Птах-тотем українців: як привабити лелеку до хати та чи справді вони приносять щастя

Лелека — культовий птах не лише в Україні. З великою шаною до нього ставляться у країнах Європи, зокрема у Польщі, а також у Вірменії.

 

У нас із цим птахом пов’язано багато легенд і казок, повір’їв і вірувань. Чи справді лелеки мирні і дружелюбні?

 

Як привабити лелеку до своєї хати? Чи приносять вони щастя?..

 

Про це та інше ми розмовляли з орнітологом і художником Ігорем Землянських, який мешкає у селі Вороньків, що на Київщині.

В Ігоря вдома живе скалічений лелека. Декілька років тому наприкінці травня у сусідньому селі від сильного вітру впало гніздо. Люди привезли орнітологу троє малесеньких пташенят.

 

Двоє виявилися здоровими, їх художник вигодував і вони відлетіли у вирій. Третє пташеня, у якого було поламане крило, виросло, але так і залишилося жити у його дворі.

 

Після того у Центр кільцювання Києва прийшло повідомлення з Ізраїлю (там пересадний пункт птахів по дорозі до Африки) про те, що «упіймано і відпущено лелеку», закільцьованого Ігорем Землянських.

 

І хоча кільцюванням орнітолог займається майже 20 років, і з кільцями він випустив близько сотні лелеченят, це було перше повернення...

 

Птах дуже витривалий

 

«У неволі прогодувати лелеку не дуже просто, — розповідає він. — Потрібна річкова риба, зокрема карасі, мойва, куряче м’ясо... Щодня пташеняті треба 500-600 г. Треба годувати стільки, скільки пташеня з’їсть. Зайвого воно їсти не буде. Важливо не заморити, давати необхідні продукти, щоб лелека виріс повноцінним, набрав достатню вагу для перельоту. Звичайно, дуже голодні птахи будуть ковтати і хліб, і мішанку, і картоплю варену, і зерно. На цьому вони можуть і зиму в неволі пережити. Але це не надто корисно. 

 

Лелека — птах дуже витривалий, з великим енергетичним запасом. У природі вони люблять їсти хрущів, капустянку, безхребетних, зокрема дощових черв’яків, коників, павуків, а ще — жаб, гризунів, невеликих гадюк. Під час польових робіт, коли скошується сіно або зернові, лелеки поїдають дрібних птахів, які гніздяться у траві: перепілок, куріпок, жайворонків, плисок, деркачів».

 

Висушування боліт, освоєння луків значно зменшує кормову базу для лелек. Іноді лелеки, щоб прогодуватися у засуху, викидають слабших пташенят із гнізда. Відбувається природний відбір через голод.

Лелека дуже помітний, наближений до людини, тому надто довірливий. Природних ворогів у нього немає. На розкішному гнізді можуть оселятися горобці і синички. Лелека завжди захистить їх від хижаків.

 

Якщо у нас лелека — птах-тотем, то в Африці племена полюють на лелек і просто їдять. Кільця і кольорові мітки орнітологів стають своєрідними трофеями і є великою цінністю для африканських народів.

 

Саме через це лелек повертається додому значно менше. Проте, за багаторічними спостереженнями, кількість лелек у природі є стабільною.

 

У лелек своя мова. Стукотом дзьоба птахи спілкуються між собою, вітаються, лякають, висловлюють радість чи гнів. Живуть лелеки довго, кілька десятків років.

 

Дорослий лелека важить близько 4 кг, заввишки майже метр. Розмах крил — до двох метрів. Сплять лелеки стоячи на електричних опорах, дахах будинків, високих сухих деревах, на високих місцях, де вільно можна розкрити крила для польоту. 

 

Міцного сну, як і більшість птахів, лелека не має, сон у них фрагментарний. Відрізнити самця і самку досить непросто навіть орнітологам. Птахи різняться поведінкою, забарвлення ж мають однакове. На зиму лелеки відлітають у Південну і Південно-Західну Африку. 

 

Трапляється, що через якісь природні вади птах не може подолати далеку відстань і гине по дорозі. Причиною загибелі і травм бувають електричні дроти, іноді природні умови... 

У теплих країнах птахи не гніздуються, а просто харчуються, живуть у природі і чекають весни, щоб знову повернутися на батьківщину. 

«Статева зрілість у лелек наступає на четвертому-п’ятому році. Нестатевозрілі птахи обов’язково намагаються будувати фальшиве гніздо, яке має репутаційну задачу, є своєрідним тренуванням. Вони залицяються, вчаться на майбутнє будувати своє житло. Чи формуються пари саме тоді — питання спірне. Звичайно, лелеки намагаються зберігати все життя одну пару. Але часто з’являється третій, у котрого гніздо знищене або загинув партнер.

 

Загалом шлюбне життя лелек неймовірно ускладнене, різноманітне і, часом, драматичне, порівняно з іншими нашими птахами, — розповідає Ігор Землянських. — У лелек дуже складні сімейні стосунки. Часті зради. Конкуренція за гнізда, за самок. Хтось когось відбиває. Буває, що самцеві щось не подобається і він прилітає і викидає яйця з гнізда. Рідше трапляються жорстокі бійки, навіть до крові, а то й до загибелі». 

