Оксана Вдовиченко — народна майстриня Національної спілки народних майстрів України. Її ляльки-мотанки впізнають, вирізняють iз-поміж інших.
Вони вже є по всьому світу. Майстриня недавно повернулася з етнофестивалю, що проходив у Польщі у «Дворику традицій» польки Ґражини Заремби-Шуби.
Мисткиня ділиться враженнями від мандрів, розповідаючи про своє улюблене заняття.
Усе з любов’ю до дрібниць
«Ця подорож — саме те, що мені потрібно було побачити», — зізнається Оксана. Майстриню захоплювало все: природа, чистота, квіти, плетені скатертинки на столиках, оригінальні штори на вікнах, привітність господарів, непоспішність, а навпаки — розміреність у бесідах.
Полячка Ґражина Заремба-Шуба вже давненько уподобала ляльки, які робить Оксана Вдовиченко. «Якісь вони особливі», — зазначила поціновувачка й запросила провести майстер-класи на етнофестивалі, який проводить практично на своєму обійсті — у «Дворику традицій».
Оксана Вдовиченко у Польщі занурилася в теплу родинну атмосферу. Все було цікавим і продуманим до дрібниць. Українка ледь встигала все занотовувати й фотографувати, щоб потім пильніше все розгледіти і навіть вивчити.
На фестивалі були представлені національні кухні й віртуальні подорожі по світу. Зібралися люди, залюблені у свою справу.
Оксана з цікавістю слухала лекції про В’єтнам, Мадагаскар, насолоджувалася сербською музикою, смакувала польські страви. Й особисто встигла подивувати поляків і гостей фестивалю.
Вони уважно, крок за кроком, робили українську ляльку-мотанку.
Чи де в світі є така? А якщо ще вкласти в роботу частинку душі, загадати бажання — воно неодмінно здійсниться. Оксана сама в те вірить, тому й переконала гостей фестивалю.
А ще приємно здивувала, зробивши із сіна ляльку, яку зазвичай роблять в Україні до Купайла і сонцестояння.
Усі ми родом з дитинства...
Ще маленькою Оксана не просто бавилася ляльками, вона їх любила наряджати. Обов’язково щось шила, в’язала, вишивала.
Народилася Оксана на Запоріжжі, у невеликому містечку Дніпрорудне. Прикладом у всьому для неї були мама і тато. Бабуся — вчителька української мови, що на Сумщині, навчила вишивати.
Оксана пам’ятає її велику ляльку україночку — подарунок від учнів. Так ось, сорочечка у ляльки після прання стала негодна (некрасива). Бабуся попросила Оксану вишити сорочечку на ляльку. Вийшло красиво. Бабуся була у захваті.
Після школи Оксана поступила в технічний вуз Києва. Так і живе в столиці.
«Якось потрапила на майстер-клас до пані Валентини Бердник-Сокоринської. Дуже вдячна їй, бо для мене це виявилось подією», — розповідає Оксана. Вся майстерність, що взяла з дитинства від рідних, згодилась і надалі на вищому рівні. Спочатку робила ляльки для друзів. Спостерігала, як щоразу, коли друзі брали ляльку до рук, у них в душі та в очах щось змінювалось. І вона дуже раділа, що дала близьким часточку емоцій та якоїсь древньої пам’яті. Хтось зі знайомих доречно зауважив, що відчуває добру енергетику ляльок.
Усе частіше Оксана Вдовиченко почала брати участь у фестивалях, ярмарках, майстер-класах. Дуже любить працювати з дітками, бо українська культура, дух предків повинні до них перейти і зберегтись для наступних поколінь.
«Лялька-мотанка — це диво, яке залишили нам наші предки. Це і добра забавка для дитини, і медитативна річ, і річ, що приносить затишок у дім. Коли береш до рук добру ляльку-мотанку, розумієш, чим така жива річ відрізняється від фабричної, бо сам спосіб творення ляльки з натуральних матеріалів допомагає передати тепло і любов майстра, який її створив», — розповідає Оксана.
Оксана каже, що все, що творить руками, майструє в ім’я любові до рідної землі — України. Українська культура збереглась від дідівпрадідів, відроджується, дякуючи багатьом жінкам-майстриням та талановитим чоловікам, і займає почесне місце у світі.
«Я свято вірю у відродження. Існує теорiя, що економіка залежить від ідеології. А ідеологія — частина традиції і культури народу. Традиціями та культурою ми багаті. Будемо наближувати час процвітання», — ділиться думками Оксана Вдовиченко.
Мотанка для королеви
Ляльки Оксани Вдовиченко розходяться по світу. Багато їх у Європі, є в Канаді. А то була така дивина. Оксану попросили виготовити ляльку-мотанку для колекції королеви Англії Єлизавети. Які ж були хвилювання.
Та Оксана зібралася з почуттями й зосередилася на виготовленні ляльки-українки. Тепер із гордістю тримає в руках лист-подяку від королеви.
Лялька, як твердить майстриня, — це перехід із невидимого у видиме. Це саме та тонка енергія, яка з’являється і доповнює цей світ своїми особливими фарбами, енергетика, яку вона дарує людям, і вони надихаються нею.
Оксана Вдовиченко постійно вдосконалює свою майстерність: додає вишивки, кольорів. Її ляльки і справді, мов живі. Дехто навіть вірить у їхню силу й, приміром, обирає для подарунку молодятам.
Її нерозлучників дарують на весілля, щоб так — рука в руцi — пройшли життям у мирі, коханні, злагоді. Часто дарують на річницю весілля, щоб не гасло кохання, щоб мудрість передавати онукам.
Ляльки Оксани Вдовиченко виготовлені з натуральних тканин iз використанням вишивки і з дотриманням традицій при виготовленні. Монетки та зерно в мішечку — основа ляльки. Червоні коси — це незаміжня дівчина.
Мішечки в руках iз зернинами — на гарний добробут у житті. Дарували цю ляльку для заможності в родині, щоб водилися гроші та достаток. Придбавши ляльку, варто її наректи ім’ям і загадати бажання.
