Юрій Котик: Ключ до успіху України — на Сході, але не в Росії

Після початку воєнної агресії Росії та вимушеної переорієнтації вітчизняного експорту з традиційного для нас російського ринку на альтернативні українці раптом зрозуміли, що Схід — це далеко не тільки Москва.

 

 

А, скажімо, Пекін. І двосторонні зв’язки між нашою країною та Китайською Народною Республікою мають усі підстави міцнішати та розвиватися.

 

 

Але лише за однієї обставини: якщо ми краще розумітимемо одне одного. Жодних воєн, жодних претензій!

 

«Попри всю зовнішню відмінність між нашими цивілізаціями, ми маємо дуже багато спільного в культурі, історії та філософії від витоків нашої історії і до християнського часу, навіть у середньовічні часи, — розповідає один з ініціаторів українсько-китайського зближення, керівник міжнародної громадської організації «Культурно-дослідницький центр України та Китаю LanHua» Юрій Котик.

 

І наводить цікаві аргументи. «Ось чому нам варто дружити з Китаєм. По-перше, ця країна не претендує на нашу історію. По-друге, дві наші держави не мають спільних кордонів і територіальних претензій. Також між нами ніколи не було воєн чи інших військових конфліктів. Китай, як і Україна, мають найдавнішу історію у світі. І, нарешті, навіть філософські докт­рини древніх китайців та давніх українців дуже схожі, — переконаний керівник LanHua. — На жаль, сьогодні засоби масової інформації сформували в українців хибну думку про Китай. Тому одне з наших завдань — сформувати позитивний імідж Китайської Народної Республіки в Україні і навпаки».

 

Організація уже протягом семи років займається представленням української культури та мистецтва на теренах Китаю і ознайомлює з китайською культурою українців.

 

LanHua має також дві філії в Китаї, у містах Чженьцзян та Шанхаї.

 

«А також 14 філій на території України, — додає Юрій Котик. — Також ми створили Перший український дім у Китаї. Відбулося це у місті Шанхай в 2013 році».

 

Натомість у нашій державі було започатковано фестиваль «Китайський Новий рік в Україні», або, як називають у Китаї, «Радісне свято весни», котрий на даний час є наймасштабнішим відзначенням цієї дати у Європі.

 

«Ми також створили газету «Дивовижний Китай» — до речі, єдине україномовне видання про КНР. Діє також центр мови та культури Китаю «Ні Хао». Організували безліч виставок художників та скульпторів як в Україні, так і в КНР, — перелічує Юрій Котик. — «Ланьхва» стала співорганізатором виступів Чженчжоуського оперного театру та шаолінської школи бойових мистецтв ТАГОУ в Національних операх Києва та Львова».

 

Українці — в імператорському палаці!

 

Культурна складова дво­сторонньої співпраці між нашими державами виглядає також напрочуд потужно.

 

«Наприклад, ми організували виступ Хунаньського театру у Львівській Національній опері, а також сприяли вступу Київського, Львівського та Одеського оперного театрів до «Міжнародної театральної асоціації Шовкового шляху», організовували гастролі українських вокальних ансамблів La Vivo та United People теренами КНР, де вони представили українську пісенну культуру та виступили на найпрестижніших сценах Китаю».

 

Українці, зокрема, виступали в Домі народних зібрань, тобто в будівлі парламенту КНР. У переліку китайських гостей — скажімо, Мао Гуо Чюен — генеральний директор імператорського палацу Гугун, який відвідав Львів та Київ.

 

А Юрій Котик безпосередньо представляв Львівщину на Харбінському економічному форумі, організував співпрацю з Альянсом міст Шовкового шляху, Міжнародною торговою палатою Шовкового шляху та Китайською торговою асоціацією: «Ми активно підтримуємо українські громади у створенні культурних проектів, а також організовуємо відзначення українських традиційних свят для української діаспори у Піднебесній».

 

За словами керівника LanHua, серед наших співвітчизників, які мешкають на території КНР, найбільше перебувають у містах Пекін, Шанхай та Харбін.

 

«Дуже багато цікавого тримає у собі і наша історія, — продовжує Юрій Котик. — Наприклад, справді сенсаційні результати демонструють історичні дослідження подібності китайської та української давніх культур в символізмі та семантиці: починаючи від Трипілля до епохи Київської Русі».