Проєкт системи оповіщення Полтавської тергромади розроблять за 1 копійку: чому така ціна?
Проєкт системи оповіщення Полтавської територіальної громади обійдеться місцевому бюджету в 1 копійку. >>
Із червоним дипломом — на подіум: як уродженка райцентру Котельва стала професійною моделлю
07.08.2018
Зовсім недавно Ірина Зінченко повернулася з Афін, де працювала за контрактом як професійна модель.
Зізнається: то, мабуть, була велика перемога, адже невдовзі їй виповниться 30.
Модельна ж кар’єра для багатьох закінчується у значно молодшому віці. Нині Ірина позиціонує себе не лише як професійна модель, а й викладач школи юної леді Полтавського модельного агентства «Марго».
У неї педагогічна освіта — магістратура Полтавського національного педагогічного університету. Почала викладати ще навчаючись у виші. Із роками віддавалася цьому все більше. Останні вісім років модельне життя поєднувала з викладацькою діяльністю. І от нарешті остання переважила.
Модельному бізнесу молода леді віддала значну частину свого життя. Свого роду стартом стала для неї перемога в конкурсі «Міс університет». І хоч після цього пропозиції працювати моделлю просто-таки посипалися, дівчина змушена була їх відхиляти.
Бо пріоритетним для Ірини, котра була круглою відмінницею й отримувала стипендію Верховної Ради України, завжди було навчання — вже тоді вона розуміла, що кар’єра моделі в певному віці закінчується. Попри все, стати професійною моделлю — то була велика мрія.
«В основному працювала на Близькому Сході та в країнах Азії»
— Індустрія краси вабила мене з дитинства. Щоб подивитися по телебаченню один із найпрестижніших конкурсів краси у світі «Міс Всесвіт», я могла не спати до 2-ї години ночі, — пригадує Ірина Зінченко. — Модельний бізнес подобався мені ще й тому, що дуже хотіла побачити світ. У часи, коли починала кар’єру моделі, дівчатка отримували перші котракти вже в 14—15 років. Я ж уперше поїхала за кордон працювати манекенницею після закінчення вишу — у 22 роки.
То була поїздка до Китаю. Одразу ж після першої поїздки йшла друга, третя... Тепер маю змогу розповісти моделям-початківцям про всю цю кухню, адже посібника з рекомендаціями, як стати моделлю, на сьогодні ще ніхто не видав. Уявіть собі, що ви вирушаєте в подорож до незнайомої країни з її культурними особливостями і при цьому не знаєте ні місцевої мови, ні англійської. А мені за таких умов потрібно було ще й працювати. Звичайно, оскільки ти їдеш за робочою візою, за кордоном тебе зустрічає представник модельної агенції й допомагає поселитися.
І ось тут усе й починається. Тобі на e-mail надсилають адреси, за якими мають відбуватися кастинги, — і, будь добра, добирайся сама, це вже твої проблеми. І ти цілісінький день носишся з рюкзаком за плечима по всьому місту. Скажімо, у Греції я схудла на 5 кілограмів, бо за день долала пішки, як мінімум, 10 кілометрів. Так, за кордоном ми, моделі, маємо дуже насичене життя.
— Попри все, модельний бізнес для багатьох лишається заповітною мрією.
— Хоч узагалі він не для всіх. Це така собі шпариночка, в яку потрібно пролізти. Для цього треба мати певні зріст, вагу, параметри, особистісні якості, харизму. Один якийсь фактор не спрацьовує — і ти «пролітаєш». Можу розвінчати всі міфи про моделей — вони не дурепи й надзвичайно сильні духом. Спробуйте витримати дієту місяць. А вони витримують роками.
— Ви також увесь час дотримуєтеся дієти?
— Не люблю слова «дієта». І вважаю, що мордувати себе нею — не вихід. Натомість пропагую в школі юних леді здорове харчування, оскільки сама його вивчала і, врешті-решт, дійшла висновку: щоб бути красивою й відповідати отим модельним параметрам, потрібно дотримуватися певної системи. Хоч, не приховую, до цього я пройшла через усілякі дієти й голодування. Мала й дуже складну життєву ситуацію, як і всі, заїдала стрес солоденьким і в результаті набрала вагу. Потім ой як нелегко було скинути зайві кілограми — на допомогу прийшли заняття спортом та правильне харчування.
