Нещодавно у київському Музеї Лесі Українки проходила виставка «Занурення».
Запрошували до творчого світу талановитих жінок: українських мисткинь Катерини і Тетяни Очередько та Людмили Мороз із Білорусі.
Експонували естампи, презентували різні техніки друкованої графіки: офорт, ліногравюру, меццо-тинто, монотипію.
«Ми дуже раді, що наша випадкова зустріч та знайомство з Мариною на Міжнародному бієнале графіки у Польщі згодом переросло у справжню дружбу і стала приводом для цієї виставки — розповідють Тетяна та Катерина Очередько. — Графіка є нашою спільною любов’ю, що живе в нас постійно, навіть у хвилини, коли ми безпосередньо нею не займаємося. Процес творчості часом бурхливий, а інколи спокійний, має свої етапи споглядання, пізнання та відкриття... Графіка є інтравертним мистецтвом, що потребує глибокого занурення. Цей процес насичений нашими спогадами, думками, відчуттями, що переосмислюються в графічні роботи».
Презентуючи творчість білоруської авторки, куратори свідомо підписали її роботи рідною для неї мовою — Марына Мароз. Творчість цієї мисткині вже відома киянам.
Зокрема, була виставка в Музеї Тараса Шевченка, де експонували вражаючі малюнки Марини Мороз на біблійну тематику. Знову можна було побачити «Ноїв Ковчег», «Евхаристію», «Хліб».
Мисткиня працює в різних графічних техніках — літографії, офорті, акварелі, вугіллі, сангіні, робить книжкові ілюстрації; є членом Білоруської спілки художників, її твори представляли на виставках у Білорусі, Італії, Швеції, Польщі, Тайвані, Румунії.
Саме завдяки одній із робіт Марини виставка у Музеї Лесі Українки й отримала назву Self-insight («Занурення»).
Дійсно, це особливий світ, отже, глядач має можливість зануритися у вишукані твори, виконані в техніці меццо-тинто — «чорній манері», де світло грає особливу роль на тлі глибокого чорного тону.
Жіноча доля, особисті стосунки та почуття відіграють важливу роль у діалозі Марини Мороз із глядачем.
Художниця дарує нам особливий вимір за межами часу, ми подорожуємо на середньовічних кораблях, розглядаємо аскетично-контрастні чорно-білі жіночі портрети у мереживі декоративних візерунків, відчуваємо спокійну споглядальність... і трохи ностальгію за минулим.
Якщо твори Марини Мороз часто переносять у давнину (в часи Христа, давніх цивілізацій та середньовіччя), то роботи сестер Очередько акцентують увагу на сучасності.
Тетяна і Катерина є членами Національної спілки художників України, учасниці 17 всеукраїнських та 24 міжнародних виставок, конкурсів та проектів.
Створили ілюстрації до понад 10 книжок для дитячої та дорослої читацьких аудиторій. А нещодавно сестри працювали ще й над першим повнометражним анімаційним фільмом, присвяченим Вінсенту Ван Гогу на студії Breakt Hru Films у польському Гданську. (Цю анімаційну стрічку було номіновано на премії «Оскар» та «Золотий глобус»).
Поєднання технік офорту, монотипії, колажу в роботах Тетяни створює відчуття безперервного пошуку, постійного поглиблення в емоційний аспект сучасного життя міста.
Художниця із захопленням звертається до теми історії, із завдоволенням пригадує свої враження від численних мандрів: на виставці глядач міг бачити «Мозаїку вражень» (у техніці ліногравюра, офорт, кольоровий папір), де роботи різних років поєднано у колейдоскоп.
Тетяна досить переконливо відкриває нам усю безмежність світу та наших власних можливостей — звісно, лише у тому випадку, якщо людина всіма своїми силами прагне дізнатися, що там, за горизонтом.
Катерина не схильна до відстороненої споглядальності і не захоплюється лише зовнішніми, поверховими ефектами або декоративністю.
Вона вміє створити таку роботу, що має величезну силу емоційного та інтелектуального впливу на глядача.
У «Гурмані» та «Кубі» мисткиня вплітає в композицію багато «прошарків» складного змістового навантаження, сміливо розкриває своє власне філософське бачення життєвих колізій, а в кожному творі —певний типаж особистості.
Найбільшого трагізму її графічна розповідь досягає в роботі «Пастка», де сутність головного персонажа безкомпромісно і жорстко зображено за допомогою символів, з яких його «сконструйовано».
Найбільш красномовним із них є руки ляльководів за спиною та пацюк усередині персонажа, який приречений нескінченно бігти всередині колеса, не маючи шансів знову знайти ту свободу, яку назавжди втратив.
