Два роки тому, презентуючи досить незвичну як для Театру оперети виставу «Любовну одповідь чоловікові, який сидить у кріслі» за Маркесом, художній керівник Богдан Струтинський зауважив, що мріє про окремий — експериментальний — сценічний майданчик.
Нині така сцена у київському театрі на Великій Васильківській уже діє. Для цього було обладнано приміщення на 40 глядацьких місць у підвальному просторі.
Фраза «сцена в підвалі» звучить трохи неоднозначно. А той факт, що вхід до зали сусідить із жіночою вбиральнею, взагалі можна було б назвати блюзнірством.
Якби не одне «але»: після минулорічного ремонту підвальний простір і, зокрема, туалети в Театрі оперети стали такими, що глядач, зайшовши туди вперше, рот відкриває від здивування: «Вау!».
Право першим здійснити постановку на новій сцені Київської оперети отримав Олександр Білозуб. Він поєднує іпостасі актора, режисера і театрального художника. Його сценографія — у недавній прем’єрі-мюзиклі «Скрипаль на даху» про Тев’є-молочара. Вистава «Акомпаніатор», прем’єра якої відбулася 16 червня, — це продовження співпраці між театром оперети і режисером Олександром Білозубом.
В основі вистави — однойменна п’єса французького драматурга Марселя Мітуа у перекладі Яни Іваницької. Головну (і єдину, бо це — моновистава) роль виконує заслужена артистка України Ася Середа-Голдун. Вона грає і в «Любовній одповіді...»
Але якщо у виставі за Маркесом героїня свій півторагодинний емоційний спіч адресує чоловікові, котрий немовби присутній на сцені, то «Акомпаніатор» — це, швидше, не монолог, а діалог різних сутностей в одній і тій же людині. Перед глядачем розігрується драма жінки-акомпаніаторки, що багато років працює у мюзик-холі. Як зазначає режисер, «це — п’єса про людей театру, які не стоять в промінні прожекторів».
З іншого боку, тема п’єси — набагато ширша, ніж просто чергова спроба показати глядачеві деякі, зазвичай приховані від стороннього ока, особливості театральної кухні. «Акомпаніатор» — це насамперед спектакль про маленьку людину і її велику душу. Також гостро піднімається тема взаємостосунків між артистом та публікою.
«Щоб вас вразити, неодмінно треба когось убити», — у запалі кидає героїня, немовби вибачаючись перед публікою за свою незіркову творчу долю...
Завсідники Оперети знають Асю Середу-Голдун як прекрасну співачку. Втім, режисер не став експлуатувати її музично-вокальні таланти, натомість прагнув максимально розкрити талант характерної драматичної актриси, який усі помітили ще у «Любовній одповіді».
Але якщо та вистава йде на великій сцені, з досить складними декораціями, численним реквізитом і за підтримки «живого» музичного ансамблю, то в «Акомпаніаторі» все відбувається на маленькому сценічному майданчику в кілька квадратних метрів.
Актриса «сам на сам» із глядачами, котрі сидять настільки близько, що чують не те що подих, а, здається, навіть серцебиття артистки.
Поява героїні на публіці поставлена досить незвично. Прийдете — побачите.
Загалом, незважаючи на просте оформлення (мінімум декорацій, реквізиту, світла і навіть музики), година моно-вистави пробігає, як одна мить. Промовляючи монолог, актриса немовби балансує на межі смішного й трагічного.
Утім, цього разу слово «баланс» можна вживати не лише в переносному значенні: у виставі є кілька епізодів, що вимагають від актриси неабиякої фізичної форми. Але головне, що тримає глядача в напрузі, — це акторська харизма Асі Середи-Голдун. У питанні «вибору кадрів» для свого експерименту режисер влучив просто в десятку.
Експеримент триває.
