Голова Національної спілки журналістів Сергій Томіленко: «Частина редакцій свідомо зволікає з роздержавленням»

— Пане Сергію, як ви оцінюєте сьогоднішній стан справ із роздержавленням газет? Адже виглядає так, що більшість редакцій вже не встигнуть зробити це до 1 січня 2019-го, отже, будуть позбавлені ліцензій.

 

— Так, формально трирічний термін, наданий законодавством, закінчується. Однак остаточні підсумки можна буде  підбивати десь у вересні-жовтні, а відповідно сформується і якесь рішення щодо позиції на 1 січня 2019-го. Зараз іде активне «підтягування» процесів реформування, розпочатих колективами редакцій. Тож є всі підстави сподіватися, що більшість комунальних газет таки будуть реформовані до кінця року. Однак є чимало редакцій, які дійсно можуть не встигнути — хтось через бойкот чи відверто ворожі дії органів місцевого самоврядування, хтось — через незавершені судові справи, хтось — з інших подібних причин. Це — своєрідна група ризику.

 

До слова, як певний інструмент протидії тим, хто свідомо заважає журналістським колективам й ігнорує інформаційну політику держави, НСЖУ впровадила антирейтинги «Вороги реформування». За подачею редакцій раз на рік укладаємо такий список і, треба сказати, в деяких випадках це допомагає вплинути на ситуацію. Для прикладу, саме після оприлюднення такого рейтингу минулого року було вирішено конфлікт у Пулинській районній газеті Житомирської області. В результаті головний редактор надіслала нам протокол про порозуміння, підписаний нею та керівництвом району, де було прописано всі наступні практичні кроки райради та райдержадміністрації щодо виконання Закону «Про реформування державних і комунальних друкованих ЗМІ». Зараз газета успішно реформується. 

 

Водночас є випадки, коли місцева влада вводить в оману і Спілку журналістів, і профільний комітет Верховної Ради, й інші структури. І замість того, щоб визнати власну вину, намагається перекласти її на керівника та колектив редакції. Як приклад такого цинізму, можна назвати позицію голови Тростянецької райради Сумської області пана Коржа. На запити Спілки та профільного комітету ВР він слав відписки про те, що райрада готова приймати відповідні рішення, але оскільки у тростянецькій газеті відбулися кадрові зміни, то, мовляв, чекають від редакції зустрічних пропозицій щодо процесу реформування.

 

А насправді, сама райрада влаштувала ці «кадрові зміни», незаконно звільнивши головного редактора газети Павла Зленка. Відтак її керівництво почало посилатися на обставини, що там нема редактора, тож нема кому подати відповідну документацію і таке інше. Більше того. Суд поновив Зленка на посаді, але ні виконавча служба, ні інші відповідні структури, ні сама рада не роблять нічого, аби забезпечити виконання судового рішення. У результаті — поновлений на посаді редактор так і не має можливості виконувати свої обов’язки. 

 

Не можна не згадати про недосконалість самого закону про роздержавлення преси. Коли він напрацьовувався, то передбачалося, що потім його вдосконалюватимуть, але так не сталося. Втім, ідеальних законів нема, а нахабні чиновники і далі шукатимуть лазівки й у будь-якому покращеному варіанті. Не так давно надійшла інформація від колег з Херсонщини, що міська рада Нової Каховки ухвалила рішення про надання згоди на заснування друкованого ЗМІ комунальним підприємством місцевого телерадіомовлення. Міська рада вирішила, як що закон не дозволяє бути засновником їй самій, то можна передати цю місію підконтрольним КП, адже закон цього не забороняє. І такою прогалиною в законодавстві скористалися не лише на Херсонщині. Місцеві чиновники чомусь ніяк не можуть усвідомити, що взагалі не повинні впливати на редакційну політику ЗМІ.

— З якими саме проблемами щодо реформування редакції зверталися до НСЖУ за допомогою найчастіше? Це були конфлікти з місцевою владою?

 

— Ні. Закон не є документом якоїсь прямої дії, його треба імплементувати, виконати, а для цього — правильно провести цілу низку специфічних процедур, які є для редакторів цілком новою діяльністю. Тому найгострішою потребою було (для частини наших колег і досі залишається) отримання відповідних знань та консультацій: як правильно оформляти документацію, «розрулювати» питання з державними реєстраторами щодо майна, приміщень, подальшої співпраці з колишніми засновниками тощо. Надавати допомогу саме в цьому ми й визначили для себе пріоритетом. Друге — це юридична підтримка у захисті прав редакторів та трудових колективів. І аж на тре­тьому місці за кількістю звернень були прохання допомогти у вирішенні конфліктних ситуацій із владою.

 

— Останнім часом дуже багато говорять про ймовірність продовження терміну для реформування редакцій. Що думаєте з цього приводу і якою є позиція НСЖУ?

 

— Дійсно, проводяться різні консультації щодо цього. Як відомо, у парламент був внесений законопроект Вікторії Сюмар із поправками щодо надання можливості продовжити період роздержавлення для тих, хто не всти­гає зробити це до кінця 2018 року. А те, що ухвалу закону з поправками було зірвано, ще раз засвідчило, що депутати не розуміють ні специфіки газет, ні особливостей процесу реформування, ні існуючих реалій. Більшість цікавлять лише власні інтереси та результати майбутніх виборів. На останні ж в Україні впливають в основному телеканали, тож до проблем локальної преси народні обранці байдужі. І немає жодних гарантій, що ми дочекаємось від них якихось усвідомлених рішень. 

