На Черкаському книжковому фестивалі «Маестро»—2018, який пройшов у Шевченковому краї, друге видання своєї книжки «Терикони під літаком», що розрахована на читачів різного віку, презентувала письменниця Світлана Єременко. Її збірка оповідань перемогла у конкурсі «Літературні відкрит
«Ці оповідання писалися легко, ніби лилися з джерела»
Зустріч шанувальників творчості непересічної авторки, котра розповідає у своїх творах про жіночі долі українського Донбасу, проходила у Черкаській обласній філармонії і вийшла цікавою та пізнавальною.
Світлана Єременко каже, що завжди мріяла бути журналісткою. І пригадує, як на університетській практиці, яку студенкою проходила в редакції газети, привезла свої публікації й почула від керівника пораду, що їй варто писати художню прозу, бо має відчуття слова й сюжету.
«Але тоді, з перебудовою, почалася журналістська діяльність, тож їздила у відрядження і писала про людей. А потім минули роки і все одно прийшла до письменництва», — зізнається вона. І вважає, що їй пощастило в житті, адже під час роботи доводилося зустрічати різних цікавих людей — з щасливими і трагічними долями.
Пригадує, як не раз траплялося так, що люди довіряли їй свої життєві історії, які раніше нікому не розповідали. На творчість вплинула й робота головним редактором журналу. А ще те, коли стала ініціатором створення Донецького прес-клубу, в якому обоговорювали актуальні теми і запрошували не лише пресу, а й тих, кого зачепила та чи інша проблема — торгівля людьми, наркоманія.
«Я переконувала їх відверто розповідати про пережите. І вони говорили, що було важливим і для них самих, і для слухачів», — наголошує Світлана Єременко. І зізнається, що дуже близько до серця бере такі розповіді й жодну з тих історій не забула, а накопичена інформація згодом вилилася в оповідання.
Її шлях у письменництво почався у 2008 році, коли під час кризи вона залишилася без роботи. Тоді потрапила на виставку художника Олега Мінька і, коли побачила його картини, була страшенно вражена. Бо від картин iшла така потужна енергетика, яку ні з чим не порівняти.
«Я дізналася, що це унікальний художник-шiстдесятник, який постраждав від КДБ і 10 років не малював узагалі, а повернувся до творчості тільки в незалежній Україні. Дивувало те, що про цього художника мало знають. Так вирішила написати про нього книгу «Живопис, як молитва», — говорить пані Світлана.
Їй довелося перечитати купу літератури, пожити у родині художника, поспілкуватися з ним та його родичами, друзями, мистецтвознавцями, і завдяки спонсору Михайлу Поживанову книга вийшла у світ. Видання сподобалося самому художнику, а донецький галерист Юрій Бойко, на жаль, уже покійний, сказав Світлані Єременко, що вона «написала не схематичну передмову до картин художника, а живу книгу про живу людину».
«Коли мою працю так високо оцінили, це дадало впевненості і віри. Тож, певно, те, що було заховано глибоко в душі, вилилося у книгу «Терикони під літаком». Ці оповідання писалися легко, ніби лилися з джерела», — пригадує Світлана Єременко.
«Не було продумано національної політики щодо Донбасу»
Друга її книга була готова до друку і повністю зверстана ще до подій на Майдані. А потім почалася війна, і письменниця подумала: кому тепер потрібні ті оповідання?.. Тож вирішила залишити їх до кращих часів.
«Вони б так і лежали у шухляді, якби не відомий український письменник Володимир Даниленко, який прочитав оповідання і одне з них включив у збірник. А коли спілка письменників проводила конкурс «Перша збірка автора», то моя книга «Терикони під літаком» перемогла і була безкоштовно надрукована та розповсюджена по бібліотеках України», — говорить Світлана Єременко. І додає,що згодом було видрукувано друге її видання.
Письменниця наголошує, у її книзі повністю автобіографічним є оповідання «Терикони під літаком». Це те, що справді відбулося з нею на Донеччині, коли за національні переконання, за українську мову та погляди її випровадили з редакції російськомовної газети «Комсомолець Донбасу», де вона готувала розворот українською про історію рідної країни, про видатних вихідців iз Донеччини. Їй треба було знайти сили пережити, що у 90-ті роки було нелегко, коли на руках малі діти, а навколо — безробіття і порожні полиці в магазинах.
Вона цілий рік не могла опанувати себе. Особливо вбивало те, що редактор написав на неї лист у стилі 37-го року і його підписав весь колектив. Ті колеги, з якими вона підтримувала добрі стосунки, яким допомагала. Вона все пережила і пробачила тим людям.
