Нокаут для агресора: як Україна може перемогти Росію на юридичному татамі

18.05.2018

Хто до нас із мечем прийде, того покарає меч правосуддя.

Говорячи про нинішню оборонну війну України проти російської агресії, ми почасти згадуємо про суто воєнні операції, певні «гарячі» події або ж про інформаційно-ідеологічне протиборство, де нам дедалі успішніше вдається перехоплювати ініціативу.

Але останнім часом багато цікавого почало відбуватися і в іншому вимірі цього конфлікту, про який щодня не звітують спеціально навчені спікери, але котрий набуватиме все більшої ваги та публічної уваги.

Тобто, дедалі ясніше на авансцені проступають контури іншого поля змагання з Росією — юридичного. Певний час агресор навіть намагався домінувати у цьому процесі, цілком офіційно порушуючи кримінальні справи проти нашого військового та політичного керівництва.

Проте цей правовий ринг, де Україна спочатку не надто сміливо відбивалася від зазіхань Кремля, тепер реально перетворюється для Білокам’яної на майданчик для биття.

Зберегти обличчя вже не вдасться, а відкупитися — забракне коштів

Справжнім хуком зліва стало нещодавнє рішення Третейського суду в Гаазі про відповідальність Росії за порушення прав майже двох десятків українських інвесторів.

РФ має відшкодувати їм збитки, заподіяні анексією Криму. Йдеться про $159 млн.

Звісно, це певний прецедент, оскільки жодна міжнародна судова інстанція досі не зобов’язувала Москву виплачувати компенсації за наслідки захоплення українського півострова.

Зрозуміло, що це рішення путінці оскаржуватимуть, проте їхня правова позиція у цій спробі є слабкою. Несприятливим для російської сторони є і сценарій розгляду Європейського суду з прав людини низки справ «Україна проти Росії» щодо порушень прав людини в окупованих Криму та Донбасі.

У своїй жазі відродити імперію правлячий у Росії режим не прорахував усіх наслідків надлишкового апетиту.

Путін, намагаючись апгрейдити ідею «великої країни, що встала з колін», а заодно — знайти нові сенси для подальшого царювання, насправді нічого унікального не вигадав.

Навпаки, він повернув Росію, як кажуть ІТ-фахівці, у цілковитий даунгрейд. Тобто замість того, щоб розвивати сучасні прогресивні суспільні, економічні та політичні моделі, як це відбувається у країнах-лідерах, російська «операційна система» держави інсталює старі програмні продукти, де у жахливій какофонії сплелися «духовні скрепи», портрети й навіть ікони Сталіна та згадки про російську «самость».

Без поглинання України ця реконструкція є неможливою. Але справжня ціна забаганок царя та політики керованого масового шовінізму зростає неабияк швидко. Зберегти обличчя вже не вдасться, бо не пробачать. А відкупитися — забракне коштів...

Україна накопичує інформацію й матеріали про роль РФ у цій війні та збирає докази перебування в окупованій частині Донбасу регулярних російських військ.

Нещодавно Президент України заявив: є дані, що до 50% тих, хто зараз воює на Донбасі, мають російське громадянство. Кількість таких «іхтамнєтов» обраховується десятками тисяч.

Це важко замаскувати, як і постачання «новороським братам» російської військової техніки та озброєння.

Так само важко буде спростувати і здобуті слідчими СБУ докази жахливих обстрілів житлового мікрорайону Маріуполя в січні 2015-го, коли загинуло понад 30 людей, та інші злочини, скоєні росіянами за ці роки.

Приміром, достеменно зафіксовано, що Маріуполь обстрілювали два штатні ракетні дивізіони ЗС РФ, які незаконно перетнули українсько-російський кордон.

З території Росії операцією керував сам начальник Ракетних військ та артилерії Південного військового округу генерал-майор Степан Ярощук, а в тимчасово окупованому Донецьку в цій же ролі виступав полковник російської армії Олександр Цаплюк (позивний «Горець»). Виконавши підлий задум кураторів, ці дивізіони повернулися в Росію.

І от «заслужена нагорода» — цього року 2-га Гвардійська Таманська мотострілецька дивізія, що обстрілювала Маріуполь, брала участь 9 травня у черговому акті «побєдобесія» під стінами Кремля.