— Чого ви не їсте?
— Їм усе — неможливо себе весь час обмежувати. Але віддаю перевагу натуральній корисній їжі. От сьогодні, скажімо, їла гречку, яйце, кисломолочний сир, йогурт. До того ж я велика прихильниця свіжих овочів, фруктів. Якщо мені захочеться цукерки, я її з’їм. Але це буде одна цукерка. Так само можу випити чашечку кави, проте не щодня. Я виросла на пшеничному хлібі, пиріжках та картоплі, але зараз мене ніхто не змусить їх з’їсти.
— Іро, зрозуміло, що ви, як і більшість дівчаток, мріяли про красиве життя моделі. Коли ж уперше поїхали працювати за контрактом у Китай, не було розчарування?
— Знаєте, я виросла на ідеалах моди 90-х, коли справжньою подією ставали покази колекцій елітного одягу всесвітньо відомого модельєра Джанні Версаче, який демонстрували його улюблені топ-моделі Клаудіа Шиффер, Сінді Кроуфорд, Наомі Кемпбелл, Карла Бруні, Хелена Крістенсен. А коли потрапила за кордон, у мене було таке враження, ніби мрія враз стала реальністю.
Пам’ятаю свій перший макіяж, першу сукню, в якій вийшла на подіум, перше фешн-шоу. Це було схоже на театральну виставу. Недаремно вважається, що мода межує з мистецтвом. Єдиний мінус у тому, що справді цікаві роботи — зйомки для відомих журналів, рекламних компаній — трапляються не так часто. А в основному робота моделі складається зі зйомок для каталогів чи інтернет-магазинів, показів під час фешн-шоу, де мало якоїсь творчості.
— Яка з країн, де вам довелося побувати, вас найбільше вразила?
— Мене вразили і Китай, і Таїланд, й Індія, й Індонезія... В основному працювала на Близькому Сході та в азіатських країнах, де котирувався мій тип зовнішності. Якщо говорити про азіатський модельний бізнес, то там, безсумнівно, віддають перевагу світлошкірим дівчатам (світла шкіра вважається ознакою аристократизму). Скажімо, в Індії багато знімалася в рекламі й навіть в одному фільмі, оскільки маю певні акторські здібності. Збираючись у подорож до тієї чи іншої країни, аби краще її зрозуміти, глибше вивчала її історію, культуру. Наприклад, перед мандрівкою до Афін проштудіювала роботи грецьких філософів, перечитала міфи Древньої Греції.
Коли відвідуєш потім, скажімо, головний храм Афінського акрополя Парфенон чи споглядаєш сліди знаменитого храму Посейдона на мисі Суніон, пригадуєш пов’язані з ними легенди й відчуваєш при цьому особливі емоції. У перші два місяці проживання в Делі обходила всі тамтешні храми й узагалі можу похвалитися тим, що добре розуміюся на індійській культурі й релігії. Загалом у кожній країні цікаво і є що почерпнути. Дуже екзотичні Індонезія, Туреччина. Та чи не найбільше сподобалося в Лівані. У цій маленькій країні мене вразив рівень професіоналізму людей, із якими працювала: у мене багато фоторобіт пристойного рівня, та найкращі зроблені саме там. Досі до них повертаюся, із задоволенням показую. На Філіппінах стала відомою завдяки участі в телевізійному реаліті-шоу.
— Знаю, що в острівній країні Республіка Філіппіни ви прожили цілих півтора року.
— Найкраще модне шоу в столиці Філіппін Манілі, в якому брала участь, називається «Одружись зі мною в Marriott». Marriott — це готель, у якому щороку за участю найкращих дизайнерів Філіппін проводять виставку весільного вбрання (а філіппінці, повірте, знаються на весільній моді). Уявіть собі: у великому заквітчаному павільйоні, де грає живий оркестр, демонструють просто-таки казкові сукні. Це щось неймовірне, схоже на театральну постановку. Коли вперше побувала на цьому дійстві як гостя, подумала: Боже, взяти б участь у такому шоу! А через рік мене запросили для участі в ньому — навіть без кастингу.
