Надто висока ціна: як Україна може ефективно боротися з будівництвом «Північного потоку-2»

Проект «Північний потік-2» треба розглядати як типове явище природоруйнівної економіки.

 

 

Акценти в дискусіях, які ведуть на цю тему високопоставленi політики, треба змістити саме на екологічну небезпеку, яка повисне над балтійськими країнами.

 

 

Вважаємо, що це суттєво підсилить захист економічних інтересів України та енергетичної безпеки Євросоюзу. 

 

Довівши, що проект «Північний потік-2» — це великомасштабна геополітична авантюра, спрямована, переважно не тільки проти економічних інтересів України, а й проти права на життя в доброякісних умовах природного довкілля майбутніх поколінь країн Балтійського регіону і навіть самої Росії, можна буде захистити Україну від втрат у газотранспортній сфері на суму близько трьох мільярдів доларів щорічно. 

 

Необхідно переконати Євросоюз в елементарній істині: кожна природна система реагує на найменші зовнішні подразнення, а на масштабні відповідає катастрофами.

 

Завдавши першим «Північним потоком» суттєвої рани екосистемі Балтійського моря, на дні якого є місця поховання хімічної зброї з часів Другої світової війни (що посилює небезпеку), спроба завдати їй другої рани та випробовувати морську природну систему на толерантність є прямим злочином проти майбутніх поколінь.

 

Тому не можна допустити вторгнення в унікальну екосистему Балтійського моря (тим більше — без економічної необхідності) ще одного додаткового чужорідного тіла — труб вагою близько 5 млн. тонн, бо рано чи пізно екосистема зреагує сама по собі, навіть без техногенної аварії. А це може спричинити масштабну екологічну катастрофу.

 

Брутальне лобіювання «Північного потоку-2» та бравурна пропаганда «Газпрому» Росії про відсутність екологічної небезпеки викликають у кожної неупередженої людини серйозне занепокоєння.

 

На сайті компанії читаємо: «Декілька років екологічних спостережень підтверджують, що газопровід «Північний потік» був побудований і експлуатується без суттєвого і довго­тривалого (5 років! — Авт.) впливу на довкілля».

 

І далі: «Дослідження компанії Nord Stream AG є масштабним аналізом екосистеми Балтійського моря і морського дна вздовж маршруту газопроводу і сприяють більш глибокому розумінню вченими всіх особливостей цього унікального природного середовища... «Північний потік-2» підвищить безпеку енергопостачання в ЄС, зміцнить внутрішній ринок газу і сприятиме досягненню цілей ЄС у боротьбі зі змінами клімату».

 

Вершина лукавства і цинізму!

Влада і вчені України мусять терміново домогтися проведення незалежної об’єктивної екологічної експертизи проекту будівництва «Північного потоку-2» за участі зарубіжних, у тому числі американських експертів.

 

На підставі науково обґрунтованої прозорої експертизи необхідно домогтися розгляду її результатів у міжнародних судових інстанціях.

 

Безпрецедентний відкритий судовий процес щодо захисту майбутніх поколінь від екологічних ризиків став би історичною подією.

 

У ширшому контексті це мав би бути перший міжнародний екологічний суд над антиекологічною економікою, яка веде людство до самознищення і перекреслює всю понад 50-річну роботу ООН, Римського клубу, інших міжнародних організацій, багатьох учених, релігійних діячів, прогресивних політиків щодо сталого розвитку і захисту природного життєвого середовища.

 

Відкритий судовий процес (своєрідний «Нюрнберг-2») щодо «Північного потоку-2» став би бар’єром для запобігання екологічним злочинам проти майбутніх поколінь, пересторогою для великого бізнесу, який намагається здійснювати масштабні проекти з великим екологічним ризиком, а також додатковим імпульсом для досягнення Цілей сталого розвитку та екологізації економіки замість «шредеризації» Європи. 

 

У цій тяжкій і справедливій боротьбі за екологічно безпечне майбутнє людства Україна могла б використати свою ж таки зовнішньополітичну ініціативу щодо створення Екологічної Конституції Землі — глобального економіко-правового акта екологічної безпеки і сталого розвитку цивілізації.

 

Ідею Екологічної Конституції Землі, з подачі автора цих рядків, офіційно проголошували в ООН, починаючи з 1997 року, три президенти України і два міністри (МЗС і Мінприроди). 

 

Інституційну частину ідеї стосовно створення Світової екологічної організації активно підтримують Франція, Німеччина та деякі інші країни. У нас, на жаль, після 2012 року про цю ідею зовсім забули.

 

Проте її ви­знання та офіційне започаткування процесу підготовки міжнародного економіко-правового акта екологічної безпеки стало б потужним фактором стримування екологічних злочинів, ціна яких є занадто високою, бо стосується здоров’я і самого життя людей.