Матеріали таких розслідувань передають до Міжнародного суду ООН за позовом України щодо порушення Росією міжнародних конвенцій про боротьбу з фінансуванням тероризму і про ліквідацію всіх форм расової дискримінації.

Водночас подані в межах цих позовів дані стають предметом цікавості міжнародних розслідувачів, таких як Bellingcat, які зазвичай підтверджують провідну роль російських військових у таких операціях.

Кремль на Донбасі обкатує гібридні кадрові рішення

В одному з інтерв’ю міністр оборони України Степан Полторак зауважив, що не знає у світі жодної країни, окрім Росії, де б сумнівалися в агресії цієї держави проти нас.

Очільник оборонного відомства висловив переконання: доказова база злочинів Кремля проти України, яку збирають вже понад 4 роки, стане запорукою успішного доведення в міжнародних судових процесах загарбницького вторгнення російської армії та її участі в терористичній діяльності на території України.

Вже накопичено багато фото- та відеоматеріалів, документів, розпоряджень, наказів противника. У цій роботі Києву допомагають партнери з країн НАТО.

Нашим спецслужбам, військовим та правоохоронцям вдалося полонити чи затримати сотні як звичайних бойовиків, так і кадрових військових РФ. Вони давали свідчення, при них знаходили багато цікавих речей, які складають цілісну, юридично бездоганну картину російської агресії. Причому ворог почасти використовував Україну не лише як полігон для випробування нової техніки чи озброєння.

Тут відбувалася бойова обкатка різноманітних гібридних кадрових рішень на кшталт участі приватної військової компанії «Вагнер».

Це дозволяло практично уникати міжнародного осуду державних інституцій, формально нічим не пов’язаних із такими от найманцями. Але і цей зв’язок наші спецслужби поступово викривають.

Зокрема, викрито всю «вагнерівську» інструкторську структуру бойової підготовки, до складу якої входило три десятки офіцерів ЗС РФ.

Зрозуміло, що, окрім постійної медійної дискредитаційної кампанії щодо військово-політичного керівництва України, в Росії чималий ресурс правоохоронної та судової систем спрямований на штучне створення негативного іміджу ключових персон українського політикуму й усього військового кластеру.

Очільники Міноборони, Генштабу, видів та окремих частин є фігурантами кримінальних справ, порушених Слідчим комітетом РФ.

Таким чином кремлівська верхівка намагається тиснути на наших високопосадовців, аби позбавити їх рішучості та послідовності.

Проте «нашиті» Росією справи ніяк не вплинуть на бажання українців звільнитися від «братського» диктату.

Приміром, комбриг 93-ї ОМБр полковник Владислав Клочков, підлеглих якого російська пропаганда називала «карателями полковника Клочкова», — теж фігурант кримінальної справи в РФ. Втім офіцер запевняє: совість у нього спокійна, оскільки він виконує свій обов’язок.

А підвищена увага противника до «його скромної персони» лише підтверджує, що діє він правильно й, очевидно, ефективно.

Останнім трендом у російському Слідкомі стало відкриття проваджень щодо українських військових прокурорів, які притягнули до відповідальності 19 суддів Конституційного суду РФ, котрі визнали окупацію Криму законною.

Ще раніше Басманний райсуд Москви заочно арештовував українських прокурора Кравченка і слідчого Приймачка через кримінальне переслідування командувача Чорноморського флоту Росії адмірала Олександра Вітко.

Але російські юристи чудово розуміють: аби довести «легітимність» анексії Криму, вони не мають і не матимуть належної юридичної бази. І така реакція окупанта щодо українських прокурорів свідчить якраз про це.

Прикметно, що квітневий форум Асоціації конституційного правосуддя країн регіонів Балтійського та Чорного морів підтримав зусилля влади Грузії, Молдови й України в засудженні Росії за її агресію та посягання на суверенітет і територіальну цілісність згаданих держав, схваливши переслідування осіб, відповідальних за ці злочини.

— Провадження, яке українські військові прокурори розслідують щодо суддів Конституційного суду РФ, принципово важливе не лише для повернення півострова, а й для притягнення до відповідальності агресора та осіб, причетних до незаконної анексії, — зауважив голова Конституційного Суду України Станіслав Шевчук.

