Про що мовчить Зеленський. Кому після війни належатимуть ключі від українських надр?
Хоча нам цього прямо ніхто не каже, але ми розуміємо: нас ведуть негативними сценаріями. >>
Спочатку відібрали Мову: держпідприємство «Електронмаш» намагаються знищити за класичною схемою
31.07.2018
Виробниче об’єднання «Електронмаш» опинилося у сфері чиїхось інтересів.
Орієнтир на руйнацію та безперспективний розвиток інформаційного простору України — такий вибір нерозважливо втілює в життя Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, необґрунтовано самовільно позбавивши трудовий колектив підприємства власності 64 675 тис. грн., за рахунок якої існуюча державна частка статутного капіталу з 43 118 тис. грн. була збільшена до 108 183 тис. грн., й безпідставно звинувативши генерального директора флагмана виробництва комп’ютерної техніки Державного підприємства «Електронмаш», яке на даний момент підпорядковане тому ж таки міністерству, в низці зловживань владою та службовим становищем, заодно без довгих роздумів і зволікань звільнивши його з займаної посади, що, в свою чергу, викликало справедливе обурення трудівників та дощенту зруйнувало творчу атмосферу їхньої багаторічної співпраці, воднораз перетворивши її в постійне невдоволення та суцільний бедлам.
І це в той час, коли жителі планети перебувають на гребені хвилі третьої світової революції — інформаційної (перша, до речі, сільськогосподарська, друга — науково-технічна), яка й визначить найближчим часом долю не лише окремих країн, а й людства в цілому. А ще обов’язково варто зазначити, що її основу складає суцільна комп’ютеризація як виробництва, так і всього нашого життя, для чого з ініціативи провідних науковців та за підтримки республіканського уряду завбачливо й було створено свого часу ДП «Електронмаш».
«Дніпро», з якого все почалося
Аж дивно неабияк, що до такого безуму докотилися. Адже саме Україна та Київ зокрема наприкінці 40-х років минулого століття дали старт розвитку кібернетики, про яку заборонялося навіть згадувати в тодішньому Радянському Союзі. На 1947 рік припадає виникнення в стінах АН України лабораторії моделювання й обчислювальної техніки, через три роки в якій під керівництвом академіка Сергія Лебедєва було створено першу в Європі малу електронну машину «МЭСМ» на електронних лампах.
До того ж ця лабораторія стала базою для Обчислювального центру АН України, що згодом був реорганізований в Інститут кібернетики, яким упродовж двох десятиліть керував провідний український вчений у галузі математики, кібернетики, обчислювальної техніки та систем управління академік СРСР і віце-президент АН України Віктор Глушков. Саме Віктор Михайлович виступив з ідеєю створення універсальної управляючої машини на базі напівпровідникових елементів, що значно здешевлювало її масове виробництво. З цим складним завданням досить успішно впоралися молоді спеціалісти, що прийшли в Інститут кібернетики з Київського політехнічного інституту.
У надзвичайно стислі терміни ними була створена управляюча машина широкого призначення (УМШП), яка отримала назву «Дніпро». Серійне її виробництво потребувало значних виробничих площ і потужностей. Тому одночасно з розробкою УМШП «Дніпро» на виділених розпорядженням голови виконавчого комітету Києво-Святошинської районної ради 12 га землі радгоспу «Совки» всього за два роки споруджується також Київський завод електронних обчислювальних і керуючих машин (завод ВУМ) — головне підприємство створеного в подальшому Київського виробничого об’єднання «Електронмаш». Ще принагідно варто додати, що в 1993 році ВО «Електронмаш» стало науково-виробничим об’єднанням «Електронмаш», а в 1998 році Київський завод електронних і керуючих машин перейменовано на Державне науково-виробниче підприємство «Електронмаш».
Узагалі історія Київського ДП «Електронмаш» починається з 1 січня 1965 року, фактично зі створення заводу ВУМ. Тоді як насправді останній лише у березні того ж року розпочав випускати готову продукцію. А ще історія підприємства мимовільно поділена на дві частини.
