Не могла проїхати повз оселі 40-річного підприємця із села Затон, що у Великобагачанському районі, Олексія Онищенка та його батьків, що межують, побачивши в їхньому городі на стовпах великі конструкції із сонячними панелями.
Тема сонячної енергетики нині рідко кого лишає байдужим. Олексій зацікавився нею в серпні 2015 року.
Високі тарифи на «комуналку» тепер не лякають
— Начитався багато інформації про сонячні електростанції: мовляв, вигідна річ, має порівняно короткий термін окупності тощо, — розповідає чоловік, який займається вантажними перевезеннями.
— От і подумав: руки й голова є, то чому б і собі не спробувати? Розпочав із трьох кіловат, встановивши сонячні панелі на даху великого господарського приміщення. Як тільки бізнес давав якісь прибутки, інвестував їх у сонячну енергетику.
Так, на початок 2016 року збільшив кількість панелей до 10 кіловат. 30-кіловатну сонячну станцію мав 1 квітня 2017-го. А на 60 кіловат вийшов лише цьогоріч, 1 березня.
Наразі, окрім даху, конструкції сонячних панелей, як бачите, кріпляться до дев’яти масивних стовпів, встановлених на городі. Збираюся посадити поміж ними полуницю, помідори тощо, а щоб був доступ до панелей, протопчу стежку.
Таким чином, моє й батьківське домогосподарства мають по сонячній електростанції з максимально дозволеною потужністю 30 кіловат.
Олексій Онищенко народився в Затоні й, на відміну від багатьох однолітків, нікуди не захотів звідси виїжджати. От уже 18 років мешкає зі своєю сім’єю окремо від батьків у будинку, який свого часу побудував колгосп, аби житлом заманити людей на роботу.
Робочі руки тоді потрібні були на фермі, у тракторній бригаді, на полі. Нині ж роботи в селі, говорить Олексій Онищенко, практично немає, тож кожен виживає, як може.
Проте сам Олексій постійно знаходить собі сферу діяльності: спочатку орав бабусям грядки, потім став фермером, із фермерства перейшов на вантажні перевезення — ними можна займатися, незалежно від того, де живеш. Саме цей бізнес дав змогу підприємливому чоловіку реалізувати задум про стабільне джерело додаткового прибутку.
Олексій стверджує: якщо сонячні панелі встановлюють організації-посередники, тоді все обходиться значно дорожче. Якщо ж зможеш встановити й підключити їх сам, це здешевлює систему принаймні на третину.
— У мене є кран, зварювальний апарат. Так що мені неважко було знайти стовпи, метал, самотужки зайнятися зварюванням, — запевняє власник сонячної електростанції. — Звісно, там, де потрібна була фізична сила, вдавався до допомоги помічників.
Тепер високі тарифи на «комуналку» Олексія Онищенка не лякають: він не лише себе й батьків забезпечує електрикою, а й продає її за «зеленим» тарифом.
Це спеціально встановлений тариф, за яким енергопостачальники зобов’язані купувати електроенергію, вироблену з альтернативних джерел енергії, за цінами, встановленими Національною комісією з державного регулювання у галузі енергетики та комунальних послуг.
Якщо коротко, «зелений» тариф запроваджено з метою заохочення населення виробляти електроенергію з альтернативних джерел енергії.
Система має окупитися приблизно за п’ять років
— Скажімо, якщо звичайний тариф — 1,5 гривні за кіловат, то «зелений» — 4-4,3 гривні. Тобто людям платять більші кошти, аби зацікавити, щоб після окупності системи можна було вийти на чистий прибуток. За моїми підрахунками, сонячна станція має окупитися приблизно за п’ять років, — пояснює Олексій. — У договорі з обленерго написано так: за «зеленим» тарифом зі мною розраховуються за електроенергію, вироблену понад споживання.
Тобто якщо за місяць 30-кіловатна сонячна електростанція виробила 3 тисячі кіловат електроенергії, а будинок, до якого вона підключена, спожив 500 кіловат, це означає, що 2,5 тисячі кіловат пішло в загальну мережу.
Отже, за них я як власник домогосподарства отримаю на свій поточний рахунок у банку відповідну суму.
Розрахунок здійснюється щомісяця. Звичайно, на продаж електроенергії від сонячного випромінювання вийшов давно.
А от які витрати на систему, скільки виробив електроенергії за рік і скільки коштів отримав — на цю тему поки що не хочу говорити.
В суспільстві — дуже велике розшарування. Коли одному називаєш, наприклад, суму 200 тисяч гривень, це викликає запитання: і де ж він такі гроші, мовляв, узяв — у мене й на хліб не вистачає. А інша людина говорить, що цілком прийнятна ціна, і може потягнути таку сонячну станцію.
Особливість міні-електростанції Олексія Онищенка в тому, що конструкції із сонячними панелями, встановлені на стовпах, «стежать» за сонцем і, відповідно, рухаються за ним.
Усе дуже просто, зазначає він: панелями керує часове реле, варто лише запрограмувати його — і все.
От бачите, панелі зараз повертаються. Раніше управління залежало від фактичного руху сонця, — пригадує Олексій, — але воно себе не виправдало: хмари, що бігали по небу, ганяли панелі туди-сюди.
І хоч виробництво електроенергії було трохи більшим, проте апарати стеження за сонцем часто виходили з ладу. Тож дійшов висновку, що часове реле найефективніше.
Раз запрограмував його — і забув. Хоч, звісно, про догляд за системою все одно не варто забувати. Принаймні треба слідкувати, аби ніщо не відламалося.
Власник сонячної станції підсумовує: продавати електроенергію державі вигідно. Щоправда, уточнює, договір про оплату її за «зеленим» тарифом розрахований лише до 2030-го, і цей тариф щороку зменшується. Йдеться до того, що «зелений» тариф, урешті-решт, урівняють зі звичайним.
— Іще один нюанс — за «зеленим» тарифом розраховуються з домогосподарствами, в яких усе гаразд із документами. Більше того — вони мають бути актуальними (в електронному вигляді), — додає Олексій. — До того ж офіційне підключення обладнання, що має потужність 30 кіловат, влітає у немалу копієчку (раніше за додатковий кіловат потрібно було викласти 700 гривень, а тепер — 1 тис. 200). Тобто, щоб встановити сонячну станцію, потрібно виконати чимало додаткових пунктів — самою закупівлею обладнання не обійдешся. Втім шкурка варта вичинки.