, і це закінчилося гострим конфліктом. Рабінович — це дуже специфічна постать. Його бізнес і політичні проекти дуже часто закінчувалися конфліктами з партнерами», — зазначає Володимир Фесенко в коментарі «Радіо «Свобода».
А політолог Віктор Таран, як і чимало інших аналітиків, переконаний, що Вікторові Медведчуку допомогли ухвалити це рішення його друзі в Кремлі. Про це він написав у блозі на Gazeta.ua.
«Цей крок продемонстрував, що Росія продовжує довіряти в Україні винятково одному політику — Віктору Медведчуку. Саме тому Москва дала йому команду після 14-річної паузи повернутися в публічну політику, де він буде виступати гарантом інтересів Росії», — переконаний Таран.
Для отримання політичних бонусів Медведчуком Кремль дійсно може підіграти й розблокувати процес обміну в’язнями, що виявиться непоганою виборчою кампанією, зазначає політтехнолог Олексій Голобуцький.
Проте якою є мета самого Медведчука? Окрім, звісно, бажання догодити кремлівському куму.
Частина оглядачів одностайні в тому, що метою Медведчука може бути крісло спікера або навіть Прем’єра. Сам по собі депутатський мандат не є самоціллю цього політика.
І тут знову Медведчуку стане у нагоді латентний або явний альянс з Юлією Тимошенко. Остання є для нього бажаною претенденткою на посаду Президента України. Адже якщо ЮВТ стане на чолі держави, пропонування кандидатури прем’єра належатиме до її компетенції.
Тимошенко може також розіграти карту миру та заручників — натякнути, що за прем’єрства Медведчука перемовини з Москвою вийдуть на інший рівень.
Привабливим для Медведчука є і крісло Голови Верховної Ради. «Не варто забувати, що саме спікер стає в.о. Президента у випадку, якщо перша особа країни піде з посади достроково. Таким чином, може справдитися давня мрія «невиборного Медведчука» — стати Президентом України», — пише політолог Віктор Таран.
Але Володимир Фесенко з цим незгоден: надто вже токсичною фігурою є Віктор Медведчук, зазначає він.
Як постскриптум
Хай там як, але легітимізація Віктора Медведчука почалася. Це стало можливим через низку причин, зокрема ментальну незрілiсть соціуму, котрий готовий приводити до влади персонажів на кшталт Рабіновича, Мураєва, а також Тимошенко.
Другим негативним чинником є прогнилість українських еліт, котрі розглядають співпрацю з проросійськими емісарами замість обурюватися нею і відкидати саму думку про продаж національних інтересів Кремлю.
Третім моментом, котрий дав можливість Медведчуку «відродитися» до життя, була байдужість до нього з боку правоохоронних органів.
Куму Путіна прокуратура чи СБУ не мали що закинути, а відтак носій суто ворожих, сепаратистських поглядів не лише перебуває на волі та користується всіма благами спокійного і ситого життя, а й мітить на перші посади у державі.
Уся надія залишається на виборця. Звичайно, відкидати чинник голосування поки що зарано. Теоретично партія «За життя» може втратити нинішній рік довіри, адже до виборів-2019 лишається ще рік.
Але дуже малойвірно, аби трійку лідерів залишила Юлія Тимошенко, а саме вона (не так навіть Медведчук!) є тим політиком, котрий зможе круто розвернути «вектор» поступу України та скерувати її просто в обійми Путіна. Над цим варто замислитися усім, хто почуває себе українцем, — благо, час до виборів ще є. n
