Можна скільки завгодно дивитися, як палає вогонь на переповненому сміттєзвалищі, затягуючи небо чорною кіптявою.
Можна скільки завгодно спостерігати, як карпатськими річками несе цілі острови пошматованого поліетилену і пластику, провокуючи транскордонні скандали з європейськими сусідами.
Можна скільки завгодно вернути носа від відстійників, на які перетворилися колись зарослі пахучими лікарськими травами ярки на узліссі.
Доки не з’явиться не лише міністерство, а й цілком конкретні мешканці міст-сіл-посадових кабінетів, яким від таких видовищ очі на лоба полізуть. І захочуть вони простір, у якому народилися і тепер дітей своїх виховують, перетворити на щось придатніше й природніше...
Навіщо накопичуємо бруд?
Звісно, обтічні узагальнення і заклики мало кого схвилюють. Конкретика прагматичніша. Наприклад, тільки за сміття, яке маленька Тиса постійно «транспортує» своїми водами з України в Угорщину, де його виловлюють і переробляють, ми щороку сплачуємо штрафи на десятки тисяч євро.
На благословенному Закарпатті досі пручаються побудові сміттєпереробних заводів, а тим часом увесь непотріб скидають у ріки або закопують уздовж берегів. Це звична картина чи не для всього південного узбіччя Карпат. Від витоку і до Рахова Чорна Тиса тече майже 40 кілометрів.
За цей час вона вимиває з берегів тонни непотребу. І жодного полігону або сміттєпереробного заводу. Які б інвестори не приходили, — неможливо провести громадські слухання.
Міське сміттєзвалище Рахова розташоване просто над Чорною Тисою, нависаючи над річкою. У 2005 році його офіційно мали закрити, але досі його експлуатують, щомісяця завозячи сюди понад 200 тонн непотребу.
У мерії Рахова якось попросили дозволу розширити сміттєзвалище, натомість отримали кримінальне провадження. Хоча й зізнаються: полігон дуже небезпечний саме через близкість до річки.
Проте ті, хто таки хоче жити у спільному чистому просторі, знаходять способи його організувати.
Недавно в селі Квасове на Берегівщині вдванадцяте пройшла унікальна толока — День Дунаю. Це спільний пан’європейський захід, який відзначається щорічно у середині літа в чотирнадцяти країнах басейну цієї річки.
В Україні до басейну Дунаю належать басейни річок Тиси, Пруту та Сірету та дельта самого Дунаю.
Цього року обрали тему «пластикові пірати і лицарі». Нові пластикові пірати замість золота збирали пляшки. Як розповіла Олена Марушевська, організатор заходу, національний експерт у Міжнародній комісії із захисту річки Дунай від України, точно обсяги засмічення Закарпаття ще ніхто не знає. Але найпроблемнішими лишаються сезони паводків:
«У 2013 році ми організували акцію, щоб порахувати, скільки сміття пливе через Латорицю, — натягнули сітку через ріку. За п’ять днів назбирали пластику на 10 вантажівок! Угорщина щороку виставляє Україні штраф 30 тисяч євро за пляшки, які вона збирає на своїй території. Але це не тільки проблема України, — пляшки на Тисі пливуть і з Румунії...».
«Будувати на річках стаціонарні конструкції, які б збирали пластик, нереально, — переконаний Олег Кисіль, керівник Басейнового управління водних ресурсів річки Тиса. — Вода знесе такі споруди. Доцільніше робити так, щоб пластик не потрапляв туди. Вихід — встановлювати сміттєсортувальні та сміттєпереробні заводи у низинних районах».
Разом прибирається швидше
Цього року на толоку до Квасова з Угорщини разом з іншими волонтерами приїхав Міклош Голой-Корпош. За минулий рік волонтери витягли з Тиси 10 тисяч тонн пластикового непотребу.
Андрій Бублик, представник «Кока-кола Беверіджиз Україна», яка щороку підтримує свято, переконаний, що настане той день, коли Тиса не принесе в Дунай жодної пластикової пляшки і в Чорному морі не знайдеться пластикового сміття. Адже Україна цього року вже почала адаптувати своє екологічне законодавство до цивілізованих європейських параметрів.