ДУМКИ З ПРИВОДУ

Дуже цікавим тематичним ефіром видалася програма «Поліграф» на Військовому радіо «Армія Fm». З дозволу його керівниці Яни Холодної публікуємо кілька коментарів експертів, які розуміються на тому, що відбувається між Україною та Росією на юридичному «татамі».

Євген Котенко, заступник начальника управління Головної військової прокуратури ГПУ:

— Росія тривалий час здійснює загарбницькі дії не тільки в Україні, а й в інших місцях, де апробувала такий метод війни, як збір доказів нібито вчинення злочинів. Так було до і після конфлікту з Грузією. Зараз вони взялися за українських військових. Ще до старту гострої фази конфлікту на Донбасі, у квітні 2014-го, у Слідчому комітеті РФ створили спеціальний підрозділ, який досі займається розслідуванням штучно інспірованих справ про нібито вчинення нашими військовими злочинів. Доволі дивне утворення. Адже якщо РФ не визнає власну присутність на Донбасі, більше того, визнає, що це є територія України, то на якій підставі вона може щось там розслідувати?

Розумієте, що відбувається, — «їх там ще немає», а Росія створює спеціалізований підрозділ до початку всіх подій! Це допоможе осягнути справжній сценарій, який вони збиралися реалізувати в Україні. У цьому сенсі є гіркий досвід Грузії. Коли Росія розпочала там війну, за їхніми Збройними силами йшла ціла армія слідчих та прокурорів, які фіксували обстріли або самі займалися провокаціями, які потім документували.

І створювали таку собі картинку для ЗМІ й міжнародної спільноти. Зокрема, намагалися сформувати своєрідну доказову базу, що Росія захищає знедолених осетинів чи абхазців. А от грузини, мовляв, нехороші — їх треба судити. Таку ж тактику вони використовують і в Україні. Нерідко російські прокурори просто беруть матеріали зі зведень Басуріна, пропагандистських ЗМІ, де фейки змінюють один одного, і будують на тому свої справи. Це є елементом гібридної війни.

Сайт російського Слідчого комітету ми регулярно вивчаємо задля подальшого спростування їхньої ахінеї — аби діяти на випередження. У структурі ГПУ діє управління з розслідування злочинів, вчинених на тимчасово окупованих територіях, яке і переймається доведенням безпідставності таких звинувачень. Всі справи, всі повідомлення, де називають прізвища, кожен факт ми досліджуємо, встановлюємо обставини.

Завдяки тісній співпраці із Генштабом ЗСУ ми довели системність безпідставності звинувачень конкретних наших військовослужбовців. Навіть якщо Росія і наважиться з цією фейковою ахінеєю піти в міжнародні правові інстанції, в нас уже є контраргументи, які руйнують практично кожну таку справу. Нас навчила попередня кампанія Кремля — в Грузії, де цю їхню гібридну тактику там відверто прошляпили. Ми не повинні повторювати сумного досвіду війни серпня 2008-го.

Тарас Молодій, представник юридичного департаменту Міноборони України:

— Ця проблема набуває певного масштабу, бо маємо справу з десятками випадків порушення Слідчим комітетом РФ справ проти українських військових. Наразі ухвалено багато стратегічних планувальних оборонних документів, що чітко окреслюють загрози, які постали перед нашою державою. Але аспект такого от масового порушення кримінальних справ агресором щодо наших військових не визначений як елемент загрози, хоча це важливо. Потрібно будувати політику відповідної протидії. Але можу запевнити: наш солдат від незаконних російських звинувачень захищений.

Андрій Фомін, представник Управління правового забезпечення Генштабу ЗСУ:

— Кримінальні справи РФ проти українських військових розраховані на те, щоб посіяти серед них сумніви, змусити повірити в існування міфічного «трибуналу». Це більше елемент пропаганди, аніж явище з галузі права. Попри гучні заяви, росіяни нікого з фігурантів тих справ не оголошують у міжнародний розшук. Далі заяв у медіа ці «юристи» не йдуть — для них важливішим є суспільний резонанс та маніпуляція громадською думкою.

Друкована версія