Пiшов iз життя останній український політв’язень ГУЛАГу Богдан Климчак

Богдан Климчак народився 22 липня 1937 року в селі Себечів на Львівщині. Уперше за ґрати потрапив у 20 років — наступного дня після закінчення навчання у Магаданському гірничому технікумі.

 

Львів’янин опинився аж у Магадані, бо всю його родину депортували в Сибір 20 травня 1946 року. Удруге його засудили 18 червня 1979-го — до 15 років таборів суворого режиму і п’яти років заслання «за антирадянську агітацію і пропаганду та зраду Батьківщини» після того, як він спробував втекти з Радянського Союзу до Ірану.

 

У 1990-му постановою пленуму Верховного Суду УРСР засудження Богдана Климчака за політичними статтями визнали безпідставним, а його дії перекваліфікували в незаконний перехід кордону без антирадянської мети, за який передбачено три роки позбавлення волі.

 

Загалом Богдан Климчак відбув за ґратами 17 років і 40 днів. Крім цього, ще вісім років — на спецпоселенні.

 

У числі його співв’язнів були, зокрема, ідеолог ОУН Петро Дужий, Герой України Степан Хмара, відомий російський демократ Сергій Ковальов. Під час ув’язнення у Мордовії в сусідній iз ним «зоні» вiдбував покарання Василь Стус.

 

Отримавши свободу, Богдан Климчак демонстративно відмовився від радянського паспорта. А коли в прокуратурі йому запропонували подати заяву на реабілітацію, не зробив цього, пояснивши відмову так: «Я не хочу отримувати подачку з рук тих, хто мене позбавляв волі за мою любов до України».

 

Останні роки він виживав на мізерну пенсію, бо так і не пішов на поступки навіть владі незалежної України та відмовився від статусу реабілітованого.