У 32-річного полтавця Романа Камалетдінова є папка, в яку він збирає ідеї.
Одного разу до цієї папки лягла й ідея про виробництво натуральних продуктів харчування, зокрема соків, компотів, варення тощо. Вона визрівала й чекала свого часу.
А в певний момент дружина Романа — Оксана, котра увесь час працювала на керівних посадах у солідних компаніях, вирішила знайти спокійнішу роботу, тим паче що в планах подружжя було народження дитини.
І тоді Роман запропонував їй зайнятися підприємництвом. А для початку просто зварити варення, якого досі молода жінка ніколи не варила.
Першим Оксаниним шедевром стало варення з банана з корицею й горілкою.
Потім вона приготувала іще кілька варіантів. Роман зізнається: то було настільки смачно, що одразу стало зрозуміло — у дружини справжній прихований талант.
Ось так три роки тому й народився новий сімейний бізнес, що кардинально змінив життя молодих людей.
Тепер у подружжя — невеличке власне підприємство, де готують варення за домашньою технологією.
Поки чоловік розробляв концепцію бренду, жінка на кухні експериментувала з рецептами
— Оскільки займаюся брендингом, веб-дизайном, то запропонував у нашій дизайн-студії «Мармелад» створити бренд варення, — пригадує Роман Камалетдінов. — Із півроку ми витратили на аналіз ринку, розробку концепції, назви, етикеток. А в цей час Оксана вдома на кухні експериментувала з рецептами. На ту пору ми вважали, що нашими покупцями стануть люди, старші 35 років, котрі мають стабільний заробіток...
— ...і не заморочуються самостійним приготуванням варення.
— Я є членом молодіжного бізнес-клубу. От і приніс на одне з його зібрань наш продукт у баночці з етикеткою, зробленою в дуже простому скандинавському стилі. Етикетка молодим членам клубу взагалі не сподобалася. Окрім усього, за нашими підрахунками, аудиторія «35+» виявилася не надто великою. Тож ми обідрали всю партію етикеток і витратили ще два місяці на розробку нової концепції дизайну, «заточеної» на молодих людей до 35 років.
Таким чином, дизайн етикеток став більш яскравим. Якраз молодше покоління вже точно не готує варення. При цьому культура його споживання сформована нашими батьками, бабусями й дідусями. Це, до певної міри, національний продукт (не вдаватимемося в подробиці, звідки він походить). От уже понад два з половиною роки займаємося реалізацією нашого фірмового варення. Нині знайти його можна в 15 торговельних точках Полтави.
Окрім цього, воно продається в 12 містах України — щоправда, в 1-2 точках, а отже, є над чим працювати. От і цими днями підписали контракт із солідною міжнародною мережею супермаркетів. Тобто морально дозріли до того, що вже готові співпрацювати з серйозним рітейлом. Ми назвали свій бренд «Ендорфін» (як відомо, ендорфін — один із гормонів радості, задоволення). Чому така назва, думаю, зрозуміло. Бо варення, джеми або конфітюри їдять не для того, щоб втамувати голод, а для того, щоб трохи себе порадувати. Тож, можна сказати, ми даруємо людям нове гастрономічне задоволення.
— А де ви берете рецепти?
— Із книг, інтернету. Але не рецепти, а, швидше, ідею. Наша мета — відкривати для людей нові смакові можливості. Тому принципово не вдаємося до традиційних рецептів. У нас варення та джеми неодмінно з якимись сміливими, несподіваними поєднаннями інгредієнтів. Наприклад, свого часу варили варення з кабачків із лимонами або з груш із маком. Щоправда, у міру зростання продажів доводиться вибирати ті, які можемо готувати цілий рік, не маючи проблем із сировиною.
От, скажімо, для варення з полуниць із ревенем та м’ятою не завжди є можливість купити стебла ревеню, відповідно, для постійного виробництва такий рецепт не надто зручний. Зрозуміло, що не все вичитаєш у книгах чи інтернеті — доводиться йти традиційним шляхом проб і помилок. Була ситуація, коли ми зіпсували цілу партію мандаринового варення. Бо не врахували того факту, що в лютому у продажу з’являються турецькі мандарини з кісточками. У результаті, роздробившись у соковижималці, останні дали гірчинку.
Оце так фрукт!
— От ви говорите, що дуже важливу роль у тому, яким буде варення на виході, відіграє сировина.
— Якби ви бачили, з якої сировини ми готуємо варення та джеми! Не кожен українець виставляє такі ягоди та фрукти на стіл. У багатьох просто рука не піднялася б їх переварювати. У нас невеликі обсяги виробництва, тож усі фрукти прискіпливо перебираємо. Обрізати хоча б незначну гниль на яблуці? Подібне взагалі не допускається — такий фрукт вибраковується. Звичайно, це позначається й на собівартості, і на кінцевій вартості продукту. Та ми пропонуємо людям варення екстракласу. Є низка виробників, чиє варення можна знайти практично в кожному продуктовому магазині, — вони працюють у середньому ціновому сегменті, і це їхня стезя. А ми обрали свою.