— Ви стали настільки відомою в Манілі?
— Усе завдяки участі в телевізійному реаліті-шоу «Найбезстрашніша», яке знімали аж півроку (зйомки розпочалися в 2016 році, а закінчилися в 2017-му), після чого показали по телебаченню. А його учасницями стали як філіппінські моделі, так і іноземки, переможниці конкурсів краси й навіть одна фітнес-модель, тобто дівчата з індустрії краси. Мені запропонувала взяти участь у кастингу модельна агенція. А згодом стало відомо, що мене відібрали: керівнику й продюсеру реаліті-шоу сподобалося те, що я нетипова модель. Можу без зайвої скромності сказати, що це справді так. Адже не всі моделі мають певний рівень освіти, переймаються особистісним розвитком і паралельно з модельною кар’єрою займаються іще чимось.
Так от, ми мешкали в готелі, розташованому у джунглях, і брали участь у змаганнях, у яких мали перебороти власний страх. Скажімо, у нас були фотозйомки, під час яких нам на голову виливали якусь багнюку. Або ж нас одягали в надзвичайно складні костюми з майже двометровими головними уборами — і ми мали пройти в них по хиткому містку, що розкинувся над прірвою. При цьому періщив дощ, дув сильний вітер. Проводили й фотозйомку під водою, і дівчатам, котрі не вміли плавати, було непереливки. Мушу сказати, на той час в індустрії краси пройшла Крим, Рим і мідні труби, проте зйомки того телешоу стали найскладнішим, що пережила за всю свою модельну кар’єру.
Уявіть собі, після насиченого подіями дня нас будили посеред ночі й везли до якогось павільйону, де ми мали танцювати філіппінські національні танці. І, знаєте, в мені прокинувся дух борця. Як наслідок, перемогла в багатьох змаганнях. В одному з конкурсів потрібно було якнайшвидше випрати одяг — воду при цьому доводилося носити відром зі струмка. Усі думали, що я така собі білоручка. Та вони не знали, що в мене бабуся живе в селі, я проводила там усі шкільні канікули й допомагала їй прати в річці. Тож для мене це завдання стало найлегшим, і я впоралася з ним найпершою.
Члени журі були дуже здивовані: «Ти справді вмієш добре ходити по подіуму, позувати, але при цьому, виявляється, ще й умієш прати вручну!». Я їм відповіла: ви не знаєте української жінки! То був дуже цікавий досвід. А після телешоу мене запросили до співпраці місцеві дизайнери, до того ж моєю персоною зацікавилися журналісти. Ось так я стала там дещо відомою. Чому в Республіці Філіппіни мені було легко? Свого часу ця країна була колонією Іспанії, потім — Америки. Тож місцеве населення спілкується англійською — це в них друга державна мова.
— А ви також добре володієте англійською?
— Так. Хоч під час моєї першої закордонної поїздки я нею володіла слабо. Але, знаєте, сама робота моделі підштовхує тебе до вивчення мови. До того ж, розмовна практика — велика сила. Так що розмовна англійська зараз у мене на дуже високому рівні.
«В індустрії краси досить жорсткі правила гри»
— От ви говорите: приходиш іноді на кастинг — і виявляється, що ти 250-та. Як не впасти духом, коли обирають інших, а перед тобою зачиняють двері?
— Знаєте, в чому найбільший мінус модельного бізнесу? Він дуже негативно впливає на самооцінку. Щодня ми проходили десятки кастингів, і комусь казали «так», а комусь — «ні». Тобто тебе щодня оцінююють, неначе сканером перевіряють. Іноді погортають твоє портфоліо, поглянуть на тебе й запитають, який у тебе вік, зріст. А можуть просто його відкрити й мовчки жбурнути межи очі.
— Тобто ніхто не церемониться?