«В інших оповіданнях також є мій життєвий досвід, деякі герої — суто художня уява автора, в деяких є реальні прототипи, інколи — це долі кількох людей. Таке поєднання власного журналістського погляду і уяви автора», — пояснює пані Світлана.
Авторка наголошує, що герої її творів можуть жити не лише у Донецьку, а і в будь-якому регіоні України. Хоча донеччани по деяких маркерах в оповіданнях переконуються, що йдеться саме про Донбас.
«Читачі кажуть, що книга дає відповіді на чимало запитань, що підняті в ній проблеми актуальні для нинішнього Донецька, зокрема, в оповіданнях «Сповідь наркомана», «У прірві», — зазначає письменниця, яка довго прожила в Донецьку.
Вона переконана, що на Донбасі досі не було справжньої української влади. Після проголошення незалежності східну Україну віддали на відкуп місцевим олігархам. І ніхто там не займався виховуванням патріотизму та любові до України. Олігархи торгували з Росією і були зацікавлені в тому, щоб посилювати ці зв’язки та нав’язувати політику русифікації і регіоналізації.
«Не було продумано національної політики щодо Донбасу. Були лише поодинокі громадські організації, як наш Український культурологічний центр, який видавав журнал «Схід». Тож приємно бачити нині, коли художники, актори, співаки, письменники та артисти їздять на підконтрольні території Донбасу, хоча це треба було робити всі 27 років незалежності», — вважає пані Світлана.
І категорично не погоджується з тими, хто пропонує віддати Донбас, бо, мовляв, «там немає українців». Насправді, говорить письменниця, там живе багато патріотів, які не змогли звідти виїхати. Бо в когось прикуті до ліжка батьки, в когось хворий син, у когось бракує коштів, аби знімати житло на мирній території. Приміром, її колишня колега волею долі досі там і чекає повернення України. І в цій ситуації її дуже турбує те, що багато адекватних людей там піддають російській пропаганді, на яку працюють десятки ворожих телеканалів.
«Її емоційна проза не залишає байдужим нікого»
Як зауважує модератор зустрічі письменниці з читачами на книжковому форумі Анна Куриленко, «Терикони під літаком» — сучасна стильна проза, схожа на вишукану прикрасу зі срібла, яку виконали на замовлення. Основна тематика — життя сучасної жінки в українському суспільстві, пошуки себе, проблема вибору. Розум, щирість і відвертість героїнь, здатність на глибокі почуття і стійкість у складних життєвих ситуаціях зачаровують.
«Інтригуючий початок, динамічний сюжет і несподіваний фінал новел трансформуються в уяві в захопливий фільм або театральну виставу соціально-психологічного жанру», — наголошує Анна Куриленко.
Світлана Єременко порушує низку актуальних проблем сьогодення, змушує читача думати, співпереживати героям, робити непрості висновки. Відкривати сокровенне, те, що зачаїлося під «пилом» душевних нашарувань, як правило, набагато важче. Світлані це вдається, каже Анна, її емоційна проза не залишає байдужим нікого.
«Світлана Єременко пише переважно про звичайних людей. Навіть якщо це ніби не зовсім буденні співачка чи журналістка, вони постають перед нами не в світлі софітів, а за тими лаштунками, куди пускають не кожного й де вони є такими жінками, як і всі інші, зі своїми проблемами й переживаннями, любов’ю та нелюбов’ю, а часто — між любов’ю та нелюбов’ю, що й стає часто головною проблемою їх життя», — наголошує заслужена журналістка України Алла Федорина.
Вона каже: герої письменниці — реальні, їх упізнаєш, бо хтось схемою своєї поведінки цілком накладається на чоловіка подруги; хтось діє так, як колега на роботі; а хтось нагадує тебе самого — ніби оте безсоння, що приходить о третій ночі й нашіптує обов’язково щось муляюче, незроблене або ж зроблене-сказане так, що мусиш соромитися хоча б у глибині власного сумління. Деякі оповідання, зазначає пані Алла, виглядають документальними, бо письменниця ніби не створює, а лише передає скановані з життя ситуації.
«Коли мені до рук потрапила книга Світлани Єременко, кожна розповідь вразила в серце — швидко, влучно, повно. Обожнюю коротку прозу і рада, що в нас з’явилася авторка з короткою україномовною прозою. Раджу всім читати», — підсумувала фестивальну розмову читачів з письменницею черкащанка Тамара Борисова.
До речі, на зустрічі з письменницею читачі наголошували, що «Терикони під літаком» — то готовий сценарій для фільму.