Хоч, буду відвертим, на продуктах високої якості заробити набагато важче. Бо, як відомо, купівельна спроможність наших співвітчизників бажає бути кращою. І, можливо, хтось подумає, що 65 гривень за 200-мілілітрову баночку варення — це дорогувато. Але, запевняю, у нас дуже значна затратна частина. Нерідко тільки вартість сировини становить 35 гривень. Хоча коли ми аналізували ринок, то зіткнулися з такою статистикою: 60 відсотків українців воліють купувати натуральні продукти, а 35 відсотків — не хочуть переплачувати за імпорт.
Іще один важливий момент: попит на натуральну продукцію в Україні щороку зростає на 10 відсотків і в 2020 році, порівняно з 2016-м, збільшиться вдвічі От ми й хочемо на цьому ринку, що зростає, зайняти свою нішу. Дуже розраховуємо протягом року зробити й першу поставку на експорт. Звісно, це вимагає багато зусиль, часу, коштів. Але це можливо, і ми впевнені, що наш продукт з успіхом пройде всі лабораторні випробування. Із задоволенням зробили б першу поставку в Білорусь, оскільки це країна номер один із експорту українського варення.
— Ваше варення має певний термін придатності. Тож як ви вирішуєте питання консервантів?
— Усе досить просто: використовуємо два консерванти — цукор і лимонний сік. Мабуть, усі наші конкуренти використовують лимонну кислоту, проте ми собі цього не дозволяємо (незважаючи на те, що ця кристалічна речовина є в шафці на кухні чи не в кожної домогосподарки). Бо прагнемо, аби наш продукт був приготовлений іще педантичніше, ніж удома. Багато хто з наших клієнтів спочатку не вірив, що можна без барвників добитися такого яскравого кольору апельсинового, мандаринового, грейпфрутового джемів. Насправді ж секрет тут дуже простий, і я із задоволенням поділюся ним із читачами: ми додаємо в них лимонний сік — він надає насиченості кольору й певної багатогранності смаку.
— Знаю, що ви готуєте й варення без цукру.
— Так, усього два різновиди: чорна смородина з апельсином і журавлина в апельсиновому сиропі. Щоправда, оскільки нам потрібен консервант, змушені додавати в них хорошу американську фруктозу.
— Буває так, що ви розраховуєте на популярність одного варення, а «бомбою» стає зовсім інше?
— Так буває майже завжди. Скажімо, для нас стала цілковитою несподіванкою популярність імбирно-лимонного джему. Ми не могли навіть подумати, що таким великим попитом користуватимуться наші гострі варення та джеми. Та були періоди, коли вони становили 40 відсотків від усього валового обороту. Нещодавно на ярмарку сам бачив реакцію земляків — вони просто в захваті від вищезгаданого продукту. Щоправда, останнім часом наш імбирно-лимонний джем потіснив на п’єдесталі пошани новий хіт — варення із соснових шишок. От зараз із нетерпінням чекаємо на їхній новий урожай, бо всі запаси цього варення розпродали, а люди все просять. Це справді унікальний продукт навіть на території України.
Та ми докладемо всіх зусиль, аби варення із соснових шишок увійшло до повсякденної культури харчування українців. Звичайно, це не наше відкриття, а старий дідівський рецепт від кашлю, бронхіту. Тож, хоч ми й переслідували не лікувальні цілі (нашим завданням було подарувати людям смакове задоволення), це ще й надзвичайно корисний продукт. І якщо зазвичай люди готують із соснових шишок сироп, особливістю нашого варення є те, що в ньому їстівні й самі шишки. Ми, навпаки, стараємося покласти їх до баночки побільше, щоб можна було сповна насолодитися отим деревним смаком.
СМАКОТА
Жінки на дегустації обирають апельсинове з лавандою
— Недаремно кажуть: скільки людей — стільки й смаків. Мені якраз гострі варення та джеми не до вподоби.
— Саме тому ми постійно експериментуємо й готуємо дуже багато різновидів варення. Мабуть, за ці три роки приготували їх 30 чи 35. Наприклад, тільки з однієї ягоди — полуниці — маємо такі різновиди: полунично-лимонний джем, полуниця з ревенем та м’ятою, полуниця з чорним перцем та ваніллю, полуниця з бананом. Якщо говорити про негострі варення, то несподівано для нас «вистрелив» динно-грушевий конфітюр з анісом.
Та і слива з чорним шоколадом минулоріч займала середній рівень продажів, а зараз іде на ура. А от варення апельсинове з лавандою — популярне серед жінок. Перепробувавши під час дегустації 10 різновидів, вони неодмінно зупиняться на ньому. І я, скажімо, зараз не розумію, як це в холодильнику може стояти лише одна банка варення. У нас удома завжди відкриті 4-5 баночок. Наприклад, кефір на домашній заквасці перемішую з вишневим варенням із грецьким горіхом — виходить дуже смачний йогурт. До кави мені імпонує смак сливи з чорним шоколадом, до чаю — соснових шишок.