Перша з них займає період 1965—1989 років, а друга — з 1990 року і донині. Тож перші 25 років виробничої діяльності об’єднання припали на період планової економіки колишнього Радянського Союзу, коли «згори» спускалися планові завдання щодо виробництва засобів обчислювальної техніки, а постачання по кооперації матеріалів і комплектуючих здійснювалося понад 700 підприємствами тодішньої країни. Тому проблем із цим, як і з відвантаженням готової продукції, практично не виникало. Морока виникала хіба що з виробництвом продукції понад замовлення, для чого, в свою чергу, в усіх постачальників необхідно було «вибити» понадпланову комплектацію. Але й ці питання навчилися залагоджувати. Адже вони прагли постійно розвиватися та нарощувати виробничі потужності. Тим більше що неабияк вражали й фінансово-економічні показники розвитку підприємства, які постійно зростали.
Прибуток є власністю трудового колективу
Останнє не могло залишитися непоміченим, у тому числі й на найвищому урядовому рівні тодішнього Радянського Союзу. Зокрема, постановою Ради Міністрів СРСР № 964 від 14.08.1986 р. (Наказ Міністерства приладобудування засобів автоматизації та систем Управління СРСР № 420 від 29.08. 1986 р.) Київське виробниче об’єднання «Електронмаш» (правонаступником якого стане вже вище згадуваний ДНВП «Електронмаш») з 1 січня 1987 року було переведено на повний господарський розрахунок. До того ж дещо пізніше листом заступника міністра приладобудування засобів автоматизації та систем Управління СРСР Смірнова Є.Б. від 10.03. 1988 р. № ЕС-50/1944 було поінформовано КВО «Електронмаш», що задля експерименту, з огляду на підвищення продуктивності праці, надано дозвіл закріпляти, у відповідності з трудовим внеском, кожному працівнику частку прибутку, використану на поповнення основних фондів із наступним нарахуванням доходу.
Дозвіл на самостійне визначення порядку закріплення частки вартості основних фондів було надано заступником міністра радіопромисловості СРСР. Із цих урядових рішень без зайвих пояснень видно: вже всі добре розуміли, що економіка тодішньої країни не справляється зі своїми завданнями, тріщить по швах та що її треба якось стимулювати. Ось тільки питання: чи не запізно кинулися її рятувати?
Але хоч як би там було, а зазначені правові норми трудівники КВО «Електронмаш» прийняли схвально і вони були зафіксовані в усіх наявних статутах підприємства. Зокрема, в Статуті Київського заводу електронних обчислювальних та управляючих машин у редакції від 20.11. 1991 р. в пункті 4.2 зазначено, що «частина чистого прибутку, після сплати податків, відповідно до законодавства України передається у власність трудового колективу підприємства, розподіляється і використовується згідно з рішенням конференції трудового колективу».
А вже в Статуті даного ж підприємства в редакції від 30.06. 1993 р. в пункті 7.2 зазначено, що «чистий прибуток підприємства, який залишається після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат на оплату праці, оплати відсотків по кредитах банків, внеску, передбачених законодавством України податків та інших платежів по бюджету, відрахувань в інноваційний фонд, фонд конверсії та інші фонди, обумовлені законодавством та постановами уряду України, є власністю трудового колективу».
Згідно з актом оцінки вартості цілісного майнового комплексу, затвердженого Фондом державного майна України в 1994 році, комісією з приватизації, утвореної згідно з наказом ФДМУ, встановлено, що вартість майна, яке є власністю трудового колективу, складає 83 217 398 000 (вісімдесят три мільярди двісті сімнадцять мільйонів триста дев’яносто вісім тисяч) карбованців, що в перерахунку на національну валюту України складає 64 675 000 гривень.
Тобто на момент складання зазначеного акта частка трудового колективу в майні підприємства складала фактично 60 %. Дане уточнення, між іншим, необхідно було зробити в зв’язку з проведенням процесу приватизації підприємства, який розпочався у 1994-му шляхом випуску цінних паперів.
