Сьогодні як ніколи ми близькі до здійснення давньої української мрії — мати єдину Помісну православну церкву.
Тому маємо об’єднатися і підтримати зусилля Президента Петра Порошенка та парламенту щодо надання Томосу про автокефалію УПЦ.
На цьому наголошували на спільній прес-конференції три українські президенти — Леонід Кравчук, Леонід Кучма та Віктор Ющенко.
Вони підписали й оприлюднили спільне звернення до українського народу, в якому пояснюють важливість та необхідність цього історичного моменту.
«Із 15 православних держав тільки в Україні та Білорусі немає автокефальної церкви»
«Ми вважаємо, що надання автокефалії Константинопольською Матір’ю Церквою відіграє важливу роль у зміцненні незалежності України, духовної та національної єдності нашого народу, розвитку релігійної свободи в Україні, сприятиме плідному міжконфесійному діалогу в нашій країні, — йдеться у зверненні трьох президентів.
— Ми переконані, що єдність українського народу, великою силою зміцнення якого буде автокефальна Православна помісна церква, стане непереборною духовною фортецею в боротьбі з російською агресією проти України. Тому ми підтримуємо зусилля Президента України Петра Порошенка з цих надзвичайно важливих для України питань та звертаємося до всіх громадян, усіх відповідальних політиків та громадських діячів об’єднатись навколо цієї великої мети і спільно активно працювати для створення автокефальної Православної церкви в Україні. Зі свого боку ми використаємо весь наш досвід, щоб допомогти створити в Україні Помісну православну церкву. Поза сумнівом, це стане довгоочікуваною, справді історичною подією для всього українського суспільства».
Усі три екс-очільники нашої держави згадують, що під час свого президентства неодноразово зверталися до питання створення помісної церкви.
У 2008 році на запрошення Президента Віктора Ющенка Київ навіть відвідав Вселенський Патріарх Варфоломій.
Однак шалений спротив із боку Російської православної церкви так і не дозволив здобути духовну незалежність.
«Формування Помісної первоапостольної правосланої церкви — це, безумовно, один із опорних каркасів формування цільної інтегрованої нації, — наголошує Віктор Ющенко. — Православ’я будується за національною ознакою, тут зовсім інший принцип, ніж у католицькій церкві, де є намісник Бога на землі Папа Римській, а всі церкви — філії. У православ’ї всі церкви — рівні. І от на церковній мапі ви бачите Болгарську православну церкву, Грецьку, Російську, Грузинську, Вірменську...
А коли доходить до України, виникає питання: чому в нас немає єдиної Помісної первоапостольної православної церкви? Історія знана для тих, хто бажає це знати. Без єдиної Помісної церкви марно шукати порозуміння в багатьох інших питаннях. Бо якщо нас не об’єднує дух, якщо нас не об’єднує церква, то що нас може об’єднувати? А віра кріпить дух. Якби 45 мільйонів українців навчилися говорити одним голосом, нас жодна армія світу не здолала б! Візьміть в’єтнамський приклад, коли маленька нація воює з найбільшою армією світу і перемагає не силою зброї, а силою духу...».
«У нас 15 держав православних і тільки в України та Білорусі немає автокефальної церкви, — додає Леонід Кучма. — Якщо з Білоруссю все зрозуміло, то що не так з Україною, самостійною державою? Та сам Бог велів нам мати автокефальну церкву. Якщо ми сьогодні це з вами не зробимо, то ще довго будемо тупцяти на місці. Я особисто іноді заздрив Польщі, де ніколи не було протиріч у релігійному питанні. А коли немає духовних протиріч, то немає й стратегічних. Там не виникало суперечок — йти в Європейський Союз чи в НАТО. І поляки вже там! А ми з вами де?.. Я особисто в 2000 році писав до патріарха Алексія і президента Путіна листи: «Дайте нам волю!». Відповідь була передбачувана. Коли я їздив із візитом до Туреччини і зустрічався з Варфоломієм, це питання теж було на порядку денному, але тоді, напевно, ще не настав час. Нині ж ситуація в Україні й довкола така, що дає нам повні підстави ставити це питання руба».
«Московська церква 141 рік була невизнана»
Нагадаємо, що в 1991 році, коли була проголошена незалежність України, постало питання й створення Помісної церкви.
В листопаді того ж року було зібрано цілком законний Помісний собор, на якому українське духовенство, очолюване предстоятелем УПЦ Філаретом, ухвалило рішення звернутися до московського патріарха і до єпископату Російської церкви про погодження на повну автокефалію УПЦ.
країна духовна вислизала з рук Москви, хіба ж та могла на це погодитися? Адже через церкву так зручно промивати людям мізки, що «старший брат» успішно й до сьогодні робить.
Тому з порушенням усіх канонів за підтримки КДБ було хутко зібрано так званий Харківський собор, де й відбувся той самий розкол. От тільки «розкольниками» чомусь стали священики й віряни Київського патріархату.
«Православна церква КП — це 12 мільйонів вірян. І ці 12 мільйонів моляться не в тій церкві з точки зору Російської церкви, — каже Леонід Кравчук. — Хто це вирішив? Там? (Показує вгору. — Авт.). Ні. Це вирішили тут, на землі, священики конкретної церкви. До речі, московська православна церква 141 рік не мала автокефалії та була невизнана, й тільки запросивши до себе Вселенського Патріарха, силою заставили його підписати документ».
Леонід Макарович навів показовий приклад з історії самої РПЦ. Варто додати, що Болгарську патріархію не визнавали 75 років, Грузинську — 25, наголошують президенти. І якби не спротив РПЦ, то автокефалію Українська церква давно мала б.
Звісно, президенти припускають, що й цього разу не все піде мов по маслу. Вже зараз, за словами Леоніда Кравчука, «Константинополь засипають листами віруючі і Української православної церкви, і Російської, одні просять надати автокефалію, а інші — ні». «Ми знаємо про це. І готові до цього, — каже Леонід Макарович. — Але маємо запустити процес, щоб здобути цю велику перемогу».
«Остаточний результат залежить від того, наскільки консолідовані, послідовні й рішучі будемо ми, — наголошує Віктор Ющенко. — Зараз — найбільша консолідація навколо теми Української автокефальної церкви, ніж це було п’ять чи десять років тому. І ми мудріші, і церковна спільнота ближче стоїть до розуміння цільної помісної церкви, і геополітична ситуація змінилася... Та й після Вселенського собору в нас з’явилося більше прихильників. І ця ситуація зараз є досить вигідною, такої в нас не було ніколи. Можливо, це і є той найкращий час, коли, згуртувавшись, ми можемо спонукати Вселенського Патріарха до рішучих кроків».
ДУМКА З ПРИВОДУ
Релігійне питання завжди було дражливе. І зараз, в умовах війни, дехто намагається переконати суспільство, що це питання не на часі, що воно може спричинити черговий виток протистояння в країні, тепер уже на релігійному ґрунті. Чи так це? — цікавилися в президентів журналісти.
«Коли люди не хочуть чогось робити, то кажуть, що це питання не на часі, — слушно зауважує Леонід Кравчук. — Пригадую, як ми приїхали в 1991 році у Біловезьку пущу, щоб підписати документ про припинення існування СРСР. Що тоді тільки не говорили! Що не на часі, люди не готові, люди не зрозуміють... Якби ми чекали «саме того часу», то могли б його ніколи не дочекатися. А тема автокефальної церкви завжди була на часі для віруючої людини. Треба розуміти стан її душі, коли їй постійно кажуть, що ти молишся не в тій церкві. І сьогодні це питання підійшло до тієї межі, коли далі вже чекати не можна».