 

Навесні до гнізда першим повертається самець, який ночує там і чекає самку. Саме самка вибирає собі партнера.

Гнізда лелеки починають будувати відразу після прильоту, у березні. Це триває близько місяця. І якщо інші птахи збудували гніздо, кладуть яйця, висиджують і вигодовують пташенят, то лелеки весь час добудовують гніздо.

 

Напевне, це пов’язано з тим, що малята довго перебувають у гнізді, де багато рідкого посліду. Лелеки постійно носять сухе сіно, траву, папір, сміття, ганчірки, неначе підстеляють своїм дітям сухі пелюшки.

 

Гніздо іноді важить декілька сотень кілограмів. Пташиний послід цементує гілки та інший будівельний матеріал, і гніздо стає твердим, як втоптана земля або міцна деревина. Зазвичай, наприкінці травня самка висиджує від 2 до 5 пташенят.

 

«У більшості пар, за багато років спостережень, — говорить орнітолог, — стабільна чисельність потомства. У гнізді лелеченята залишаються до середини (кінця) липня. Лелеки — хороші батьки, вони почергово годують пташенят. Після вильоту молодняк збивається у власні зграї, а дорослі, до відльоту у теплі краї, залишаються при гніздах. Молоді птахи люблять разом кружляти у теплих потоках повітря. Вони швидко стають самостійними, самі шукають собі поживу». 

Говорять, що лелека приносить щастя і не селиться поблизу будинку, де немає гармонії. Ігор Землянських це заперечує, він запевняє, що птахи не селяться тільки тоді, коли гніздо не сподобалося або ще нестатевозрілі.

 

«Людині іноді здається, що умови ідеальні, а птахи не оселилися. Чим це викликано, зрозуміти часто складно. Гніздо має бути не менше 1 метра у діаметрі. Опора і основа мають бути міцними. Можна зварити колесо з арматури. Найкраще закласти основу для гнізда снопами із гілочок. Це підвищує шанси на поселення у вашому гнізді. Потім снопики краще полити крейдою чи вапном, щоб нагадувало послід. Мінімальна висота над землею — 5 метрів, хоча іноді вони оселяються і значно нижче. Лелеки добре витримують спеку і дощі. Від сонця дорослі птахи можуть ставати у гнізді, створюючи тінь для пташенят. Іноді зволожують собі груди водою, щоб створити кращі умови для малечі».

 

Лелеки не люблять великої річки, пісків, тому рідко селяться уздовж Дніпра. Вони шукають трав’яні простори, щоб неподалік були болота, озера. Буває, що білий лелека влаштовує колонії: птахи будують гнізда неподалік одне від одного і там прекрасно миряться.

Лелека — один із найбільших птахів України. Чапля (сіра, біла, руда) — рідня лелеки. А ось журавель — ні. Люди часто плутають лелеку і журавля, говорять, що до нас прилетіли журавлі. А вони до нас не можуть прилетіти, хіба на болото, де нелюдяно.

 

Наш лелека білого кольору з чорними перами на крилах. Чорний лелека — дуже рідкісний.

 

«На осінніх прольотах чорні лелеки зрідка трапляються. Найбільше бачив разом 16 чорних лелек у польоті. Гніздяться вони у Прибалтиці і Білорусі. Чорні і білі лелеки іноді можуть пастися разом на луках, а об’єднаних зграй не утворюють. Це дуже різні птахи. Білий лелека майже повністю з природи перейшов до людей. Він довірливий. Чорний, навпаки, — відлюдькуватий». 

Існує досить чимало міфів про лелеку. Вважається, що до вирію лелеки літають одвідати наших предків і поспілкувалися з богами; а навесні несуть нам від них гарну звістку про розквіт природи і відновлення життя. 

 

У давнину за поведінкою бусола люди вчилися спостерігати за погодою. Вважалося, що в селі, де поселиться багато лелек, буде гарний урожай, не буде посухи. 

 

У народі кажуть, що лелека може помститися тому, хто зруйнував його гніздо. Але це не так, запевняє орнітолог. Ця легенда прийшла з часів, коли в Україні хати були під солом’яним дахом.

 

Тоді багато птахів селилися на покрівлі. Лелека, будуючи гніздо, випадково міг принести на дах тліючу гілку від багаття. Звичайно, хата запалає миттєво. Та ще й коли хтось зруйнував гніздо, а птах хоче повернутися на місце, де жив минулого року. Лелека не може свідомо спалити хату. Він взагалі ніколи не мстить людині.

 

Він навіть дозволяє орнітологам дістатися до гнізда, щоб закільцювати пташенят. І якщо великі сови, чайки-мартини можуть захищати своїх малят, відганяти прибульців, то лелеки просто терпляче літають поряд. 

 

Здавна вірили, що у дім, де оселиться лелека, прийде здоров’я, злагода і достаток, а в родині народиться багато дітей. Вірили, що пернаті зберігають обійстя від грому та блискавки.

 

А ще говорять, що бусол добре розуміє людську мову, має повадки і почуття такі ж, як у людини. 

 

За словами Ігоря Землянських, легенди про лелек значно перебільшені і не мають під собою наукового обґрунтування. Та все ж лелека для нас — справді святий птах!