Андрій Халпахчі: «Мрію про побудову в Києві фестивального кіноцентру»

— Фільмом-відкриттям цього року стала стрічка поль­ської кінорежисерки Малгожати Шумовської «Обличчя/Рило». Чому саме вона? 

 

— Вибір фільму закриття і відкриття досить складний. Бо це має бути на фестивалі: і кіно як артистичний твір, і фільм для   ширшої аудиторії. Завжди важко обрати такий фільм і отримати його. Шумовська була двічі учасницею нашого фестивалю: коли вона починала як дебютантка і вона була переможницею  програми Sunny Bunny з фільмом «В ім’я ...».

 

Фільм близький до нашого соціуму і є дуже важливим. По-перше, він порушує тему, дуже близьку нам, бо особливо молодь, та й навіть літні люди, виїжджають і шукають роботу за кордоном. І це — проблема, що багато наших інтелектуальних кадрів виїжджає з України. В Польщі так само. По-друге, тема цього фільму перекликається з нашими програмами про права людини. Людина втрачає обличчя і стає ізгоєм. І це велика проблема, як сприймає сьогодні суспільство інакшу людину. Також фільм отримав срібну нагороду Берлінського фестивалю за кращу режисуру, тому ми обрали саме його. 

 

— Чи задоволені тим, кого із зірок вдалося долучити до фестивалю?

 

— У зв’язку з перенесенням термінів фестивалю з осені на весну було дуже складно домовитись із відомими персонами. Але «Молодість» характерна все ж таки тим, що ми відкриваємо нові імена. Стільки приїжджало до нас свого часу молодих акторів, які стали згодом зірками. Коли вперше до нас приїхала Ольга Куриленко зі своїм першим фільмом і я представив її як майбутню зірку, вона зашарілася. Зараз вона завжди скрізь в інтерв’ю розповідає про те, що статус зірки їй пообіцяли саме на фестивалі «Молодість». Сьогодні Ольга Куриленко дійсно світова   зірка. Тому будемо сподіватись, що ті, хто приїхав до нас сьогодні, через декілька років стануть світовими зірками.

 

— Зважаючи на Національний конкурс фестивалю, як ви можете оцінити стан розвитку українського кіновиробництва, яка динаміка прослідковується?

 

— Нині українське кіно, можна сказати, розвивається семимильними кроками. З попереднім роком важко порівнювати, але, згадуючи 10 років тому чи 20 років тому, коли взагалі не було українського кіно, коли соромно було показувати його в рамках міжнародного конкурсу, — то сьогодні в нас є великий вибір. Зросла кількість українських фільмів, зростає рівень. 

Кіно дуже різне. Важливо те, що є такі фільми, як «Кіборги». Буде фільм Романа Бондарчука «Вулкан» — авторське кіно. Уже маємо фільм Валентина Васяновича «Рівень чорного». Є картини для масового глядача на патріотичну тему, є розважальні. 

 

Дуже важливо, що українське кіно не затиснуте в якісь шори, а розвивається у різних напрямках. Воно сьогодні представлено на найбільших фестивалях: у Берліні в програмі «Панорама» була дуже талановита картина Марисі Нікітюк «Коли падають дерева». На Каннському фестивалі «Донбас» Сергія Лозниці відкривав програму «Особливий погляд» і отримав приз у цій програмі за кращу режисуру. Була спільна картина з Францією та Ісландією «Жінка на війні», яка отримала приз за музику. Буде фільм на Карловарському кінофестивалі. Вже за деякі українські фільми борються різні фестивалі. 

— Чи мали фаворита у національній конкурсній програмі? 

 

— Вимірювати кіно дуже важко. У повному метрі, на мою думку, принаймні половина — це фільми-переможці, які заслуговують на нагороду. 

 

— На які фільми позаконкурсної програми ви порадили б звернути увагу? 

