До «УМ» зателефонував Ігор Плохой (військовий капелан, депутат Вилковської об’єднаної територіальної громади на Одещині) і з обуренням розповів про інцидент, що стався вранці 17 червня у центрі столиці. До КМДА була подана заявка на проведення акції — молитовного заходу.
У ній вказано чотири локації, де будуть збиратися віряни для того, щоб усю ніч, просто неба, провести в молитві за сім’ю та християнські цінності.
Уже пізніше правоохоронні органи говорили, що ця акція могла перешкоджати руху колони гей-параду. Але це не відповідає дійсності, тому що акція «Київ-прайду» була заявлена на 9-ту ранку, а просімейна християнська акція на той час уже мала скінчитися. Тож ніяк апріорі вони перетнутися не могли.
«До 6-ї години ранку все було нормально: люди спілкувалися, молилися, — розповідає Ігор Плохой. — І несподівано на початку сьомої години без усяких попереджень, у гучномовець чи інакше, біля нас вибудувалася велика група колишніх «беркутівців» (бо ми їх добре знаємо в лице), і ні з того ні з сього, по команді офіцера почали бігти на нас і оточувати з боку Оперного театру. Один єдиний державний прапор, який у нас був, вони, в традиціях дій на Майдані, зламали й потоптали ногами. Почали бити людей, хоча ніхто з нас нікому не загрожував і не створював ніяких провокацій, тож не зрозуміло, що викликало таку дику, звірячу реакцію з боку «правоохоронців».
Людей почали відтісняти в бік університету ім. Т. Шевченка. Разом із націоналістичною молоддю, що стояла неподалік, почали затискати в єдине кільце. У цій своєрідній пастці декілька тисяч поліцейських почали бити декілька сотень людей, до того ще й травлячи їх газом.
Били по-звірячому: поламали ногу (ударом кийка) неповнолітньому хлопцю — Руслану, порозбивали людям голови, зламали руку, дівчат тягли по асфальту. Потім почали забирати в автозаки й відвозити на вул. Герцена, 9, до райвідділку поліції. Щоправда, перед цим зробили вузенький «коридор ганьби», аби потовчені люди змогли вийти: коли ж ті йшли по ньому, то їх штовхали й били».
«Кого не повантажили в автозаки — почали тікати до Михайлівського собору, — продовжує військовий капелан. — Я вже не говорю про такі «дрібниці», як речі, — їх пропало чимало: телефони, гроші, сумки. Невдовзі нам сказали, що нібито ці речі хтось попідбирав і їх можна забрати біля Оперного театру. Люди повірили й пішли за своїм «добром», але, як виявилося, то була ще одна пастка. Коли народ підійшов до Оперного, а це вже було біля 7-ї години ранку, знову напали «правоохоронці», почали бити й «запакували» в автозаки нову партію й відправили в райвідділок».
Наголосимо, що 17 червня відбулися дві санкціоновані акції: одна — молитовна за сімейні християнські цінності, а друга — «Київ-прайд» (гей-парад). Коли відбувався упродовж 30 хвилин гей-парад, жодного із представників нетрадиційної секс-орієнтації ніхто не бив, не штовхав і не ображав. Так, вони нікого не провокували, але ж і учасники іншої акції, однозначно, нікого не провокували, але… То чому християн, які виступали за традиційні християнські цінності, били, а інших — узагалі не чіпали?!
Що це за вибіркове застосування сили, абсолютно не адекватне і ні на чому не обґрунтоване?
«Я депутат об’єднаної територіальної громади на Одещині, — завершує пан Ігор, — писатиму депутатські звернення та клопотання в усі органи. Це безкарно залишати не можна! Повинні бути покарані і ті, хто віддав цей злочинний наказ, і ті, хто так рвійно його виконував. Додам, що подібні заходи ми проводимо вже 12 років поспіль, але такого варварства не було ніколи».