Однак він чомусь так і залишився не реалізованим. Бо компетентні з питань приватизації органи з тих або інших підстав призупиняли процедуру приватизації, а ДП «Електронмаш» не вжив достатньо заходів для доведення цього процесу до логічного завершення. Частіше ці дії були наслідком саботування органом управління (профільним міністерством — Міністерства промислової політики України) делегування кандидатури для включення її до складу комісії з приватизації та неприйняття рішення про передачу функцій управління майном підприємства Фонду державного майна України. Але це ми дещо забігли наперед. Тож варто все-таки повернутися до своєрідного водорозділу 1990 року.
Тож здавалося тоді, що цей потужний поступ у своєму розвитку такого науково-технічного об’єднання і надалі ніщо не зможе зупинити. Тим паче, що в червні 1990 року генеральним директором Київського виробничого об’єднання «Електронмаш» — директором Київського заводу електронних обчислювальних і управляючих машин, згідно з наказом міністра промисловості СРСР, був призначений досить ініціативний випускник факультету автоматики і приладобудування Харківського політехнічного інституту Віктор Мова, котрий до цього, окрім займання посад інженера, старшого інженера, голови заводського комітету профспілки, голови профкому Київського виробничого об’єднання «Електронмаш», мав ще й десятирічний стаж роботи заступником генерального директора з комерційних питань та трирічний стаж роботи головним інженером вище зазначеного об’єднання.
Орієнтир – на вітчизняного споживача
Але вже 1991 рік ввійшов у світову історію як рік великих потрясінь — розвалу Країни Рад. Глобальні зміни торкнулися всіх сфер життя суспільства в тих країнах, що входили раніше до складу СРСР. Одначе найнеочікуванішим і найтрагічнішим стало те, що існуючі виробничі зв’язки та взаємини, які певний час підтримувалися ще за інерцією, швидко почали затухати й врешті-решт практично припинилися. Показово, що в цей досить складний для підприємства час ще й значна група працівників, у тому числі з керівного складу, звільнилася або переходила в комерційні структури з метою пошуку більш прийнятної зарплатні.
Було від чого впасти у відчай. Керівництву об’єднання необхідно було просто терміново приймати кардинальні рішення з організації пошуку нових напрямків розвитку виробництва для забезпечення роботою семитисячного колективу висококваліфікованих фахівців.
І насамперед новопризначений генеральний директор при цьому виявив потрібний характер та справжнє розуміння ситуації. Тому Віктором Івановичем відразу був безпомилково вибраний орієнтир винятково на вітчизняного споживача продукції й послуг уже в суверенній незалежній Україні.
Пошук нових напрямків діяльності та створення нових виробів уже невдовзі дав позитивні результати. Варто назвати хоча б деякі з цих напрямів: комп’ютери та комп’ютерні системи для навчальних закладів освіти; захищені комп’ютери; електронні контрольно-касові апарати; вироби силової електроніки для електротранспорту, залізничних вагонів та вагонів метрополітену; електронні системи управління вітровими турбінами; друковані плати і плівкові вироби тощо. Та головне, що вони стали користуватися широким попитом саме на вітчизняних теренах. Яскравим тому підтвердженням є також і те, що ДНВП «Електронмаш» водночас став багаторазовим переможцем різних міжнародних та всеукраїнських конкурсів, а його продукція отримала чимало медалей та дипломів. Тож підприємство повсякдень міцно й надійно ставало на свої ноги.
Статут змінили, а колектив не попередили
У 2009 році, згідно з наказом Фонду державного майна України № 68 від 22.01.2009 р., ДНВП «Електронмаш» знову включають до переліку підприємств, що підлягають приватизації. На підставі цього наказу Мінпромполітики України як органу управління особливо наголошую на даному факті, на той час були розроблені заходи передприватизаційної підготовки підвідомчих йому підприємств, у т.ч. і ДНВП «Електронмаш».