 

— Усе подивитися неможливо. Міжнародний фестиваль тим і вирізняється, що вибір більший, ніж можливості. На Поштовій площі був відкритий показ картини «Вестсайдська історія». Це класика світового кіно, яка не застаріла. Ще з класики порадив би обов’язково подивитись Бергмана «Осіння соната». І дуже багато ще інших картин. «Гарного дня» — це анімація дуже цікава. Складніша картина — «Не торкайся». У Берліні думки глядачів і критиків про неї розділилися: одні в захваті, інші ж не сприймають її абсолютно. Це вже «Золотий ведмідь» Берлінського кінофестивалю. Скандинавська панорама стала дуже популярною. Картина, яку, я вважаю, не можна пропустити, це «Оскар» за кращий іншомовний фільм цього року, — чилійський фільм «Фантастична жінка». 

 

— Ви вже бачили нову картину Сергія Лозниці. Які враження?

 

— Я вважаю, що ім’я Сергія Лозниці сьогодні одне з найцікавіших у світовому кінематографі. На мою думку, фільм «Донбас» — це  шедевр. Його перші ігрові картини були дуже складні і для дуже обмеженої аудиторії. А «Донбас» він зробив із численними кумедними елементами. Дивишся і смієшся, смієшся над собою, над нашим суспільством. Безумовно, в картині є більш глибокий зміст — трагедія країни, розірваної війною, російською агресією. Чудовий фільм. 

 

— Якщо повернутися до питання організації фестивалю, його перенесення на весну, чи вдалося отримати переваги, які передбачали?

 

— Наскільки це вдалий період для фестивалю, думаю, ще час покаже. Бо наш глядач має пристосуватись до нового періоду. Сумніви були і є, що наша молода аудиторія, студентська аудиторія, має підготовчий сесійний період, і для них не на часі ходити в кіно. Боюсь, що ми трохи втратимо кількість глядачів. З іншого боку, церемонія відкриття на Поштовій площі вдалася, пройшла дуже яскраво: чудовий вид на Дніпро, фантастична локація просто неба, яка себе виправдала. 

— Фестиваль «Молодість» цього разу почувався фінансово впевненим? 

 

— Що стосується державної допомоги, фестиваль отримав значно більше цього року. Насамперед це — гроші від Міністерства культури через Державне агентство з питань кінематографії. Цього року — 4 мільйони гривень. Долучилося і Міністерство інформаційної політики — ще 4,5 мільйона гривень. І від міста — 1,5 мільйона гривень. 

 

Цього недостатньо для повноцінного проведення фестивалю, але це вже вагома частина його фінансування. Інше ми добираємо від наших спонсорів — як послугами, так і грошима. 10 тисяч доларів гран-прі фестивалю — від компанії MSL, яка перераховує і сплачує приз. Цього року вперше ми маємо такого партнера, як компанія «Петрус», і приз від них у 2000 доларів за кращий повнометражний фільм. Подякувати хотілося б посольствам, які багато років підтримують наш фестиваль. 

Для того, аби фестиваль розвивався і був ще гучнішим, потрібно збільшити фінансування. 

 

— Який є фестиваль-мрія? Якою б ви хотіли побачити «Молодість» у майбутньому? 

 

— Кожен фестиваль повинен мати свою нішу. Насправді, я хочу щоб фестиваль утримував свої традиції, щоб він був таким, яким він є, але, безумовно, він має розвиватися. І фестиваль повинен мати туристів. Дуже б хотілося, щоб з усього світу в Київ, як на Каннський фестиваль, приїжджали кінотуристи; щоб — як на Лігу чемпіонів — приїхали 50 тисяч уболівальників фестивалю «Молодість». Ще є мрія в мене, щоб у Києві був побудований фестивальний кіноцентр. А в ньому був комплекс залів — як це є в Берліні, чи в Каннах, чи на інших великих кінофестивалях.

 

— Перед кожним показом «Молодості-47» на екрані з’являлася заставка на підтримку Олега Сенцова.

 

— Він дійсно голодує. Олег — людина послідовна. Справді може довести себе до смерті заради ідеї звільнення всіх українських політв’язнів у Росії. На жаль, Росія себе політично ізолювала і ніяк не реагує на ці заклики. Але припиняти підтримку неможливо. Наші голоси мають лунати, треба робити все можливе на підтримку Олега Сенцова.