У Національному музеї літератури України відбулася презентація перевидання академічного російсько-українського словника під редакцією академіків Агатангела Кримського і Сергія Єфремова, що був виданий у 1924—1933 роках.
«Цьому виданню немає ціни, — каже старший науковий співробітник Музею літератури Мирослава Тарахан, яка була ініціатором перевидання, а здійснив його Київський «Ротарі-клуб». — Хтось розуміється на цій пам’ятці, а комусь ще належить пізнати всю велич цієї книжки. На щастя, знайшлися меценати і через сто років після першого виходу в світ цей словник перевиданий і може прислужитися тим, кому він потрібний. Бо в ньому представлене все лексичне багатство української мови, як про це мріяв Агатангел Кримський — щоб за кожним словом була вся українська історія. Якщо подивитися на цей словник з висоти нашого часу, то у ньому відбивається надзвичайно важливий період нашої історії — українізація і її жорстоке припинення».
Цей словник — велична, трагічна і загадкова сторінка українського мовознавства, нашої історії і культури, упевнена дослідниця першоджерела Оксана Тищенко, співробітник Інституту української мови НАНУ.
Вона каже: «Мовна лексикографічна спадщина є дуже цінною. А цей словник, який є вершиною українського словникарства ХХ століття і культовим сьогодні, все ще надзвичайно актуальний. Коли 1918 року була створена Українська академія наук, скликали й спеціальну комісію «живого словника української мови».
Комісія мала створювати великий тлумачний словник, але майже одразу переорієнтували роботу на створення перекладного російсько-українського словника, і колектив подвижників узявся до цієї праці. А для цього потрібно було скласти мовну картотеку, або, як тоді казали, мовний знадібок.
Далі історія створення словника виявилася трагічною. 1924 року видали перший том, потім третій, другий (порядок виходу їх був порушений).
А от четвертий том було знищено, а гранки розсипано. І загадка четвертого тому досі на часі. Кажуть, ніби бачили його у Королівській британській бібліотеці.
Коли 1929 року розпочали справу «Спілки визволення України», майже весь колектив комісії зі створення словника було засуджено, а Сергія Єфремова названо головним терористом.
Так був перерваний злет української лексикографії. А далі — катівні, хтось був розстріляний, хтось не дожив до свого звільнення».
Загалом лексичний знадібок, зібраний комісією, — це 700 тисяч карток. Це слова, виписані з творів української художньої літератури, а також польові записи.
Коли почалися репресії, постраждала і картотека. Вона була очищена від «націоналістичного, ворожого мотлоху».
Після ІІ Світової війни цю картотеку вважали втраченою. А виявилося, що вона збереглася, бо була у складі лексичної картотеки Інституту мовознавства Української академії наук (тоді), а нині — Інституту української мови.
Після війни ці картки проштампували і ввели у велику новостворену картотеку, називали їх «старою архівною картотекою».
575 тисяч карток Словника Кримського—Єфремова дійшло до нас. Його особливістю було те, що на більшість російських слів знайшлося до шести українських відповідників, що свідчить про лексичне багатство нашої мови.
Не треба забувати, нагадала Галина Наєнко, доцент КНУ імені Тараса Шевченка, що до 1905 року сам факт існування української мови не визнавала офіційна наука Російської імперії.
І лише у 1905 році була видана записка Петербурзької академії наук про те, що українська мова — не нарєчіє, а окрема мова.
А лінгвістика мала подати аргумент, що українська мова — мова великого народу, якого тоді було 30 мільйонів. 20-ті роки — окрема сторінка в історії українського мовознавства, коли діяла Київська етнографічна школа: Сергій Єфремов, Іван Огієнко, Агатангел Кримський, Євген Тимченко.