З урахуванням вище зазначених заходів Мінпромполітики України від 15.06. 2009 р. за № 400 був затверджений Статут ДНВП «Електронмаш» зі статутним капіталом, який належить державі, в розмірі 43 118 тис. (сорок три мільйони сто вісімнадцять тисяч) гривень, а власність колективу залишилася відображеною в балансі підприємства за 2009 рік у розмірі 64 675 000 (шістдесят чотири мільйони шістсот сімдесят п’ять тисяч) гривень як незареєстрований капітал, на який при приватизації підприємства мають бути випущені іменні акції. Таким чином наказом ФДМУ № 1168 від 27.07.2009 р. було прийнято рішення про приватизацію об’єкта — ДНВП «Електронмаш» шляхом продажу акцій у сумі 43 118 тис. (сорок три мільйони сто вісімнадцять тисяч) гривень, що належать державі в господарських товариствах.
Здавалося б, нарешті приватизація відбулася. Але отут і починається чудасія.
У 2014 році, згідно з Актом приймання-передачі ДНВП «Електронмаш» зі сфери управління Міністерства промислової політики до сфери управління Міністерства економічного розвитку і торгівлі, який було підписано 24 жовтня 2014 року, ДНВП «Електронмаш» передано зі сфери управління Мінпромполітики до сфери управління Мінекономрозвитку зі статутним капіталом 43 508 000 (сорок три мільйони п’ятсот вісім тисяч) гривень. Але під час укладання 7 лютого 2017 року чергового господарського договору керівництву ДНВП «Електронмаш» раптом стало відомо про несподівану зміну його власної назви з ДНВП «Електронмаш» на Державне підприємство «Електронмаш».
Показово, що зазначена реєстраційна дія щодо внесення змін до відомостей про юридичну особу ДНВП «Електронмаш» була вчинена ще 29 вересня 2016 року, до того ж приватним, а не державним нотаріусом на підставі наказу Мінекономрозвитку від 28.09.2016 р. № 1621. В результаті здійснення приватним нотаріусом вищевказаних реєстраційних дій було також затверджено Статут підприємства в новій редакції, де змінено розмір державного статутного капіталу, а саме збільшено з 43 508 000 (сорока трьох мільйонів п’ятисот восьми тисяч) гривень до 108 183 000 (ста восьми мільйонів ста вісімдесяти трьох тисяч) гривень фактично за рахунок власності трудового колективу підприємства, про що ніде не згадувалося жодним словом. Варто зазначити, що про вищезазначені зміни та факт здійснення вказаних дій, а також про підстави для внесення таких змін ДНВП «Електронмаш» повідомлене не було.
Зазвичай зміни в управлінні найважливішими виробничими об’єктами вітчизняної промисловості без рішення уряду не здійснюються. Але в цьому разі заміна профільного міністерства на інше в управлінні таким надзвичайно специфічним об’єктом господарювання з виробництва комп’ютерної та обчислювальної техніки видається досить малоефективним заходом із точки зору успішної економічної перспективи в подальшому. Адже це все одно, що доручити запуск космічних об’єктів, наприклад, якійсь футбольній команді, нехай і найкращій в Європі. Та й відкрите рейдерське, інакше не назвеш, захоплення капіталовкладень заводчан без їхньої на те згоди, навіть для потреб війни з Росією на сході України, якщо в крайньому випадку допустити подібні мотивації при пошуку необхідних для цього коштів, теж виглядає досить сумнівним. Адже це ще далеко не доконаний факт, що вони в такому випадку в повному обсязі будуть використані за потребою.
