Щоранку, ще до сходу сонця, без вихідних і свят мчать молоковози десятки, а то й сотні кілометрів по вулицях сіл і хуторів, щоб зібрати, злити з банок, відер і бідончиків молоко. Адже поки великі господарства знищують поголів'я як нерентабельне, сировину для сирів і морозива, кефіру і йогуртів постачають переважно селяни. Лише в Гадяцькому районі на Полтавщині народ тримає понад 5 тисяч 700 корів. Принаймні саме такі дані зібрали сільради станом на початок цього року. Водночас точне число цих «понад» може коливатися й у півтора, й у два рази, бо недовірливі до влади люди схильні приховувати справжні статки. «Приходили до мене дівчата, так я сказав, що в мене одна корова, а насправді тримаю п'ять», — зізнається один мій знайомий з Гадяча.

Мабуть, за роки незалежності українському селу ще не було так важко, як цьогоріч. Убиває не так неврожай, як абсурдність ситуації: якщо пшениця не вродила, то її мало і ціна «зашкалює» за 1000 гривень за тонну, а якщо, приміром, соняшник чи буряки дали непоганий урожай або на кабанчиках наросло добряче сало, то прибутки падають удвічі. Кабмін тільки розводить руками: «Ти ба, хто б міг подумати?! Але ж соняшник ще не подешевшав до 500 гривень за тонну, то ми в ситуацію і не втручаємося». Постарайтеся, зрозумійте урядовців і почекайте, поки ціни впадуть ще. Словом, на тлі пасивності виконавчої влади центр аграрного «тяжіння» переноситься «під купол» до законодавців. «УМ» подумала і запропонувала співпрацю голові аграрного комітету Верховної Ради Іванові Томичу, який відтепер двічі на місяць ділитимиться з «УМ»ом парламентськими новинами і відповідатиме на запитання читачів — звичайно, якщо такі будуть.

Форма, в якій мешканець села Мужилів Підгаєцького району Тернопільщини помстився односельцям за шкоду, випадково заподіяну їхньою коровою на буряках, схоже, перевершила оригінальністю усе подібне.