— Ні. Професія моделі не є гламурною. Гадаю, протилежне уявлення про неї склалося завдяки 90-м, коли топ-моделей було рівно шість осіб — усі вони отримали свої мільйони й досі пожинають плоди слави. Для решти ж це звичайна робота. І, знаєте, більшість моделей одягу, які демонструють дівчата, вони не носять у звичайному житті, бо не мають змоги його купити. А щодо кастингів, то не зустрічала такої моделі, котра б не плакала, у якої емоційна напруга не виливалася б в істерику, хто б не пережив депресії й не почав сумніватися у своїй зовнішності.
— І з вами було щось подібне?
— Звичайно. Річ у тім, що клієнт, як правило, шукає свій типаж, у нього є своє бачення зовнішності моделі. Якщо він шукає блондинку, а ти шатенка, зрозуміло, у такому разі тобі нізащо не віддасть переваги. Але дуже важко сприймати відмови на свій рахунок. Так, я від модельного бізнесу натерпілася сповна, наплакалася, настраждалася, навіть кидала його — було всяке. Потрібно розуміти, що в цій індустрії досить жорсткі правила гри. Водночас, без усякого сумніву, це хороша школа життя. До того ж, модельний бізнес відкриває круті перспективи.
Чого варта лише можливість побачити світ. Повернувшись уже після першої закордонної поїздки додому, я зрозуміла, що змінилася. Можна прочитати книгу чи подивитися кінофільм, які тебе вразять, змусять щось переглянути в собі. А можна пожити в іншій країні — це те, що тебе неодмінно змінить. У багато країн я поверталася двічі-тричі. У багатьох лишалася надовго. У тій же Індії провела майже рік, у Таїланді — півроку, на Філіппінах, як вам уже відомо, — півтора року. У мене є друзі на всіх континентах. Тобто, хоч я українка, почуваюся частиною світу.
— Цікаво, як вам удавалося на новому місці щоразу пристосовуватися до місцевої кухні.
— Раніше була експериментатором і пробувала все, навіть гострі страви. Найбільш гостра їжа в Індонезії: її тільки понюхаєш — уже сльози на очі навертаються. Приїжджаючи до нової країни, вибирала з місцевої кухні те, що смакувало, а загалом готувала сама. Тому найперше потрібно розпитати, де супермаркет, а ще — вуличний ринок, аби мати змогу купувати овочі та фрукти і якось виживати. Бо чого бракує в екзотичних країнах, так це європейських продуктів. Тобто труднощі з харчуванням існували весь час. Тому, вирушаючи в чергову поїздку за кордон, ми вже знали, що краще прихопити із собою два пакети гречки, чай тощо.
Скажімо, мені зовсім не смакує тайська кухня, для якої характерні поєднання солодкого, солоного й гіркого. Чи не в усі страви там додають кокосове молоко, після чого в роті з’являється солодкий присмак. Тому я прожила в Таїланді півроку й потім поверталася туди разів три чи чотири, але так і не змогла полюбити тайської кухні. Натомість китайська або японська кухня мені дуже смакує. А стосовно харчування, то я наголошую нині своїм ученицям, що ми, моделі, повинні вміти готувати їжу самі — у чужій країні це неодмінно стане в пригоді.
— Ви згадали і про питання безпеки в іншій країні.
— Так, це питання дуже актуальне. Потрібно розуміти, що ми красиві дівчата, а тому нам, будемо говорити правду, небезпечно скрізь. Якщо ж ти їдеш у країни Азії, де білошкіра жінка завжди була таким собі трофеєм, чимось екзотичним, що викликало підвищену цікавість, потрібно неодмінно враховувати ці особливості. Особливо небезпечно в мусульманських країнах. До речі, модельна агенція увесь час про це попереджає.
«Мені хотілося б, щоб професію моделі поважали»
— Ви ніколи не потрапляли в халепу?
— Потрапляла. Скажімо, в Делі молодий чоловік переслідував мене посеред білого дня, тож змушена була втікати. Дивним є те, що навіть своїм виглядом не провокувала його — була одягнена в довгу сукню. Завжди знала: у консервативних країнах, де взагалі не йдеться про якісь дошлюбні стосунки й молоді люди не можуть зустрічатися публічно, іноземка в шортах та майці може викликати нестандартну реакцію. Тому одягалася набагато скромніше, аніж вимагалося. Але бувають прецеденти, коли ти їдеш на кастинги, які передбачають певний дрес-код: клієнт повинен бачити твоє тіло, тож одяг має бути в обтяжку, що неприпустимо на вулиці в тій же Туреччині.