Директор… зловживав. Владою
Подібні сумнівні маніпуляції високопосадовців Мінекономрозвитку були малозрозумілі. Проте трудовий колектив не міг з ними спокійно змиритися, особливо з втратою приналежних їм капіталовкладень у розвиток підприємства на суму 64 675 000 (шістдесят чотири мільйони шістсот сімдесят п’ять тисяч) гривень. На захист їхніх інтересів стала профспілка. Профспілковий комітет первинної профспілкової організації ДНВП «Електронмаш» ще в грудні минулого року змушений був звернутися з відповідним судовим позовом у Господарський суд м. Києва. Розпочалися безрезультатні перемовини. І тоді Мінекономрозвитку вдалося до крайніх методів тиску безпосередньо на генерального директора ДП «Електронмаш».
27 березня 2018 року на офіційному веб-сайті його прес-служба зробила таке повідомлення: «Міністерство економічного розвитку і торгівлі України 26 березня 2018 року звільнило директора державного підприємства «Електронмаш» Віктора Мову з займаної посади у зв’язку зі зловживаннями владою і службовим становищем». А далі повідомлялося: «Інформація про зловживання та порушення надійшла до Мінекономрозвитку від Служби безпеки України. За даними СБУ, під час перебування на посаді директора підприємства Віктор Мова разом з іншими посадовими особами з 2000 року незаконно привласнили державне майно на суму понад 60 млн. гривень, а також незаконно привласнили виробничі приміщення загальною площею понад 88 384,4 м кв., оздоровчий табір та інші активи на користь підприємства, засновником якого є родич Віктора Мови...»
Мене особисто найбільше зацікавило ще таке повідомлення: «Серед зловживань, виявлених правоохоронними органами на ДП «Електронмаш» під час діяльності Віктора Мови є також придбання протягом 2015—2016 року різних товарів на суму 31 239 млн. грн. за кошти підприємства для власних потреб, незаконна розтрата коштів ДП «Електронмаш» через передачу електромереж у користування приватним комерційним структурам без подальшої оплати за неї, недотримання вимоги щодо публічності звіту держпідприємства про свою діяльність тощо». Просто незбагненно, що за якихось два роки було розбазарено понад 1 (один) млрд. доларів при статутному капіталі всього в якихось 108 млн. гривень.
І це, до того ж, за відсутності заборгованості з виплати зарплатні та інших заборгованостей, про що свідчать численні перевірки. Боже, та ми маємо господарчого генія, котрий відразу мусив би очолити навіть не Мінекономрозвитку, а весь уряд і без зайвих зволікань розігнати всіх нездар і дармоїдів. Точно нездар, бо цілих два роки під боком у міністерства чинились такі неподобства з розбазарювання несусвітніх коштів, а воно й оком не моргнуло при цьому. Чи 1 млрд. доларів оприлюднювався насамперед для того, щоб страшніше було, а люди відразу повірили в цю абсурдну нісенітницю? Ну, не вірю я в злодійкуватість та злочинну вдачу Віктора Івановича. Хоч убийте, не вірю. І ніхто не повірить. Адже людина майже півстоліття життя віддала цьому підприємству, з яких чи не три десятиліття досить успішно — кому на заздрість, а кому на втіху — очолювала його.
Про успішність роботи свідчать насамперед численні його нагороди — як особисті, так і підприємству та в трудовому колективі кожному працівникові осібно. Чи він їх купував? Але тоді за такі, ніби розбазарені, гроші Віктор Мова міг би й Зірку Героя України, яку, між іншим, по-справжньому заслуговує за свій звитяжний труд на благо Батьківщини в такій надзвичайно відповідальній сфері вітчизняного виробництва, прикупити. Безвідповідально добалакатися можна до всього. Зрозуміло, що Мінекономрозвитку не заслуговує навіть на маленьку в нашому випадку довіру. А що ж нам тоді залишається думати про всіх голів урядів та президентів України, з котрими узгоджували призначення на посаду й хто нагороджував орденами генерального директора ДНВП «Електронмаш» Віктора Івановича Мову?!
P.S. 23 липня 2018 року невідомими було здійснено рейдерське захоплення Державного науково-виробничого підприємства «Електронмаш». Правоохоронні органи столиці залишили даний факт без належної уваги та відповідних пояснень.
Олексій МИКИТЕНКО,
письменник і журналіст
