Україна провладна — у стані глобального подрібнення. І наразі йдеться не лише про те, що влада уміло розділила, роз’єднала активістів, патріотів, лідерів громадської думки.
Наразі йдеться про поглиблення кризи всередині самої верхівки. А больові точки в стосунках різних груп коаліціантів оголив фактичний старт виборчої кампанії.
Він же став причиною того, аби вони — властьімущі — почали окреслювати свої принципові позиції.
Близькі соратники Президента ввійшли в активну фазу нагнітання обстановки: хтось вимагає закріплення статусу наступника, хтось незадоволений часткою, яку отримує; а хтось шукає нового патрона. Словом, усе тріщить по швах.
Фронт політичний: усе без змін — загострення
Активізувався і єдиний реальний урядовий противаговик зростаючому впливу Президента Порошенка — «народний фронтовик», міністр МВС Арсен Аваков.
Нещодавно він зробив заяву, пославши декілька меседжів як суспільству, так і політикам та олігархам.
І хоча і Президент, і міністр заперечують наявність конфлікту, стосунки між ними далекі від дружніх і довірливих.
Не складаються стосунки в Петра Порошенка і з Прем’єром Володимиром Гройсманом. Останній ніколи нікому не клявся у вічній відданості й у тому, що не вестиме власну гру.
Падіння акцій Гройсмана на Банковій стало очевиднішим, коли загострилися взаємини через конфлікт інтересів щодо «Нафтогазу».
Розпочату реформу цієї структури Президенту не дає закінчити надприродне тяжіння до нафтогазової компанії Прем’єр-міністра.
Йдеться, звісно ж, винятково про своє бачення Прем’єром того, як має служити українському народу ця багатюща компанія. Протистояння це ставало дедалі важчим... Утім, якщо бійка неминуча, бити потрібно першим.
Петро Порошенко зробив яскравий піар-хід — звернення до Вселенського Патріарха Варфоломія про надання Томосу про автокефалію православній церкві в Україні.
Вдале вирішення цього питання — це один з елементів перемоги над Кремлем, що її так прагнуть і вимагають українські виборці.
Водночас Володимир Гройсман не має бажання знижувати рівень уваги суспільства до своєї персони. І слідом за Президентом видає заяву про намір іти на вибори.
Порошенкова головоломка — як далі бути з Прем’єром — лише ще більше ускладнилася. Уряд Гройсмана у відставку? Але це тільки може додати балів чинному Прем’єр-міністру. І кого на його місце?
Одного з тих, кого давно вже сватають кулуарні політтехнологи, — Турчинова або Луценка? Але насправді Порошенку потрібен слабкий Прем’єр. Причому ніхто інший, як слабкий Прем’єр Гройсман.
Залишати все як є, водночас проводячи низку профілактично-послаблюючих заходів? Теж не варіант. Адже не факт, що вдасться ослабити Володимира Гройсмана. Зі свого боку, й Прем’єр Гройсман своєю заявою намалював два політичні горизонти.
Перший — за рік, що залишився до президентських виборів, він докладатиме неймовірних зусиль, аби з фантастичною швидкістю наростити собі політичних біцепсів. А в умінні домовлятись Володимиру Борисовичу важко відмовити.
Другий сценарій, що його за потреби дотримуватиметься Прем’єр, — якщо уряд Володимира Гройсмана таки відправлять у відставку, то й на цей раз можна буде легко парирувати: мовляв, і не дуже хотілось, казав же: йду на вибори, треба готуватись, потрібен час тощо.
Провладний електорат — між двох вогнів
Уже не вперше провладний електорат називають феноменом української новітньої історії.
Ключовими гравцями у нинішній владі є «Народний фронт» та БПП разом з адміністрацією Президента. Саме їхні домовленості визначають стиль в архітектурі політичної системи.
Однак проблеми виникли між ними ще з моменту виборів, коли обидві партії почали мірятися рейтингом і шукати відповідь на запитання: то хто ж усе-таки виграв вибори — «НФ» чи БПП? Із часом ці проблеми лише поглиблюються і погіршуються.
Домовлятися доводиться все довше, й домовленостей про ненапад конкуруючі «політичні фірми» не завжди дотримуються.
Саме ці політичні сили тією чи іншою мірою використовуватимуть провладний електорат. І першість тут наразі належить Порошенку. Однак хто знає, що буде далі?
Адже в задавненій ситуації, коли політичним елітам усе ще легше домовитись між собою, ніж із власним народом, нічого не помінялося.