Чорну смородину з апельсином або ківі з лимоном полюбляю в поєднанні з кисломолочним сиром. Готуємо й цибулевий конфітюр (це вже не десерт — цибуля карамелізується в медові з додаванням червоного вина, кукурудзяної олії та спецій) — мені він подобається з картопляним пюре, омлетом або й просто намазаний на хліб. До речі, його продаж особливо зростає в сезон шашликів.
Отак і виходить, що з різними продуктами поєднується різне варення. Хтось скаже: краще з’їсти кілограм свіжих ягід чи фруктів, аніж баночку варення. Це так. Але ми даємо можливість насолоджуватися ними не лише в сезон, а цілий рік. Спеціально продаємо варення в невеликих баночках, оскільки вважаємо, що 200 мілілітрів цілком достатньо для того, щоб насолодитися якимось певним смаком. Пам’ятаю, як у дитинстві варення з літрової банки домочадці доїдали тільки тому, щоб не пропало.
— Очевидно, маєте в запасі й продукти, що поки не з’явилися в роздрібній торгівлі?
— Нині повним ходом відпрацьовуємо кілька рецептів соусів — із останніми збираємося дебютувати вже цього літнього сезону. Протестували й дуже цікавий продукт — суміш для приготування печива. Узявши такий набір, можна йти в гості. Гарантую: позитивні емоції будуть забезпечені. Та й на приготування такого печива витрачається всього 15 хвилин. Коли ми спробували зробити це вдома, то було ніби якесь чудо.
Найдужче мені подобається суміш для приготування шоколадного печива — у її складі шматочки грецьких горіхів, шоколаду, якісне какао. Мушу сказати, що ми не одні такі крафтові виробники в Полтаві. Наші колеги роблять смачнющі в’ялені помідори, приправи, печуть чудовий хліб, виготовляють крем-мед, сири, ковбаси... Коли все це пробуєш, то розумієш, що от такими й мають бути справжні продукти харчування. І мене ніхто не переконає, що в Україні їх немає. Інша річ, що все тримається на таких ентузіастах, як ми, котрі роблять те, що їм до вподоби, із вірою, що це буде оцінене людьми.
Я вважаю, маленькі сімейні підприємства, де у виготовлення продукту вкладають душу, — одна з моделей, схожих на європейську модель розвитку. І, до речі, у Західній Європі є країни, в яких мало не риса ментальності — купувати продукти в невеликих виробників, що майже не відрізняються від домашніх. Мені хотілося б, щоб і українці приділяли більше уваги якості їжі, щоб вона приносила їм задоволення, а не була банальною «заправкою пальним».
— Романе, наважуся припустити, що ви з дружиною за освітою технологи.
— Зовсім ні. Я вчився на інженера, проте не закінчив вишу — довелося йти працювати. У Оксани ж дві вищі освіти. Тож у нас нормальна сім’я — дві вищі освіти на двох.
— Нині, коли у вас зовсім крихітна донька, ваша дужина навряд чи має можливість сповна віддаватися бізнесу.
— Так, тепер, так би мовити, головним технологом виступає теща Тетяна Григорівна. Думаю, невдовзі до неї приєднається й моя мама. Так що наш сімейний бізнес стане іще «сімейнішим» (сміється). Гадаю, за брендом «Ендорфін» стоїть дещо більше, аніж просто фірма, яка продукує варення. І нас із Оксаною неймовірно радує, коли отримуємо добрі відгуки про нашу продукцію. Хоча якби ще п’ять років тому хтось сказав, що отримуватимемо слова подяки за те, що варимо хороше варення, я б не повірив. Нас це дуже тішить і надихає.
Я навіть подумую про створення невеликого закритого клубу «Ердорфін фемелі», де ми могли б разом із поціновувачами нашого продукту проводити тестування нових смаків. Зворотний зв’язок — це частина нашої стратегії розвитку. Особливо нас окрилюють ярмарки, під час яких маємо можливість читати захват на обличчях людей, бачити, як у декого просто дар мови зникає. І все це від такого простого продукту, як варення. До речі, була ситуація, коли одному чоловіку з Дніпра на Новий рік подарували набір нашого варення.
Продукт справив на нього таке сильне враження, що він виявив бажання стати нашим дилером. Звісно, періодично бувають складні моменти, оскільки підприємництво в Україні — нелегка річ. Особливо коли підприємство невелике, інвестицій катма, кредитів не дають. Доводиться рахувати кожну копійку. Але коли бачиш, наскільки позитивно на наше варення реагують люди, думаєш, що все-таки ми виготовляємо класний продукт, а на всілякі дрібниці не варто звертати уваги.