 

Позиція ж НСЖУ зараз — це максимальна підтримка редакцій, щоб усі, хто хоче і докладає для цього зусиль, мали змогу встиг­нути провести всі процедури у строк. І ми не хочемо розхолоджувати їх якимись закликами до продовження строків ще на рік чи два. До того ж це може нашкодити нашим колегам, бо тоді депутати в районах можуть собі подумати — а навіщо нам, мовляв, відпускати газети на волю зараз, якщо ми можемо ще рік чи два використовувати їх. Водночас ми не підштовхуємо редакторів і редакції до реформування, бо є прихильниками рішень, максимально усвідомлених трудовими колективами та їхнім керівниками. Частина колег обрала політику усвідомленого зволікання.

 

Вони розраховують на те, що якщо значна частина редакцій не буде роздержавлена, то можна сподіватися на продовження термінів, тому вичікують. І ми не хочемо їх критикувати і підганяти. Бо свобода — це ще й відповідальність. І будьмо чесними — в економічно вільних умовах готові працювати не всі (тим паче, що роздержавлення відбувається в один із найгірших для українських медіа економічних періодів). Не всі бачать і якусь свою перспективу, бо, скажімо, мають дуже маленьку читацьку аудиторію, тож вирішили до останнього нічого не змінювати. В кожного своя ситуація, і кожний має усвідомлювати відповідальність за свої кроки, беручи до уваги всі існуючі ризики. Передусім те, що з 1 січня нереформовані газети опиняться поза законом. 

— Дослідження ситуації показало, що свідомо «гальмують» із реформуванням редакції там, де мають стабільне і щедре фінансування від влади…

 

— Згодний. Але хіба мають такі редакції якісь гарантії ?Ні! Через місяць, приміром, може змінитися керівництво райради чи політична ситуація, і дуже ймовірно, що редактора намагатимуться змінити, а тими коштами будуть шантажувати. Головна ж перевага реформованого видання — це свобода і захищеність від свавілля влади. Так, на вільному ринку теж вистачає ризиків. Але для того, щоб максимально від них убезпечитись, редакторам якраз і потрібно добре вивчити всі можливості і знайти та запропонувати місцевій владі формулу законного, коректного і стабільного переходу в нову форму співробітництва. Тим більше, що Закон «Про реформування державних і комунальних друкованих ЗМІ» не забороняє отримання бюджетного фінансування. Він просто змінює спосіб, в який воно здійснюється — через угоди про висвітлення діяльності органів влади та самоврядування з пріоритетним правом на нього колишніх комунальних газет.

 

— Зважаючи на непоодинокі випадки прагнення місцевої влади мати «зручних» редакторів навіть у газетах, які реформуються, дуже схоже на те, що вона і надалі шукатиме всі можливі способи впливу на редакційну політику, і нема гарантій, що не знаходитиме.

 

— У результаті реформування українські газети в цивілізований спосіб позбавляються прямого впливу влади, а остання — права такого впливу. Відбувається перехід до більш демократичного співіснування. В тому плані, що чиновники повинні будуть звітувати перед громадами, створювати інформаційні приводи, домовлятися про висвітлення їхньої діяльності в газетах. Але відповідну готовність, тобто свідомість і політичну культуру, демонструє зараз мало хто з них. Більшість, на жаль, продовжує розглядати владу як ресурс, а газети — як інструмент впливу для досягнення своїх цілей.

 

Тому дуже багато залежить від особистих якостей редакторів та від готовності колективів жити і працювати по-іншому. Ще раз повторю, що свобода — це відповідальність. І кінцеву відповідальність за редакційну політику нестимуть вже самі редакції. Звичайно, є ризик, що і вже реформовані газети друкуватимуть якусь «джинсу» чи «чорнуху», продаючи площу заради заробляння грошей.

 

Але таке Національна спілка журналістів буде категорично засуджувати! Адже місія преси — це не підготовка будь-якої інформації на продаж, аби заробити. Це — забезпечення суспільства правдивою, повною, об’єктивною і збалансованою інформацією. І якщо провести аналогію, наприклад, із хлібозаводом, то те, що його працівники мають доступ до замісу тіста для випічки хліба, зовсім не означає, що вони мають право насипати туди сажі. Так само і журналісти зобов’язані дотримуватися чітко прописаних професійних стандартів. Врешті-решт, найбільша цінність для ЗМІ — це репутація і довіра аудиторії, на яких базується успіх газети, і які неможливо здобути чи зберегти, зловживаючи своїми правами та публікуючи брехливу інформацію.

 

До речі, на початку червня я брав участь у конгресі Європейської федерації журналістів. Окрім інших актуальних питань, як от безпека журналістів та захист їхніх трудових прав, там обговорювали і проблему згортання певних демократичних свобод. Бо навіть у цивілізованих європейських країнах — наприклад, Польщі чи Угорщині — сьогодні, на жаль, відбуваються такі процеси, і це дебатується. Ідеальних моделей роздержавлення у них теж не було. У Польщі, приміром, багато газет свого часу увійшли до німецьких медіа-холдингів, і фактично втратили самостійність та національну самобутність, бо стали уніфікованими. Все це варто вивчати й обговорювати, але це вже проблеми вільного суспільства, тобто вже іншого порядку. Наразі ж ми очікуємо від нашої реформи того, що громади отримають незалежні газети, створені незалежними колективами, які матимуть змогу працювати за професійними стандартами.