Так, у Стамбулі я прибула на кастинг у легінсах, відкритій майці й туфлях на високих підборах. Наш автомобіль підвіз мене до місця кастингу і, трохи від’їхавши, чекав — я мала лише перейти дорогу. Та досі пам’ятаю осуд у поглядах перехожих. Завжди потрібно пам’ятати: якщо ти їдеш у країни з, так би мовити, підвищеним ризиком, повинна найперше сама подбати про власну безпеку. Маєш нічим не ображати місцевих жителів — не тільки зовнішнім виглядом. Наприклад, у Таїланді нас попередили, щоб у жодному разі не згинали грошових банкнот, бо на їхньому лицьовому боці зображений король, і це розцінюється як неповага до нього.
— От ви побували у стількох країнах. Невже в жодній із них вам не хотілося лишитися?
— Коли мені ставили подібне запитання, завжди відповідала: лишуся там, де буду щасливою і зможу реалізувати свій творчий потенціал. Я зрозуміла просту річ: не в усіх країнах світу ти можеш прижитися. У деяких із них легше заробити гроші й, відповідно, створити зону комфорту, але в людей дуже важкий менталітет — ти розумієш, що тобі нема про що поговорити з іншими й навряд чи ти знайдеш тут друзів. Не хочу говорити нічого поганого про країни, в яких побувала, але я не бачила там свого майбутнього, не уявляла себе через 20—30 років. Були куточки світу, де почувалася комфортно й думала, що можу там осісти, проте обставини складалися так, що я їх полишала.
От багато хто думає, що десь краще. Люди просто не знають, як це місяцями не мати можливості поговорити з кимось українською мовою. Як це, коли ти прокидаєшся на Великдень рано-вранці, а його ніхто не святкує, і дзвони не дзвонять. Як це, коли ціле літо +40 градусів зранку, коли немає ні весни, ні осені. Насправді нас оточує така велика кількість простих життєвих радощів! Мабуть, їх потрібно вилучити, аби ми все це оцінили. Мене й зараз кличуть в інші країни: мовляв, повертайся. І, на жаль, не чула жодної подібної пропозиції у власній країні. Та я продовжую тут працювати. А там буде видно. Тим же, хто вірить, що виїзд за кордон є магічною пігулкою, яка врятує від усіх бід, хочу сказати одне: можна бути як щасливим, так і нещасним і там, і тут.
— Красива зовнішність допомагає вам у житті?
— Знаєте, я мала досить консервативне виховання. Моя родина виховала мене таким чином, що зовнішність — це не головне. Тому я з дитинства велику увагу приділяла навчанню. У мене синдром відмінниці, і навіть моделлю я прагнула стати професійною. Більше того, мені дуже хочеться, щоб люди цю професію поважали. Узагалі ж українські жінки благословенні Богом — у нас класна генетика, ми справді дуже красиві. Чи нам це допомагає?
— Іро, думаю, для своїх юних леді ви великий авторитет, адже досягли всього того, про що вони лише мріють.
— Знаєте, у нас такий собі клуб елітних панянок. Ми відвідуємо театр, переглядаємо балет, слухаємо класичну музику й ведемо світські бесіди. У дівчат горять очі, вони говорять, що їхні однолітки не мають такого товариства. Окрім усього, я пропагую ідею домашнього етикету: вважаю, що і вдома маємо їсти зі столовими приборами й не в халаті — так виховується самоповага. Мені хотілося б, щоб наша молодь розвивала в собі смак — у їжі, музиці, одязі. Постійно говорю дівчаткам: дивіться на мене і знайте, що я не завджи була такою. Я із провінції, увесь час допомагала бабусі в селі, умію садити картоплю, робити всю хатню роботу. Але в мене була мрія стати кращою.