«Ми переходимо до Басейнового принципу управління водними ресурсами, — пояснив Павло Гвозденко, заступник Голови Державного агентства водних ресурсів України. — Раніше управління здійснювалося за адміністративно-територіальним принципом. У кожній області й раніше проводили окремі заходи, — чи то за місцеві кошти, чи державні. Але програми області мали кожна свою: хтось річку очищує, інший забруднює — і ефекту немає. Тепер прийнято рішення: якщо оздоровлюємо, то весь басейн річки. Всі європейські країни так працюють, і ми мусимо міняти підходи».
На рівнинній Україні смітники до сусідів водою не відносить, тут інша проблема: що робити з переповненими сміттєзвалищами. Епопею з львівськими сміттєвозами-«далекобійниками», сподіваємося, таки закриють закордонні інвестори, з якими нарешті домовилася тамтешня влада.
А, скажімо, на Полтавщині дилему «бути чи не бути» новим сміттєвим териконам на родючих чорноземах, разом iз міжнародними консультантами вирішують місцеві науковці.
«Субрегіональна стратегія поводження з відходами для Полтавської області» розроблена за підтримки Deutsche Gesellschaft f?r Internationale Zusammenarbeit (GIZ) GmbH у рамках міжнародного проекту «Реформа управління на сході України». За офіційними статистичними даними, у Полтавській області щорічно утворюється близько 3 мільйонів кубічних метрів ТПВ, які видаляються на санкціоновані звалища і полігони. Станом на початок минулого року в області налічувалося 674 організовані звалища та полігони твердих побутових відходів. За даними проведеної інвентаризації, тільки 71 (близько 10 відсотків) з усіх звалищ і полігонів паспортизовані й є контрольованими місцями видалення відходів.
Решта ж створена й функціонує без належного проектного обґрунтування та паспортизації. Більшiсть сміттєзвалищ експлуатуються без необхідного інженерного забезпечення та моніторингових досліджень їх впливу на довкілля.
Цього літа в рамках розробленої в області спеціальної програми (її, до речі, готували фахівці Полтавського національного технічного університету імені Юрія Кондратюка) почали реконструкцію одного з найпроблемніших сміттєзвалищ області — Пирятинського.
Щоб налагодити систему збору твердих побутових відходів на території Пирятинської ОТГ, передбачено облаштування трьох котлованів, які вимостять геомембрани плівкою з пошаровим похованням (шар сміття — шар землі), вивільнення майданчика під сортувальну лінію для вторинної переробки сміття, яке не підлягає захороненню, і облаштування господарської зони (санітарний бар’єр, контрольні свердловини, пожежні резервуари).
Після реалізації проекту, який планується завершити вже до кінця цього року, буде реалізовуватися наступний етап: придбання та встановлення сміттєсортувальної лінії на умовах співфінансування з обласного бюджету — з фонду охорони навколишнього середовища і бюджету міської ОТГ.
Останніми роками за рахунок власних бюджетних коштів із залученням коштів обласного бюджету, місцевого сироробного заводу (за соціальною угодою) та місцевих підприємців тут ліквідували несанкціоноване звалище на проїзді до полігону, облаштували асфальтований заїзд, огорожі в’їзду, шлагбаум та вагончик для працівників сміттєзвалища.
Ці роботи стали піготовчим етапом для реалізації сучасного проекту «Будівництво полігона твердих побутових відходів для міста Пирятин Пирятинського району Полтавської області на місці існуючого невпорядкованого сміттєзвалища».
Загальна кошторисна вартість проекту становить понад 14 мільйонів гривень. Цього року планують виконати роботи на суму близько 6 мільйонів гривень за рахунок обласних коштів та бюджету міської ОТГ.
Це — будівництво першого котловану з облаштуванням гідроізоляційного екрана та дренажної системи з укладанням у нього всього наявного сміття, продовження асфальтованої під’їзної дороги, облаштування господарської зони (дезбар’єр, приміщення для складування вторинних ресурсів), опоряджувальні роботи (пожрезервуари, під’їзна дорога до пожрезервуарів, майданчик для миття контейнерів, огорожа території, озеленення, спостережні свердловини).
Зверніть увагу: від початку до кінця в усіх реалізованих з утилізації сміття роботах беруть участь як міжнародні, обласні та міські структури, так і місцеві підприємці. Швидше за все, без ініціаторів «з народу» з конкретними іменами та прізвищами жоден наймасштабніший проект не те що реалізувати — навіть запланувати не вдалося б.
